Норма права — це загальнообов'язкове, формально визначене правило поведінки, що в установленому порядку приймається, змінюється, відміняється та забезпечується державою, спрямоване на регулювання типових суспільних відносин шляхом установлення юридичних прав і обов'язків їх учасників.
У будь-якій державі є та з'являється велика кількість норм права. Ці норми можна класифікувати на види за різними критеріями:
1. За предметом правового регулювання (за галузевою ознакою):
• норми конституційного права;
• норми адміністративного права;
• норми кримінального права;
• норми цивільного права та ін.
2. За методом правового регулювання:
• імперативні — виражають у категоричних приписах держави чітко визначені діяння, які не допускають жодних відхилень від вичерпно перелічених прав та обов'язків;
• диспозитивні — приписують варіант поведінки, але дають можливість сторонам відносин самим визначити права і обов'язки, тобто надають суб'єктам свободу вибору поведінки.
3. За характером впливу на особу:
• заохочувальні — встановлюють міри заохочення за варіант поведінки, схвалений державою і суспільством;
• рекомендаційні — встановлюють варіант бажаної з погляду держави і суспільства поведінки суб'єктів.
4. За субординацією у правовому регулюванні:
• матеріальні — містять правила поведінки (права, обов'язки, заборони), на підставі яких можливе вирішення справи;
• процесуальні — встановлюють оптимальний порядок застосування норм матеріального права. Призначення таких норм — встановити процедуру, "регламент" здійснення прав чи виконання обов'язків, закріплених у нормах матеріального права.
5. За суб'єктами правотворчості:
• норми органів представницької влади;
• норми глави держави;
• норми органів виконавчої влади.
6. За дією у просторі:
• загальні (загальнодержавні) норми;
• місцеві (локальні) норми.
7. За дією в часі:
• постійні — норми невизначеної в часі дії;
• тимчасові — норми визначеної в часі дії.
8. За дією на коло суб'єктів:
• загальні — поширюються на все населення країни;
• спеціальні — поширюють свою дію лише на певне коло суб'єктів;
• виняткові — встановлюють винятки із загальних та спеціальних правил.
9. За функціональною спрямованістю (за функціями права):
• регулятивні — встановлюють права й обов'язки суб'єктів.
Вони можуть бути:
— уповноважуючі (вказують на можливість здійснення певних дій та надають суб'єктам певні права);
— зобов'язуючі (вказують на необхідність здійснення певних дій та покладають на суб'єктів певні обов'язки);
— забороняючі (вказують на необхідність утримання від здійснення певних дій, тобто встановлюють заборони);
• охоронні (встановлюють способи юридичної відповідальності за порушення прав та невиконання обов'язків, які закріплені в регулятивних нормах).
Cпеціалізованні норми права
Такі норми є різновидом правових (юридичних) норм, вони забезпечують дію норм регулятивних (уповноважуючих, що зобов'язують, заборонних) і правоохоронних (у цьому проявляється їхня особлива спеціалізація в системі норм права, їхня спеціалізація в «поділі праці» між цими нормами), до них ставляться :
-загальзакріпні норми - в узагальненому виді закріплюють певний стан тих або інших суспільних відносин (наприклад,ст.51 Конституції України встановлює: «Родина, дитинство, материнство й батьківство охороняються державою»);
-декларативні норми проголошують принципи ,завдання відповідних правових норм , видів правової діяльності (наприклад, ст.1 КК України проголошує завдання Кримінального кодексу, а ст.2 УПК України - завдання карного судочинства);
-дефінітивні норми встановлюють (закріплюють) легальні визначення («дефініції») правових понять (наприклад, ст. 7 КК України закріплює поняття злочину );
-коллизионные норми вказують на порядок вибору норми, що підлягає застосуванню, з декількох правових норм (наприклад,ст.17 Закону України «Про міжнародні договори України» указує: «Якщо міжнародним договором України, висновок якого відбулося у формі закону, установлені інші правила, чим ті, які передбачені законодавством України, застосовуються правила міжнародного договору України»).
