пользователей: 21277
предметов: 10471
вопросов: 178106
Конспект-online
зарегистрируйся или войди через vk.com чтобы оставить конспект.
РЕГИСТРАЦИЯ ЭКСКУРСИЯ


30.Іван Виговський та основні напрями його політики.

1.     Постать Івана Остаповича Виговського в історії України посідає особливе місце. Він фактично перейняв гетьманську булаву з рук Богдана Хмельницького. Очолюючи канцелярію Хмельницького, Виговський мав не одну нагоду довести свою вірність українській справі. Він знав багато державних таємниць, знав багатьох іноземних політичних діячів, брав участь у всіх походах гетьмана. Походженням та освітою він теж відповідав вимогам державця високого рангу: зі шляхетного роду, освіту здобував у Києво-Могилянському колегіумі, мав військовий і політичний досвід.
     За уявленнями гетьмана, Україна мала пролягти від Дону до Вісли, а також увібрати в себе Білорусію — аж до прусського кордону. Іван Виговський почав налагоджувати дипломатичні відносини зі Швецією, Польщею, Кримом. Політику щодо Росії Виговський сформулював лаконічно: "Нехай Великоросія буде Великоросією, Україна — Україною, ми є військо непереможне". Розривати зв'язків з Росією він не поспішав, але виразно дав зрозуміти, що відтепер він — гетьман України і всі державні справи вирішуватимуться тільки з його згоди. Звичайно, таке ставлення і така політика не могли сподобатись Москві. В Україну були введені російські війська майже в усі великі міста Лівобережжя. Гетьман це сприйняв як окупацію і наполегливо повів переговори з Польщею, які завершились укладенням Гадяцької угоди 6 вересня 1658 р. Згідно з цією угодою Польща, Литва, Україна (Велике князівство Руське) утворювали федерацію трьох самостійних держав, об'єднаних під владою спільно обраного короля. Кожна держава повинна була мати власну судову й фінансову системи, армію. Церковна унія мала бути скасована. Передбачалось заснування двох університетів та інших учбових закладів.
     Гетьман Виговський чудово розумів, що розбудувати нову державу майже неможливо без національної інтелігенції, національної правлячої еліти. Такою елітою мала стати військова старшина й адміністративно-полкове керівництво, професура, духовенство, купці та промисловці. У своїй політиці він всіляко сприяв її формуванню.
     Проте зближення з Польщею і невдоволення частини старшини політикою Виговського призвело до розгортання анти-гетьманського руху. Так, полтавський полковник Мартин Пушкар, зібравши військо переважно з сіроми, підбурене демагогічними заявами, рушив проти законно обраного гетьмана. Усі заклики Виговського не допустити братовбивства залишились непочутими. Тоді гетьман рушив на Полтаву, де вщент розбив військо Пушкаря. Також невдало закінчився антигетьманський виступ Іскри. Тим часом Москва, скориставшись міжусобицею, звернулась до українського народу із закликом не підкорятися гетьману. На початку весни 1659 р. 100 тис. російських вояків під командуванням князя
     О.Трубецького рушили на Київ. Виговський заявив про розрив з Москвою і, зібравши війська (60 тис. козаків та 40 тис. татар), рушив назустріч росіянам. Під Конотопом 28-29 червня 1659 р. відбулась вирішальна битва, в якій росіяни зазнали нищівної поразки.
     Здавалось, Виговський мав би опанувати становище в країні, але сталося все навпаки. Проти гетьмана виступив Юрій Хмельницький. У вересні 1659 р. відбулася "чорна рада", на якій Виговський зрікся булави на користь Ю.Хмельницького, але за умови, що той у своїй політиці буде триматися Польщі. Новий гетьман не довго тримав дане слово і схилився до московського царя. За наполяганням Москви І.Виговського було оголошено зрадником.
     Втративши булаву, Виговський не зійшов з політичної арени. Його в 1660 і 1663 pp. намагалися обрати гетьманом, проте різні сили виступили проти цього. Зрештою він потрапив у полон до поляків і був засуджений до розстрілу.

2.      Після смерті Б. Хмельницького в 1657 р. Московія стала активно втручатися у внутрішні справи України, порушуючи Березневі статті 1654 року. Тому новий гетьман І. Виговський (правив у 1657-1659 pp.), що був обраний на Чигиринській старшинській раді у серпні 1657 р. до повноліття Ю. Хмельницького, намагався виправити ситуацію. В жовтні 1657 р. на Корсунській раді його обрано повноправним гетьманом, тут же укладено воєнно-політичний союз зі Швецією (Корсунський договір) з метою забезпечення незалежності України. Не бажаючи розривати з Москвою, гетьман відправив до царя посольство.
Головною опорою гетьмана були старшина та покозачена шляхта, що збільшила свої земельні володіння. Гетьман намагався зменшити втручання московського уряду у справи України, проводити самостійну політику. Проти цього виступало і Запоріжжя, і старшина південних полків, які вважали погляди Виговського пропольськими. Противників гетьмана підтримувала Московія. Ситуація у країні була вкрай напруженою – народні маси втомилися від багаторічної війни, були незадоволенні збільшенням привілей козацької старшини, розширенням їх земельних володінь. Селяни підтримали заколот полтавського полковника М. Пушкаря та запорізького отамана Я. Барабаша, які за допомоги Москви 1658 р. підняли повстання. Заколотники намагалися скинути гетьмана, однак були розбиті.
Підтримка Московією заколотників змінила курс Виговського, і 16 вересня 1658 р. на Полтавщині між Україною та Польщею було підписано Гадяцький договір.
     Договір передбачав утворення федерації у складі Польщі, Литви та України, що стала називатися «Великим князівством Руським». Територія України залишалася в межах Київського, Чернігівського та Брацлавського воєводств. Фактично в межах новоствореної федерації Україна отримувала широкі права – власне судочинство, фінансову систему, військо (30 тис. козаків і 10 тис. найманців), виконавчу владу на чолі з гетьманом, передбачалося скасування унії, зрівняння православ'я в правах з римсько-католицькою церквою, заснування університетів.
     Однак населення, яке не знало змісту договору, не підтримало гетьмана. Проти договору виступила і Московія, яка силами 100-тисячного війська під керівництвом князя О. Трубецького намагалася придушити самостійність гетьмана. Під Конотопом у травні 1659 р. московське військо було розбите спільними військами України (60 тис.) та Кримського ханства (60 тис). Хоча Виговському й вдалося виграти Конотопську битву, однак проти нього виступили полковник Золотаренко, Сомко, кошовий отаман І. Сірко. Московія в цій ситуації підтримала Юрія Хмельницького. На Чорній раді 1659 р. козацтво виступило проти Гадяцького договору, і Виговський змушений був втекти до Польщі, залишивши гетьманську булаву Ю. Хмельницькому. Поляки звинуватили його у зраді і розстріляли під Вільхівцем (сучасна Черкаська обл.).

3.      Гетьман Іван Остапович Виговський народився на початку XVII ст. в с. Гоголево на Київщині, в  заможній шляхетській сім`ї. Освіту одержав в Київо-Могилянській академії.  Перебував на польській державній службі, будучи намісником Луцького старости. На Жовтих Водах Виговський воював на стороні поляків, був поранений і  потрапив  у татарський полон. Його  викупив сам Б. Хмельницький, оцінивши освіченість, розум  та  дипломатичні здібності свого майбутнього помічника. Поступово Виговський увійшов у довіру до гетьмана і зайняв одну з найвищих посад у козацькій адміністрації - генерального писаря (керівник канцелярії, що відав ще й іноземними справами).
Після смерті Б.Хмельницького на Корсуньській Раді Виговського  обрали гетьманом України.  Він продовжував  політику, спрямовану на досягнення повної державної незалежності України.

     У зовнішній політиці Виговський  прагнув підтримувати дружні  взаємини  з усіма сусідніми країнами, не виявляючи переваги жодної з них. У жовтні 1657 р. він уклав українсько-шведський договір, умови якого були розроблені  ще при участі Б. Хмельницького. В той же час гетьман відновив союз з Кримським ханством, що був разірваний з моменту укладання Мартовських статей і почав переговори з Польщею. Активна зовнішня політика Виговського, спрямована  на укріплення міжнародного авторитету України, викликала неспокій московського уряду.  Прагнучи посилити  свій вплив на Україну, царський уряд почав активно формувати за допомогою своїх агентів антигетьманську опозицію.

     Внутрішня політика Виговського була зориєнтована на посилення ролі козацької старшини в українському суспільстві. Постійні підстрекання селян та запорожців царськими агентами спровокували виступ проти гетьмана частини козаків та селян, що очолив полтавський полковник М. Пушкарь і запорізький кошовий Я. Барабаш. Гетьманські війська з наказу Виговського подавили повстання.

      Складна політична ситуація в Україні, постійна загроза агресії з боку Московії та підтримка його антигетьманської опозиції примусила Виговського до союзу з Реччю Посполитою. У вересні 1658р., після довгих переговорів між Україною та Польщею, був укладений Гадячський договір.  Довідавшись про укладання договору, Московія  починає відкриту агресію проти України. Навесні 1659 р. 150-тисячна армія під командуванням князя Трубецького  розпочала окупацію Лівобережної України, руйнуючи все на своєму шляху. Виговський за допомогою всіх  наявних військових  сил розгромив у битві при Конотопі московські війська.

     Але гетьман не зміг використати  результати блискучої перемоги під Конотопом. Проти політики Виговського виступила старшинська опозиція, яку створили промосковські налаштовані полковники: І. Безпалий, Т.Цюцюра, В.Золотаренко. Скористувавшись новим виступом проти гетьмана, московські війська під командуванням Г. Романовського захопили Лівобережну Україну. В цих умовах Виговський у жовтні 1659 р. зрікся від булави й виїхав до Польщі. Через деякий час він був назначений сенатором та Київським воєводою. З 1662 р. приймав активну участь в  діяльності Львівського братерства. На початку 1664 р. Виговського звинуватили у зрадництві та без суду, з наказу польського воєначальника С. Маховського, стратили у Корсуні.


02.06.2015; 19:33
хиты: 503
рейтинг:0
Гуманитарные науки
история
для добавления комментариев необходимо авторизироваться.
  Copyright © 2013-2016. All Rights Reserved. помощь