МОНГОЛЬСЬКА НАВАЛА НА ПІВДЕННОͳЗАХІДНІ
ЗЕМЛІ РУСІ.
Наприкінці 12 ст. у степах Центральної Азії утворилася могутня Монгольська держава. Року 1206 ханом усієї Монголії було проголошено Темучина (Чингісхана). Він розпочав здійснювати завойовницьку політику.
Перша битва з монголами сталася 31 травня 1223 р.на берегах річки Калки. Союзне русько-половецьке військо зазнало там поразки. Другий похід монголів відбувся наприкінці 30-х років. Навесні 1239 р.монголи підійшли до кордонів українських князівств. Першим на шляху просування орди онука Чингісхана – Батия стояв Переяслав. Монголи захопили Переяслав, зруйнували і спалили його.
Того самого року сумна доля спіткала й Чернігів. Наприкінці 1239 р. монгольська кіннота вдерлася в
Крим, переслiдуючи переможених половців. Завойовники захопили майже весь півострів. На початку грудня 1240 р.інша частина монгольського війська наблизилася до Києва. Внаслідок захоплення Києва всі житлові й господарські споруди, палаци й собори Києва перетворилися на згарища. З Києва основні сили Батия рушили на Володимир і Галич. З вогнем і мечем монголи пройшли по Київській, Волинській і Галицькій землях.
Року 1241 монголи вийшли на західні рубежі Русі.
Найбільшого спустошення внаслідок монгольської навали зазнали Київське, Переяславське та Чернігово-Сіверське князівства. Після походу Батия вони потрапили в залежність від Золотої Орди, т.зв. золоординське ярмо.
Влада князів у цих землях зберігалася, проте право на князювання підтверджував монгольський хан своїм ярликом– грамотою-дозволом на володіння землями – в обмін на визнання своєї зверхності та зобов’язання надавати йому військо й сплачувати данину. За обчисленням і збиранням данини наглядали монгольські урядовці. Найвищого урядовця на підкорених землях називали баскаком. У його розпорядженні були військові загони, що постійно перебували в укріпленому поселенні – баскацькому містечку.
Порівняно з іншими руськими землями меншого спустошення від монгольської навали зазнало Галицько-Волинське князівство. Воно не було переділене монголами на адміністративні округи, як інші
князівства, не було в ньому і баскаків. У Галичині й на Волині правили власні князі, спроможні продовжити справу об’єднання українських князівств. Не останню роль відіграв тут і Данило Романович. Його
заходи викликали невдоволення Батия, який поставив перед князем вимогу відвідати Орду. У жовтні
1245 р.Данило виїхав до Орди. Унаслідок переговорів монголи затвердили його галицько-волинським князем. Виплату данини не було передбачено, а залежність Галицько-Волинського князівства від Золотої Орди полягала в участі княжого війська в походах монгольської армії.
