пользователей: 30398
предметов: 12406
вопросов: 234839
Конспект-online
РЕГИСТРАЦИЯ ЭКСКУРСИЯ

22.Україна напередодні визвольної війни українського народу під проводом Б. Хмельницького. ( 1638-1647)

Посилення кріпосницького гніту в 1639–1648 рр. Погіршення становища селянства.
Останнє десятиріччя перед визвольною війною 1648—1654 pp. було часом особливо жорстокого феодального гніту. Польські й полонізовані українські магнати й козацтва, міщанства шляхтичі, захопивши родючі українські землі й зайнявши всі адміністративні посади — воєвод, старост, каштелянів та ін.,— по-хижацькому грабували природні багатства, неймовірно експлуатували населення, насамперед селян. Панщина у "багатьох місцевостях України, зокрема, у Східній Галичині й на Волині, досягла 5—6 днів на тиждень. «Щоденно працювати повинні як зимою, так і влітку»,— говориться в багатьох інвентарях першої половини XVII ст. Навіть у районах Середнього Подніпров'я, південній пристеповій смузі на середину XVII ст. селяни повинні були щотижня відробляти три- або чотириденну панщину. Окрім панщини, селяни платили феодалові також натуральні й грошові податки, розміри яких безперервно зростали,— збіжжя, мед, бджільну десятину, поволовщину й ін. Панові йшло майно померлих селян та майно втікачів. Ще тяжче жилося селянам у маєтках, які здавалися власниками в оренду, оскільки орендар за час оренди прагнув одержати якнайбільше прибутків.
     Становище погіршувалося ще й тим, що шляхтич міг робити з селянином все, що хотів,— продати, обміняти, навіть убити, — і селянин ніде не знаходив на нього управи, бо закон був завжди на боці пана. Особливо жорстоких знущань зазнавали селяни в час нападів одного шляхтича на маєток іншого.

     До селянства за своїм соціальним становищем найближче стояли нереєстрові козаки, які в першій половині XVII ст. зосереджувалися в Запорізькій Січі і навколо неї. Польський уряд намагався підкорити собі запорізьких козаків, ізолювати їх від «волості», Подніпров'я, не пропускати на Січ утікачів. З цією метою в 1639 р. відбудували фортецю Кодак, комендант якої дістав наказ стежити за тим, щоб «не була пропущена за пороги жодна жива людина...» У самій Запорізькій Січі стояв урядовий гарнізон, який мав завдання розправлятися із запорожцями, приборкувати їхнє «свавілля», тобто не допускати виступів проти феодалів.
     Нелегким напередодні визвольної війни 1648—1654 pp. було також становище заможного, реєстрового козацтва та козацької старшини, які теж зазнавали утисків від магнатів і шляхтичів. Після придушення селянсько-козацьких повстань 1637—1638 pp. на Україні польський уряд сеймовою «ординацією» 1638 р. позбавив реєстровців самоврядування і обмежив реєстр 6 тис. чол. Старший комісар та полковники, призначувані з шляхтичів польським урядом, всіляко знущалися з козаків, захоплювали в них землі, батьків і матерів їхніх перетворювали на кріпаків, гроші, належні за службу, не платили. Дрібні українські шляхтичі також зазнавали утисків магнатів і були незадоволені всевладдям і свавіллям.
Міське населення, особливо біднота, ремісники, також терпіли тяжкий феодальний гніт. У містах, які становили приватну власність феодалів, жителі виконували повинності на користь їхніх власників і платили податки. Самоврядування, що його мали деякі міста, часто порушувалося, війтів здебільшого призначав польський уряд, а не обирало населення. Міщанство страждало від конкуренції шляхти в торговельно-промисловій діяльності, бо шляхта мала право безмитного вивезення своєї продукції, користувалася монополією в заняттях ґуральництвом, млинарством, броварством і т. ін.

     Соціально-економічне гноблення доповнювалося жорстоким націонаціонально-релігійним гнітом. Використовуючи зраду найбільших українських магнатів і частини вищого православного духівництва, польські шляхтичі силою насаджували в Україні католицизм і уніатство, перешкоджали розвитку шкіл, освіти, української культури, утискували православних і їхню віру, знущалися з православних священиків, захоплювали й руйнували церкви та монастирі.
     Та, незважаючи на жорстоке національне і релігійне гноблення, полонізувалась і окатоличилася лише верхівка українських феодалів. Основна ж частина українського населення — селяни, козаки, міщани — лишилися вірними своїй мові, культурі, вірі, національним традиціям.

 

2.      XIV - XVI ст. були часом інтенсивного формування української народності, що виросла з єдиного й для росіян, і для білорусів кореня - давньоруської народності. Процес формування української народності в основному завершився до середини XVII ст. Визначилися кордони її етнічної території, сформувалися єдина мова, єдина культура, склалася спільністьхарактеру, відбувалося зміцнення економічних зв'язків між окремими землями України.

     Проте ще раніше, до кінця XIV ст., Ослаблена монголо-татарським нашестям і золотоординським ігом значна частина південноруських земель після тривалого і наполегливого опору трудового народу була захоплена Польщею, Угорщиною і Молдавським князівством, а до складу Великого князівства Литовського були включені Східна Волинь, Поділля , Київщина і Чернігово-Сіверщина. Жорстоким набігам піддавалися українські землі з боку орд Кримського ханства, підбурювані султанською Туреччиною. У ході запеклої боротьби між феодалами сусідніх держав за встановлення панування на Україні відповідно до Люблінською унією 1569 більша частина українських земель опинилася під владою Речі Посполитої. Територія України була поділена на воєводства на чолі з польськими воєводами.

     Прагнучи закріпитися на Україні, назавжди утвердити тут своє панування, іноземні поневолювачі нещадно пригноблювали трудящих, робили все, щоб поглибити роз'єднаність між окремими землями, заважали розвитку зв'язків між Україною і Росією, між українським, білоруським і російським народами. На Україні панував жорстокий соціальний, національний і релігійний гніт.

     Влада магнатів і шляхти на Україні прийняла особливо грубіформи. Сюди були перенесені існували в панській Польщі порядки, що відрізнялися особливо жорстоким ставленням до трудящих мас. У першій половині XVII ст. спостерігався подальше зростання на Україні магнатського і шляхетського землеволодіння, джерелами якого були королівські пожалування та насильницьке захоплення земель, що знаходяться в користуванні селян, козаків і міщан. Одночасно з магнатсько-шляхетським зростало і монастирське землеволодіння. Особливо швидко зростало велике феодальне землеволодіння в Брацлавському, Київському і Чернігівському воєводствах. Володіння польських і полонізованих українських магнатів, які досягли величезних розмірів, перетворювалися у своєрідні держави у державі. Крім земельних багатств магнати і шляхта на Україні користувалися збагачувати їх різного роду монополіями, володіли млинами, броварнями і винокурнями, зосереджували в своїх руках промисли і торгівлю.

     У той же час різко погіршився стан українських селян, в основній масі потрапили в кріпосну залежність. Феодали збільшували панщину та оброк. Панщина досягла 3 - 4 днів на тиждень, а іноді і більше. Крім панщини селяни сплачували грошовий чинш і вносили великий натуральний оброк Існували податок з двору (підйомне), податок з худоби (попівщина) ібезліч повинностей. Феодально залежні селяни не мали елементарних прав. Користуючись необмеженою владою, феодал міг безкарно не тільки катувати і грабувати селян, але навіть вбивати їх.

     Значно погіршилася ситуація і основної маси козацтва, і перш за все тих, хто не потрапив до реєстру, який був обмежений 6 тис. козаків. Не визнаючи за нереєстрових козацьких прав, феодали закріпачували їх, змушуючи відбувати феодальні повинності. Погіршилося становище і рядових реєстрових козаків Влада систематично урізали їхні права та привілеї. Рядових козаків змушували працювати і на козацьку старшину.

     Важким було становище і міських низів, перш за все ремісників і дрібних торговців, які відбували різні повинності виходили на роботу по зміцненню замку магната, ремонту дамб, платили численні податки, утримували на постої польсько-шляхетські війська. Навіть міщанам міст, на яких поширювалася магдебурзьке право, доводилося платити податки польському воєводі, містити гарнізони фортець і відбувати інші повинності.

     Разом з іноземними поневолювачами нещадно експлуатували українських трудящих і місцеві феодали, які розраховували, як і польські феодали, посилити свої класові позиції, зміцнити феодально-кріпосницькі порядки. Посилення національного,релігійного і феодально-кріпосницького гніту і різке погіршення у зв'язку з цим становища селянства і міських низів змушували пригноблених братися за зброю, виступати проти експлуататорів, розгортати антифеодальну боротьбу. Одночасно наростало національно-визвольний рух


02.06.2015; 17:22
хиты: 240
рейтинг:0
Гуманитарные науки
история
для добавления комментариев необходимо авторизироваться.
  Copyright © 2013-2024. All Rights Reserved. помощь