Виникнення Давньоруської держави з центром у Києві було закономірним результатом внутрішнього соціально-економічного та політичного розвитку східних слов’ян. Процес їх політичної консолідації зумовлений також рядом інших внутрішніх і зовнішніх факторів: територіальною та*культурною спільністю східних слов’ян, економічними зв’язками і їхнім прагненням об’єднати сили в боротьбі зі спільними ворогами. Інтеграційні політико-економічні та культурні процеси призвели до етнічного консолідування східних слов’ян, які утворили давньоруську народність. Вони характеризувалися насамперед східністю мови (із збереженням, проте, місцевих діалектів), спільністю території (котра в основному збігалася з межами Київської Русі), матеріальної та духовної культури, релігії, певною економічною цілісністю. Етнічному згуртуванню східних слов’ян в єдину народність сприяли й однакові традиції, звичаї, звичаєве право, закон, суд, військовий устрій, спільна боротьба проти зовнішніх ворогів. Мабуть, уже в цей час виникають певні елементи національної свідомості, почуття патріотизму.
У процесі формування давньоруської державності можна, таким чином, простежити чотири етапи: княжіння східних слов’ян, утворення первісного ядра давньоруської державності — Руської землі, формування південного та північного ранньодержавних утворень, об’єднання цих утворень у середньовічну державу з центром у Києві.
Процес утворення Давньоруської держави є результатом не діяльності норманів, а генезису феодалізму у східних слов’ян, їх суспільно-економічний лад зумовив виникненні такої надбудови,як феодальна держава.
У IX ст. в результаті тривалого внутрішнього розвитку східнослов’янських племен, збагаченого впливами сусідніх народів, склалася одна з найбільших держав середньовічної Європи — Русь. Роль її історичного ядра відіграло Середнє Подніпров’я, де традиції політичного життя сягали ще скіфо-античних часів. У зв’язку з тим, що центром нової держави впродовж багатьох століть був Київ, в історичній літературі вона отримала назву — Київська Русь. Широко вживаються також назви Давньоруська держава. Київська держава, Давня Русь. • Давньоруська держава після її утворення продовжувала розширяти свої території.
Кий Провідну роль у становленні давньоруської держави відіграло Полянське князівство з центром у Києві. Першим полянським князем літопис називає Кия, який разом з братами Щеком і Хоривом та сестрою Либіддю заснував Київ. Літописці наводять дві версії щодо особи Кия, які існували в той час в усній традиції. Згідно з першою Кий був перевізником через Дніпро, за другою — князем. Нестор писав, що Кий ходив до Царграда, його з почестями приймав візантійський імператор, ім'я якого літописцю лишилося невідомим. Повертаючись із Візантії, Кий мав намір осісти на Дунаї, де збудував городок, але під тиском місцевих племен змушений був відмовитися від своїх планів і повернутися до Києва. Після смерті Кия Полянське князівство перейшло до його нащадків. В основі цієї розповіді, як вважають історики, лежать справжні історичні події, що відбувались у VI ст.
Аскольд та Дір. Закріплення за державою з центром у Києві назви Руська земля відбулося в другій половині 9 ст. і було пов’язане з діяльністю київських володарів Діра та Аскольда. Одні, пристаючи до думки автора «По вісті минулих літ», вважають їх варязькими воєводами. Інші вбачають у Дірові та Аскольдові полянських князів – нащадків Кия. Про князювання Діра сьогодні нічого певного сказати не можна. Значно більше відомо про Аскольда, з яким дослідники пов’язують засвідчений чужоземними джерелами морський похід проти Візантії 860 р.Зібравши чимале військо, Аскольд пограбував і спустошив передмістя візантійської столиці, а сам Константинополь протримав тиждень в облозі. Потужний удар руського флоту змусив Візантію ви знати Русь як державу. Як зауважив літописець, відтоді вона стала називатися Руською землею. З походом на Візантію 860 р. історики пов’язують першу спробу впровадження заход ми князівської влади християнства на теренах Руської держави. У 882 р.князя Аскольда, за свідченням літопису, було вбито й княжити в Києві розпочав Олег, який діяв від імені сина Рюрика – Ігоря.
