А́рмія - організовані збройні сили для ведення воєнних дій на суші. Національна армія використовується для зміцнення політики силою поза державою на території іншої держави. У більшості країн є армії, які утримуються за рахунок податків. Поповнюється або за рахунок призову чоловіків призовного віку (військовозобов'язаний), або за рахунок контрактників (оплачуваних професіоналів).
Армія - орган держави, призначений для проведення його політики засобами збройного насильства. Для захисту інтересів і недоторканості державних кордонів, територіальної цілісності і створюється спеціальна організація - армія ~ реальна сила, необхідна опора і знаряддя верховної влади. Армія - специфічна організація - організація збройна. Армія - це основна частина воєнної організації держави особливого призначення: здатна вести війну, збройну боротьбу на всіх рівнях. Все це і характеризує армію як політичний інститут. Поняття армія охоплює всі підрозділи збройних сил країни: флот, авіацію, сухопутні війська.
Армія як знаряддя держави має внутрішні та зовнішні функції. Внутрішня функція армії зводиться до того, що армія покликана, насамперед, виступати гарантом політичної стабільності суспільства. Зовнішня функція армії полягає в захисті території своєї держави від зовнішніх ворогів, в проведенні політики держави на міжнародній арені із застосуванням збройного насильства.
Воєнна політика – частина загальної політики певних соціальних сил і спеціально створених ними інститутів влади, що спрямована на підготовку і використання (навмисне або змушене, військове або невійськове) засобів збройного насильства для досягнення тих або інших класових, національних або загальнолюдських інтересів, мети; для ведення війни або протидії. На рубежі XVIII-XIX ст. воєнна політика виділилася у відносно самостійну галузь діяльності. Спочатку керівництво війною і воєнною справою іменувалося стратегією (великою стратегією), політичною стратегією, а пізніше утвердилося сучасне поняття – воєнна політика. Субординацію і координацію понять вдало визначив німецький воєнний теоретик Адам Генріх Дітрих Бюлов. Розкриваючи суть воєнної політики як великої стратегії, він відзначав, що політична стратегія належить до воєнної тому, що воєнна стратегія є найвища. Вперше розкрив складну діалектику перетворення воєнної стратегії у воєнну політику один з видатних воєнних теоретиків Карл Клаузевіц. У праці „Про війну" відзначав, що стратегія „межує з політикою і державознавством або, вірніше... сама стає і тим й іншим". Відомий російський воєнний теоретик Георгій Леєр визнав необхідним підвести під воєнно-політичну діяльність серйозну наукову основу, відзначивши, що політичні умови на ведення воєнних дій, коротше, того зв'язку, що існує між війною і політикою, і має скласти завдання саме воєнна політика.
