Розглянуті клуби кредиторів (Лондонський і Паризький) мають схожу основну мету діяльності - це реструктуризація боргів країн-боржників. Проте вони мають істотні відмінності.
Лондонський клуб займається реструктуризацією боргів комерційних структур, тоді як Паризький клуб переглядає борги офіційних кредиторів. Лондонський клуб не має постійного голови або секретаріату, і його процедури й організація мають більш вільний характер, ніж у Паризькому клубі. Тому правила, регулюючі проведення засідань Лондонського клубу, значно розрізняються залежно від країни. Така гнучкість підходу ускладнює завдання опису процедур Лондонського клубу.
За відсутності формальних меж перегляду термінів погашення боргу в Лондонському клубі комерційні банки, що несуть максимальні ризики відносно країни, що домагається реструктуризації своєї заборгованості, утворюють керівний комітет під назвою "Банківський консультативний комітет" (далі - БКК) для вирішення інтересів комерційних банків, що надають позички тій або іншій країні. Хоча в реструктуризації боргу Лондонським клубом можуть брати участь сотні банків, до складу даного керівного комітету входить не більше 15 банків. Угода, досягнута між країною-боржником і керівним комітетом, повинна отримати підтримку банків, на які припадає 90-95 % непогашених зобов'язань боржника, і лише після цього дана угода може бути офіційно підписаною. Таким чином, реструктуризація боргу в Лондонському клубі може стати тривалою і дорогою процедурою для країни-боржника. І навпаки, переговори в Паризькому клубі проводяться швидше і майже без витрат для країни-боржника.
Як правило, Лондонський клуб не переглядає процентні платежі, тоді як Паризький клуб переглядає виплату як основної суми боргу, так і відсотків. Замість цього комерційні банки надають країні нову позичку як частину пакета заходів щодо реструктуризації. Частки окремих банків у такій позиції, звичайно, засновані на величині їхніх ризиків у країні-боржнику. Проте останніми роками банки виявляють усе більше небажання надавати додаткові засоби основній частини боржників. У нинішніх угодах про перегляд боргу міститься набір альтернативних фінансових можливостей, який включає інструменти скорочення боргу. Лондонський клуб, на відміну від Паризького, може переглянути терміни погашення боргу, не вимагаючи від країни-боржника висновку з МВФ, угоди про резервні кредити. Паризький клуб зазвичай не погоджується на періоди консолідації, тривалістю більш ніж один рік, а Лондонський клуб вважає за краще, щоб вони становили більше двох-трьох років. Проте Паризький клуб поступово збільшив тривалість своїх періодів консолідації, тоді як Лондонський клуб не проявляє гнучкості в цьому питанні.
Як і Паризький клуб, Лондонський прагне полегшити тягар країн, що розвиваються, з безпосереднього обслуговування боргу. Жоден із цих клубів не є міжнародною організацією. їх "членський склад" нестабільний, і вони не мають офіційного мандату. Кожен клуб має у своєму розпорядженні комплекс правил і процедур для проведення операцій з перегляду боргу. У Лондонському клубі інтереси банків-кредиторів представляє консультативний комітет у складі тих банків, на які припадає максимальна частина боргу даної країни. У Паризькому клубі найчастіше кредитори представлені найбільш впливовими банками незалежно від їх частки в боргу, що переглядається. Керівні принципи Паризького клубу відносно неминучого невиконання боргових зобов'язань, умов кредитування і сумісної участі в полегшенні боргового тягаря рівною мірою застосовуються і до Лондонського клубу. Незважаючи на таку структурну і процедурну схожість, між Лондонським і Паризьким клубами є істотні відмінності.
