Правовий статус - складна, збірна категорія, що відображає весь комплекс зв'язків людини з суспільством, державою, колективом, оточуючими людьми. У структуру цього поняття входять такі елементи: а) правові норми, що встановлюють даний статус; б) правосуб'єктність; в) основні права та обов'язки; г) законні інтереси; д) громадянство; е) юридична відповідальність; ж) правові принципи; з) правовідносини загального (статусного) типу.
До колективних суб'єктів відносяться:
- державні органи, організації, установи, підприємства;
- органи місцевого самоврядування;
- комерційні організації (акціонерні товариства, приватні фірми і т. п. - вітчизняні, іноземні, міжнародні);
- громадські об'єднання (партії, профспілкові організації тощо )
- релігійні організації;
- держава.
Ще римські юристи вважали, що держава - суб'єкт особливого роду. На відміну від суб'єктів права - фізичних - держава не має ні правоздатності, ні дієздатності. Будучи особливим колективним суб'єктом правовідносин держава не має спеціальної компетенції. Воно встановлює і формулює завдання, принципи, цілі власної діяльності, права та обов'язки громадян та інших суб'єктів. Поняття правосуб'єктності до нього не застосовується, оскільки держава як суверенна організація користується правом самостійно визначати для себе коло обов'язків і предмет відання. Держава не є й звичайним видом юридичної особи.
Держава - суверенна особа, яка офіційно представляє суспільство як усередині країни, так і за кордоном, у взаєминах з іншими державами. Тому правовий статус держави реалізується двома системами: - системою внутрішньодержавного права; - системою міжнародного права. Держава має загальний і конкретний правовий статус. Загальний статус у системі внутрішньодержавного права визначається нормами (правами і обов'язками) конституції, а в системі міжнародного права - нормами (правами і обов'язками) міжнародного співтовариства, однаковими для всіх його членів. Слід зазначити, що держава як суб'єкт міжнародного права не тільки володіє правами та обов'язками з міжнародного права, а й створює його норми і принципи. Тому кожна держава має загальний міжнародно-правовий статус.
Що стосується конкретного статусу держави, то він залежить від тих конкретних різноманітних правовідносин, учасником яких є держава як усередині країни, так і на міжнародній арені.
Держава через державну владу, що представляє собою вольові (керівництва-підпорядкування) відносини, що складаються між державним апаратом "суб'єктами політичної системи суспільства на основі правових норм, виступає як владний суб'єкт правовідносин.
Разом з тим держава виступає як суб'єкт права в цивільному обороті на основі норм приватного права.
І в сфері приватно-правових відносин держава є рівноправним учасником, що не володіє якими-небудь пільгами і перевагами.
Держава як суб'єкт відносин у галузі приватного права і як суб'єкт власності може виступати в двох організаційно-правових формах:
- у формі загальнодержавної скарбниці;
- у формі створюваних ним юридичних осіб.
Слід звернути увагу на те, що держава управляє певною частиною власності, яка не закріплена за окремими державними організаціями та установами, а належить суспільству в цілому. Кошти державного бюджету та інше державне майно, не закріплене за державними підприємствами і установами, складають державну скарбницю країни.
Конкретні правовідносини, в які вступає держава як усередині країни, так і на міжнародній арені, виникають, змінюються, припиняються, що тягне за собою виникнення, зміну і припинення конкретного правового статусу держави.
Правове становище держави може бути представлене як сума його загального (внутрішньодержавного і міжнародного) і конкретних правових статусів, які виникають у нього як у суб'єкта правовідносин.
Визначеність і стабільність правового статусу держави, регульованого нормами внутрішньодержавного права, позитивно впливає на його міжнародно-правовий статус, створює авторитет, відкриває широкі можливості для співпраці з іншими державами.
