1 . Компаративістика, її роль у вивченні правової реальності.
Дослідження у сфері порівняльного правознавства мають сьогодні досить велике теоретичне і прикладне значення. Підвищення значення порівняльного правознавства в Україні безпосередньо пов'язане із здобуттям нею державної незалежності в 1991 році і обумовлюється потребою у формуванні власної української національної правової системи, яка відповідала б сучасним тенденціям правового розвитку та міжнародним стандартам, сприяла б приєднанню України до світових (передусім європейських) інтеграційних процесів.
Значення порівняльно-правових досліджень обумовлюється також тим, що вони дозволяють вийти за національні кордони своєї правової системи, глянути під особливим кутом зору на низку традиційних проблем юридичної науки та практики, розширити обрії юридичних пошуків, здійснити обмін правовою інформацією, науковими ідеями, враховувати як позитивний, так і негативний зарубіжний юридичний досвід у різних сферах — у науковій, освітянській і практичній.
Для юридичної науки використання порівняльного правознавства є особливо важливим. Відомо, що істина пізнається в порівнянні. Тому без порівняння неможливе з'ясування сутності будь-якого юридичного феномена. Порівняльне правознавство допомагає встановити, як вирішується та сама правова проблема в різних країнах, і, таким чином, сприяє вивченню національного права. Порівняльно-правовий аналіз здатний озброїти науковця ідеями та аргументами, які не можна отримати при знанні лише національного права. У наш час без врахування даних компаративістики загальнотеоретичні висновки не можуть претендувати на універсальний статус. У межах порівняльного правознавства аналізується й більшість проблем галузевих юридичних наук.
У нинішніх умовах зростає також практичне значення порівняльного правознавства. Так, воно суттєво допомагає в законотворчій діяльності. Законодавець активно використовує порівняльно-правові матеріали при формуванні законодавчої політики, при створенні окремих законодавчих актів, при удосконаленні законодавчої техніки. Враховуючи зарубіжний досвід, законодавець, з одного боку, виявляє та запозичує все те корисне, що виправдало себе за рубежем при вирішенні певної проблеми, а з другого боку — надає можливість урахувати негативні аспекти зарубіжного досвіду, попередити неефективність тих чи інших правових рішень. Наприклад, розроблювачі Цивільного кодексу України враховували багатий досвід зарубіжних цивільних і комерційних кодексів (наприклад, Цивільного кодексу Нідерландів, Німеччини, Росії), і це, безумовно, покращило його зміст.
У судовій практиці судді, використовуючи компаративістський науковий метод, заповнюють прогалини в праві, тлумачать норми права. Найактивніше звертається до порівняльного правознавства Конституційний Суд України, використовуючи зарубіжний правовий досвід при обґрунтуванні власних рішень.
Нарешті, у приватній юридичній практиці порівняльне правознавство допомагає юристам компетентно вирішувати проблеми, пов'язані з застосуванням зарубіжного права. Кількість цих проблем в останні роки зростає швидкими темпами.
Порівняльне правознавство є корисним і для міжнародного співробітництва. Воно сприяє гармонізації й уніфікації національних правових систем, його результати використовуються під час розробки міжнародних конвенцій, рекомендаційних (модельних) документів, колізійних норм і типових договорів.
Порівняльне правознавство виконує низку традиційних для юридичної науки функцій, які модифіковані щодо особливостей його предмета.
1. Пізнавальна функція. Порівняльне правознавство завжди орієнтоване на глибоке вивчення правових явищ, перш за все на здобуття і розширення наукових знань про правові системи сучасності. Ця наука вивчає всі елементи правових систем світу, стабільні і тимчасові правові ситуації в іноземних державах, фактори, що впливають на прийняття та зміну іноземних правових актів, умови, що сприяють або стримують реалізацію права в країнах світу.
2. Евристична функція. Компаративістика спрямована на пізнання закономірностей виникнення, функціонування і розвитку різних правових систем. Власне кажучи, порівняння і використовується саме для того, щоб з'ясувати характер загальних, необхідних, стійких, повторюваних зв'язків між явищами, процесами, що відбуваються в правових системах сучасності, щоб знайти порядок або встановити послідовність їхнього виникнення, зміни, за фіксувати тенденції розвитку. Наприклад, вчені-компаративісти відзначають тенденцію конвергенції (взаємопроникнення) англосаксонських та романо-германських правових традицій, передумови якої вже історично склалися на трьох рівнях — на рівні джерел права, систем права та характеру норм права.
3. Функція наукового передбачення. Вчені-компаративісти завжди налаштовані на наукове прогнозування шляхів подальшого розвитку правових систем сучасності. Так, сьогодні вчені прогнозують, що у XXI столітті у світі буде створена загальна основа правотворчості як система пріоритетів та засобів правового регулювання, що детермінована сучасним предметом глобалізації та проблемами постіндустріального суспільства.
4. Методологічна функція. Порівняльне правознавство розробляє теорію порівняльно-правового методу, яким потім активно користуються інші юридичні науки. Саме завдяки цій обставині порівняльне правознавство досить часто характеризується як методологічна наука.
5. Функція допомоги практиці. Сучасна юридична практика має велику потребу в науково обґрунтованій, об'єктивній та повній інформації про розвиток і функціонування іноземних правових систем, про їхні взаємозв'язки, тенденції правового розвитку в регіональному і світовому масштабах. Потреба в цій інформації задовольняється насамперед шляхом підготовки вченими-компаративістами довідкових матеріалів про розвиток зарубіжного законодавства, інформаційних оглядів зарубіжного законодавства (наприклад, за країнознавчою ознакою, за окремими галузями, підгалузями законодавства, правовими інститутами). Науковці повинні критично оцінювати зарубіжний правовий досвід, надаючи юристам-практикам рекомендації щодо корисності або недоцільності його запозичення до національної правової системи.
Порівняльне правознавство допомагає державам у досягненні таких важливих завдань, як гармонізація і зближення національних законодавств, що обумовлюються сучасними інтеграційними процесами. Так, у 1994 році було укладено Угоду про партнерство та співробітництво між Європейськими співтовариствами і Україною. Ця Угода, зокрема, визнає, що важливою умовою для зміцнення економічних зв'язків між Україною та Співтовариством є зближення існуючого і майбутнього законодавства України з законодавством Співтовариства. Виходячи з цього, Україна взяла на себе зобов'язання про вжиття заходів для забезпечення поступового приведення її законодавства у відповідність до законодавства Співтовариства. Зокрема, згідно з Угодою приблизна адекватність законів матиме місце в таких галузях, як митна справа, банківська справа, корпоративне право, бухгалтерський облік і податки, інтелектуальна власність, охорона праці, фінансові послуги, антимонопольне законодавство, законодавство про державні закупки, охорону здоров'я та життя людей, тварин і рослин, захист навколишнього середовища, захист прав споживачів. Виконання Україною цих зобов'язань потребує належного наукового забезпечення. Важливу роль тут відіграє саме порівняльне правознавство.
Серед функцій порівняльного правознавства можна виокремити не тільки модифіковані традиційні функції юридичної науки, але й специфічні функції. Це, зокрема, функція подолання ізоляції національної правової системи та національної обмеженості правового мислення, функція збагачення національної правової системи правовим досвідом інших народів завдяки його проникненню в правову культуру, функція гармонізації та уніфікації національної правової системи.
2 Поняття механізму держави. Механізм держави і державний апарат.
Механізм держави являє собою реальну організаційну матеріальну силу , розташовуючи якою держава здійснює владу .
Механізм держави - це цілісна ієрархічна система державних органів , що здійснюють державну владу , а також установ , підприємств , за допомогою яких виконуються завдання і функції держави .
Ознаки механізму держави :
1 ) цілісність і ієрархія . Цілісність забезпечується єдиними принципами організації та діяльності державних органів та установ , єдиними цілями і завданнями. Ієрархія означає підпорядкування нижчих органів держави вищестоящим ;
2 ) первинними структурними частинами ( елементами ) є державні органи та установи , пов'язані між собою началами субординації ( підпорядкування) і координації ( взаємозв'язку ) ;
3 ) складається з людей , що спеціально займаються управлінням ( законотворчістю , виконанням законів , їх охороною від порушень) ;
4 ) він є тією організаційною та матеріальною силою ( важелем ) , за допомогою якої держава досягає конкретних результатів. Функції всіх ланок державного апарату забезпечуються організаційними і фінансовими засобами , а в необхідних випадках - і примусовим впливом ;
5 ) за допомогою механізму держави практично здійснюється влада і виконуються функції держави;
6 ) покликаний надійно гарантувати і охороняти законні інтереси і права громадян.
Механізм сучасної держави відрізняється високим ступенем складності , різноманіттям складових його частин , блоків , підсистем .
Структура механізму держави включає:
1 ) державний апарат (систему органів державної влади). Державний апарат співвідноситься з механізмом держави як частина і ціле , виступаючи в якості головного , системоутворюючого елемента механізму держави;
2 ) державні установи та підприємства , які владними повноваженнями ( за винятком їх адміністрацій ) не володіють , але виконують загальносоціальні функції в сфері економіки , освіти , охорони здоров'я , культури , науки тощо ;
3 ) державних службовців ( чиновників) ;
4 ) організаційні та фінансові кошти , а також примусову силу , необхідні для забезпечення діяльності механізму держави .
Побудова і діяльність механізму сучасної держави здійснюється на основі певних принципів , до яких відносяться:
1 ) принцип гуманізму , тобто пріоритетності захисту прав і свобод людини та громадянина в діяльності держави;
2 ) принцип поділу влади в побудові та функціонуванні державного апарату;
3 ) принцип гласності в діяльності державного апарату;
4 ) високий професіоналізм державних службовців і компетентність державних органів;
5 ) принцип законності , тобто правових засад у діяльності всіх складових частин механізму держави;6 ) принцип демократизму у формуванні та діяльності державних органів , що дозволяє враховувати різноманітні інтереси переважної більшості громадян.
Механізм держави виступає основним суб'єктом здійснення державної влади. За допомогою державного механізму держава здійснює свої функції , впливає на стабілізацію та розвиток суспільного життя , сприяє поглибленню демократії та організованості в країні.
У структуру механізму держави також входять держ. установи і держ. підприємства .
Держ. установи - це такі держ. організації , які здійснюють безпосередню діяльність з виконання функцій держави в різних сферах: економічній , соціальній, культурній , охоронної та т.п.
Держ. підприємства засновуються для здійснення господарської діяльності з метою виробництва продукції або його забезпечення , виконання різних робіт і наданню численних послуг для задоволення потреб суспільства , приватних осіб , отримання прибутку.
Державний апарат - це частина механізму держави , що представляє собою сукупність державних органів , наділених владними повноваженнями для реалізації державної влади.
Структура державного апарату може бути представлена наступними основними видами органів:
- Органи законодавчої влади - тобто « Первинні » , органи державної влади у власному розумінні слова , непохідні від інших і основа для інших органів ;
- Органи виконавчої влади - виконавчо- розпорядчі органи , провідні повсякденну оперативну роботу з державного управління суспільними процесами в інтересах суспільства або його частини; вони розташовують допоміжними державними установами ( апаратом управління , тобто організаційним і матеріальним апаратом підготовки , прийняття та реалізації актів управління ) ;
- Правоохоронні органи забезпечують і підтримують стабільність , недоторканність складаються під впливом держави і права суспільних відносин , включаючи організаційний і матеріальний апарат примусу.
3 Юридична відповідальність . Види юридичної відповідальності .
Юридична (ретроспективна) відповідальність — це особливий вид соціальної відповідальності.
Юридична (ретроспективна) відповідальність — це юридичний обов'язок правопорушника зазнати примусового позбавлення його певних соціальних благ чи цінностей (матеріальних, духовних чи особистих), які належали йому до факту правопорушення.
Ознаки юридичної відповідальності:
• це один з видів державного примусу у формах каральних і правовідновлювальних заходів;
• це негативна реакція держави на правопорушення та суб'єкта, винного в його вчиненні;
• виникає тільки за наявності правопорушення;
• здійснюється лише за умови встановлення складу правопорушення;
• має зовнішній характер;
• здійснюється компетентним органом відповідно до закону та при дотриманні певного процедурно-процесуального порядку та форм;
• виражається в обов'язку особи (правопорушника) зазнати певних втрат особистого" організаційного чи матеріального характеру.
Залежно від видів правопорушень розрізняють і види юридичної відповідальності:
• кримінальна відповідальність — полягає в застосуванні виду й міри кримінального покарання до винної у вчиненні злочину фізичної особи;
• адміністративна відповідальність — полягає в накладенні на винних фізичних осіб (в окремих випадках — юридичних осіб), які порушили правила поведінки, що діють у сфері державного управління та інших урегульованих адміністративним законодавством сферах, адміністративних стягнень (штраф, втрати спеціальних прав, попередження та ін);
• цивільно-правова відповідальність — полягає в накладенні цивільно-правових стягнень (неустойки, штрафу, пені, відшкодування збитків) на фізичну чи юридичну особу за невиконання або неналежне виконання зобов'язань, або за заподіяння позадоговірної майнової шкоди, а також за порушення деяких особистих немайнових прав (честь, гідність, ділова репутація);
• дисциплінарна відповідальність — здійснюється у формі накладення адміністрацією підприємств, установ, організацій дисциплінарних стягнень внаслідок порушення дисципліни. Розрізняють види дисциплінарної відповідальності: трудову, військову, службову, навчальну та ін.;
• матеріальна відповідальність — різновид юридичної відповідальності працівника за майнову (матеріальну) шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на нього трудових обов'язків;
• конституційна відповідальність — особливий вид юридичної відповідальності, що має складний політико-правовий характер, настає за вчинення конституційного правопорушення та знаходить свій вияв у передбачених конституційно-правовими нормами особливих несприятливих наслідках для суб'єкта конституційного делікту.
Трудова відповідальність існує в таких сферах суспільних відносин як дисципліна праці, охорона та добросовісне поводження з майном. Відповідальність у трудовому праві поділяється на дисциплінарну та матеріальну. Вони відрізняються за правовим змістом, юридичними наслідками, процедурою застосування заохочень і стягнень; але в обох випадках суб'єктом відповідальності виступає працівник. Негативна дисциплінарна відповідальність - це застосування до винуватого працівника в порядку та на умовах, передбачених законодавством про працю, дисциплінарних стягнень у вигляді обмежень особистого або організаційного характеру. Розрізняють загальну та спеціальну дисциплінарну відповідальність. Загальна дисциплінарна відповідальність передбачена КЗпП України і правилами внутрішнього трудового розпорядку, вона застосовується до всіх без винятку працівників (ст. 447 КЗпП України). Спеціальна дисциплінарна відповідальність визначає особливості правового статусу окремих груп працівників і здійснюється: в порядку підлеглості; відповідно до статутів про дисципліну; на підставі окремих нормативно-правових актів. У юридичній літературі розрізняють такий вид відповідальності як матеріальна відповідальність працівників (ст. 130-138 КЗпП України), що інтерпретується як вид негативної юридичної відповідальності працівника за матеріальну шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації, внаслідок порушення покладених на нього трудових обов'язків (ст. 130 КЗпП України). Разом з тим, матеріальна відповідальність може бути повною та обмеженою1. У сучасній юридичній науці дискутується питання про видову самостійність фінансової, процесуальної, кримінально-виконавчої, сімейної, міжнародної, екологічної та деяких інших видів юридичної відповідальності.
