1 Нормативний, соціологічний і філософський підходи до права. Визначення права.
Право дуже складне соціальне явище, і щоб розкрити його поняття необхідно відмежувати його від інших соціальних явищ. В нашій науці існує декілька концепцій до розуміння права: нормативний підхід та інші. Крім того, потрібно розрізняти право, яке створене державою, і право природне, яке виникає в результаті історичного розвитку.
Нормативний підхід до розуміння права
Згідно із цим підходом норми права відрізняють від інших соціальних норм за такими ознаками: 1) норми права регулюють і охороняють найбільш важливі суспільні відносини і соціальні цінності з позицій інтересів суспільства, держави і особи. Ці відносини визначаються громадянським суспільством і державною владою; 2) норми права, на відміну від інших соціальних норм, формально виражені в системі діючих нормативно-правових актів (в законах). Вони мають характер офіційних юридичних документів. Інші норми можуть існувати в усній або в письмовій неофіційній формі; 3) норми права офіційно встановлені або санкціоновані державою; інші соціальні норми державою не встановлюються, хоча і багато прогресивних соціальних норм держава зацікавлена підтримувати; 4) норми права, на відміну від інших соціальних норм, є загальнообов'язковими для виконання всіма учасниками суспільних відносин, оскільки це офіційні правила поведінки і діяльності й держава використовує примус у випадку їх невиконання; 5) норми права охороняються державною владою від порушень на відміну від інших соціальних норм. Держава застосовує або може застосувати санкції за їх порушення; 6) норми права встановлюють юридичні права і обов’язки учасників суспільних відносин або офіційний правовий статус громадян, організацій, держави; інші соціальні норми можуть регламентувати моральні, політичні, релігійні та інші права і обов'язки, 7) норми права виражаються тільки в певних юридичних формах (закони, постанови, укази, декрети, накази, загальнообов'язкові рішення) і мають чинність в часі, просторі і стосовно певних суб'єктів. Інші соціальні норми таких ознак не мають
Отже, право — це система або сукупність норм (правил поведінки), які мають офіційний формальний характер, встановлені державою, є загальнообов'язковими для всіх учасників суспільних відносин, охороняються державою від порушень, виражають юридичні права і обов'язки і направлені на регулювання і охорону найбільш важливих суспільних відносин і соціальних цінностей.
Право потрібно також розглядати як певний культурний, гуманний засіб для регулювання суспільних відносин, для охорони соціальних цінностей, для управління суспільством за допомогою правового законодавства і державних органів. Право не може бути засобом придушення і гніту певних класів і соціальних груп. Воно є інструментом (засобом) становлення і розвитку демократії, зміцнення законності і правопорядку. Право є засіб соціального компромісу, засіб консолідації суспільства, народу, нації.
Соціологічний підхід до розуміння права
Законодавчі акти, які не реалізуються, не застосовуються в реальному житті, перестають бути правом, вони відмирають і стають “мертвим правом”. Живе право — це такі норми, які закріплені в законодавчих актах, усвідомлені населенням і діють, реалізуються в конкретних правовідносинах. Без реалізації закони залишаються “шматком макулатури” або історичними пам'ятниками права.
Право є антипод правопорушень, а правопорушення не зводяться до пошкодження того чи іншого кодексу чи закону. Правопорушення наносять шкоду і мають соціальну небезпеку для реальних матеріальних і духовних цінностей суспільства, держави і людей.
Крім того, потрібно підкреслити, що в суспільстві бувають випадки, коли закони не прийняті, а правовідносини сформувались на підставі моралі, угод, договорів, свідомості тощо.
Таким чином, в суспільстві можуть існувати правовідносини без законодавчих актів. Ці правовідносини можуть існувати також на підставі звичаєвого права, прецедентного права, договірного права, релігійного права (там, де існує система релігійного права).
Таким чином, право — складне явище, оскільки воно відображає дуже складні економічні, політичні та інші соціальні відносини. Право, законодавство повинно відображати економічні, політичні закономірності розвитку суспільства, тоді закони будуть мати правовий характер.
Філософський підхід
Філософія завжди виявляла інтерес до права. Він зумовлений передусім потребою філософії пересвідчитися в тому, що вона справді має загальний характер, що вона поширюється і на таку особливу галузь, як право. Відзначимо, що й право завжди прагнуло визначити своє місце у загальній системі соціальних явищ, знайти філософське обгрунтування своїх положень.
Розуміння лрава, його сутності та особливостей залежить від тієї філософської позиції, з якої воно розглядається.
Розвиток філософії слід розуміти не як боротьбу матеріалізму проти ідеалізму (і взагалі "боротьбу всіх проти всіх"), а як спосіб буття вільної думки, заповзятливої, ризикуючої, критичної та самокритичної, через що вона не заспокоюється на жодному своєму результаті.
Право є надзвичайно багатим явищем, і кожна філософська течія відповідно до своєї природи обирає для дослідження той аспект права, який, на її думку, виявляється головним. Одначе представники практично всіх філософських течій погоджуються з тим, що право є засобом регулювання відносин у суспільстві.
На підставі аналізу цих концепцій можна дати багато визначень права. Право — це система або сукупність формально виражених норм (правил поведінки), які відображають і регулюють найбільш важливі економічні, політичні та інші соціальні відносини (закономірності їх розвитку), встановлені або санкціоновані державою, мають загальнообов’язковий характер, виражають міру справедливості, рівноправності, свободи і відповідальності учасників суспільних відносин, охороняються державною владою від порушень, закріплюють юридичні права і обов'язки суб'єктів правовідносин, охороняють соціальні цінності суспільства, держави і громадян і направлені на розвиток демократії, зміцнення законності і правопорядку
2 Класифікація норм права
Складність суспільних відносин, що регулюються правом, та багатоаспектність самої категорії «право» визначає можливість класифікації норм за різноманітними критеріями.
Класифікація норм права — це їх поділ на окремі види за певними суттєвими ознаками, які визначають специфічну роль кожного із різновидів норм у регулюванні суспільних відносин.
Класифікація надає можливість:
1) чітко визначити місце кожної з норм у системі права;
2) охарактеризувати функції норм та їх місце у механізмі правового регулювання;
3) визначити межі регулятивного впливу держави на суспільство за допомогою права;
4) встановити шляхи вдосконалення правотворчої та правозастосовчої практики й підвищити її ефективність;
5) вивчити особливості кожного з різновидів норм та можливості їх взаємодії;
6) визначити призначення кожного з різновидів норм;
7) визначити особливі способи впливу норм на суб'єктів права.
Визначимо основні критерії класифікації норм права.
І. За суб'єктами правотворчості розрізняють норми, що приймаються громадянським суспільством у процесі проведення референдумів, та норми, що приймаються державою шляхом діяльності спеціально створених структур, до повноважень яких належать законотворчі та правотворчі функції.
II. Залежно від способу об'єктивації розрізняють звичаєві, гетерономні та автономні.
Звичаєві норми не встановлюються певними суб'єктами, виникають поступово, відображаючи суспільні відносини, які формуються та набирають соціально значимого характеру. Після санкціонування з боку держави вони стають правовими та мають форму правового звичаю.
Гетерономні норми встановлюються певним авторитетним суспільним чи державним органом в односторонньому порядку та владно встановлюють суб'єктам певний варіант поведінки. Вони мають форму нормативно-правового акта.
Автономні норми формуються самими суб'єктами права і являють собою результат узгодженості їх інтересів. Мають форму колективних чи міждержавних договорів.
III. За юридичною силою норми класифікують на законодавчі, що вміщуються у тексті закону та мають вищу юридичну силу, і норми підзаконних актів, які приймаються державно-владними структурами на основі, на виконання і відповідно до закону (норми, вміщені у постанові Кабінету Міністрів чи указі Президента).
IV. За предметом правового регулювання розрізняють норми конституційного, адміністративного, цивільного, трудового, сімейного, земельного, фінансового, кримінального права та ін.
V. За функціями у механізмі правового регулювання норми поділяють на:
а) вихідні (установчі), що визначають основи та принципи правового регулювання, його мету, завдання.
(Напр., норми Конституції України, що закріплюють основи конституційно-правового статусу громадян.);
б) загальні, що вміщуються в загальній частині галузі й поширюються на більшу частину її інститутів;
в) спеціальні норми, що належать до окремих інститутів галузі права і регламентують певний вид відносин з урахуванням їх особливостей.
(Норми цивільного права, що регламентують інститут інтелектуальної власності.)
VI. За функціями у процесі впливу на суспільство:
а) регулятивні, що регулюють поведінку суб'єктів права шляхом надання їм певних прав чи покладання обов'язків.
(Право на укладення трудового договору на одному чи декількох підприємствах.)
На основі цих норм за наявності певних умов виникають регулятивні правовідносини, спрямовані на реалізацію прав та обов'язків суб'єктів;
б) охоронні норми спрямовані на регламентацію засобів юридичної відповідальності та засобів захисту суб'єктивних прав (норма кримінального права, що встановлює відповідальність за вбивство).
Їх роль у регулюванні суспільних відносин зводиться до виникнення на їх основі охоронних правовідносин, які враховують особливості правопорушень;
в) спеціалізовані норми мають доповнюючий характер, не є підставою виникнення правовідносин і забезпечують дію регулятивних і охоронних норм (норма кримінального права, що дає дефініцію злочину).
VII. За способом правового регулювання регулятивні норми класифікують на:
1) уповноважуючі, що підкреслюють наявність певних можливостей у суб'єкта вчиняти позитивні дії у власних інтересах (норма трудового права, що встановлює право на відпустку);
2) зобов'язуючі, які покладають активні обов'язки як необхідність вчиняти певні позитивні дії, що забезпечують реалізацію суб'єктивних прав (норма Конституції, що встановлює обов'язок платити податки);
3) забороняючі норми, що встановлюють пасивні обов'язки утриматись від певних дій, які порушують суб'єктивні права (норма трудового права, що передбачає заборону порушувати Правила внутрішнього трудового розпорядку).
VIII. За характером норми класифікують на:
— норми матеріального права, що визначають права та обов'язки суб'єктів у різноманітних сферах (Конституційна норма, яка встановлює правило про охорону приватної власності законом);
— норми процесуального права, які визначають порядок дій суб'єктів у випадку порушення норм права, регламентують процедурні та організаційні питання (норми Регламенту Верховної Ради України, що встановлюють порядок розгляду та прийняття законопроекту).
IX. За ступенем визначеності прав і свобод суб'єктів розрізняють:
а) абсолютно-визначені норми, які вичерпно визначають умови дії норми права та обов'язки суб'єктів; наслідки, що настають внаслідок порушення норми. Ці норми не потребують конкретизації правозастосовчими актами.
(Позов, поданий недієздатною особою, суд залишає без розгляду.);
б) відносно-визначені норми, що не вміщають вичерпних вказівок на умови дії норми, права та обов'язки суб'єктів і наслідки їх невиконання чи порушення та потребують прийняття правозастосовчого акта. Вони, у свою чергу, поділяються на:
1) ситуаційні, що передбачають можливості безпосереднього регулювання відносин актом правозастосування (норма що встановлює порядок здійснення нотаріальних дій);
2) альтернативні, що встановлюють можливість регулювання відносин шляхом вибору одного із варіантів поведінки (норма, що передбачає можливість укладення трудового договору на одному чи декількох підприємствах);
3) факультативні норми, які поряд з основним варіантом вирішення питання вміщують факультативний, який має доповнюючий характер (норма, що встановлює правило, відповідно до якого нотаріально не засвідчена угода є недійсною, якщо вона не виконана фактично).
X. Важливим критерієм класифікації норм є можливість поділу спеціалізованих норм. При цьому необхідно зазначити, що деякі автори не визнають можливості виокремлення спеціалізованих норм як правових, оскільки вони не встановлюють прав і обов'язків суб'єктів, їх відносять до когнітивних норм, що мають не правовий, а інтелектуальний характер.
Однак більшість вчених визнають самостійне значення спеціалізованих норм, виділяючи у їх складі:
— загальні норми, які визначають елементи регульованих відносин у загальному вигляді (норма, що визначає предмет конституційного законодавства; проголошення України республікою (ст. 5 Конституції);
— дефінітивні норми, що спрямовані на закріплення юридичних понять (норма, що визначає поняття злочину, трудового договору, юридичної особи);
— декларативні норми, які закріплюють правові принципи (норма конституційного права, що закріплює принцип законності, розподілу влади);
— оперативні, які визначають момент набрання чинності актом чи втрати ним юридичної сили (норма про вступ у юридичну силу Закону України «Про пенсії»);
— колізійні норми, що встановлюють правила застосування норм у випадку їх протиріч.
Деякі автори серед спеціалізованих норм виділяють норми-презумпції, що закріплюють припущення щодо певного юридичного стану; норми-строки, що вказують на час настання певних юридичних наслідків; норми-преюдиції, які виключають будь-яке оспорення існування вже доведеного факту, закріпленого у юридичному акті; норми-конструкції, що узагальнюють складні за своїм складом юридичні явища.
XI. За методом правового регулювання розрізняють:
— імперативні норми — категоричні приписи, що мають чітко обов'язковий характер та безпосередньо визначають поведінку суб'єктів суспільних відносин, не надаючи можливості обрати варіант поведінки (норма конституційного права, яка визнає права і свободи особи вищою соціальною цінністю);
— диспозитивні норми надають можливість суб'єктам права самостійно встановлювати для себе певні взаємні права і обов'язки (норма, що встановлює можливість працювати на одному чи декількох підприємствах).
XII. За сферою дії розрізняють норми:
— загальної дії, що поширюються на всю територію держави і на всіх суб'єктів (норми Конституції та законів);
— обмеженої дії, що мають певні межі, обумовлені територіальними (закон Автономної Республіки Крим), часовими та суб'єктивними факторами (норми Закону «Про пенсії»);
— локальні норми, що діють у межах окремих державних, громадських чи приватних структур (норми Статуту Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України).
3 . Судова влада і здійснення правосуддя. Піднесення судової влади.
Судова влада проявляє себе через правосуддя і прийняття загальнообов'язкових рішень у процесі цивільного, кримінального , адміністративного , господарського судочинства . Захист права вийшла у судовій діяльності на перший план , відсунувши на периферію застосування примусу.
Склалися дві судові системи ^ одна з яких іменується змагальної , а друга - наслідкового. Характерною рисою змагальної судової системи є безпосереднє змагання сторін перед судом , коли сторони ( адвокати ) мають можливість контролювати хід процесу і є головними дійовими особами в цьому процесі. Суддя тут близький за своєю позиції до ролі третейського судді. Якщо при цьому маються присяжні , то суддя не вирішує питання , хто правий , а хто винен. Суддя не втручається в процес прийняття рішення .
У слідчій системі багато що визначається на стадії попереднього розслідування , і суддя по суті веде справу на основі документів . При цьому суддя сам досліджує факти , відбирає докази , прагне самостійно встановити істину у справі . У слідчій системі за традицією не застосовується суд присяжних , і адвокати не є головними дійовими особами .
Змагальна судова система характерна для держав з правовою системою , заснованою на прецеденті (сім'я загального права) , а слідча судова система використовується державами романо -германської правової сім'ї , заснованої на нормативно- правових актах. В даний час відзначається зближення правових систем загального права і романо -германського права , взаємне використання різних елементів організації судової діяльності . Характерний приклад - поширення суду присяжних у державах романо -германської правової сім'ї .
Серед достоїнств суду присяжних зазначаються: їх велика неупередженість в порівнянні з суддями , які перебувають на державній службі; загострена здатність присяжних керуватися почуттям справедливості , забезпечення стійкого зв'язку правосуддя з населенням. Прихильність до цієї форми суду розглядається як уособлення гуманізму і справедливості , хоча загальна тенденція полягає в скороченні сфери їх застосування. Суди присяжних у сучасних державах досить різноманітні, що обумовлено правовими та регіональними традиціями. Однак повсюдно відзначається обмеження правомочностей присяжних , у зв'язку з прискоренням процедури правосуддя , підвищенням ролі професійних суддів.
Організаційно-правові засади здійснення правосуддя та гарантії незалежності суду задані конституціями держав. Серед гарантій незалежності суду , як правило , виділяється недоторканність судді , довічний термін їх призначення або обрання , ефективне виконання судових рішень. Основними формами перегляду судових рішень виступають апеляція і касація .
Судова влада перешкоджає дії нерозумних законів , забезпечує відповідальність виконавчої влади за недотримання волі законодавця , захищає права громадян від свавілля бюрократії. Самостійність і незалежність судової влади характеризується : визнанням за судовою владою в механізмі держави рівності із законодавчою і виконавчою владою; захистом і дотриманням основних прав і свобод громадян у процесі судочинства; організацією судочинства на засадах змагальності , рівноправності сторін , презумпції невинності ; визнанням права кожного на розгляд його справи судом присяжних у випадках , встановлених законом; встановленням судового контролю за законністю взяття під варту; вдосконаленням системи гарантій незалежності суддів і підпорядкування їх тільки закону , закріпленням принципу незмінності суддів .
