Перша світова валютна система - Паризька валютна система. Вона була юридично оформлена міжнародною угодою на конференції в Парижі в 1867 р., яка визнавала золото єдиною формою світових грошей. Основою валютної системи виступав золотомонетний (золотий) стандарт. Відповідно до золотого вмісту валют установлювались і їхні золоті паритети (співвідношення грошових одиниць різних країн за їхнім золотим вмістом). Тобто за системою "золотого стандарту" всі національні валюти мали фіксований золотий вміст. Наприклад, один англійський фунт стерлінгів з 1821 р. мав золотий вміст, який дорівнював 7,322385 г золота, одна німецька марка - 0,385422 г золота (з 1873 р.). Валютний курс визначався відношенням золотого вмісту валют. У нашому випадку - 1 : 20,3.
Золотомонетний стандарт базувався на безпосередньому зв'язку із золотом. За цією системою:
■ валюти вільно конвертувалися в золото;
■ зливки золота мали можливість вільно обмінюватися на монети;
■ золото вільно експортувалося, імпортувалося та продавалося на міжнародних ринках, тобто ринки золота та валютні ринки були взаємозалежними;
■ усі країни підтримували жорстке співвідношення між своїми запасами золота та кількістю грошей в обігу.
Режим вільно плаваючих валютних курсів діяв у межах золотих точок (золоті точки еквівалентні паритету національної валюти з додаванням чи відніманням транспортних та страхових витрат, спричинених матеріальним трансфертом золота). Органи валютного контролю проводили політику регулювання, завдяки якій можна було забезпечити стабільність валюти та рівновагу платіжного балансу.
Міжнародні розрахунки золотомонетного стандарту здійснювалися в основному використанням перевідних векселів, які виписувалися в національній валюті, переважно в англійській. Золото використовувалося лише для оплати пасивного сальдо платіжного балансу країни. Вже наприкінці XIX ст. частка золота в грошовій масі суттєво зменшилась і поступово розмінні кредитні гроші витіснили золото з обігу. На початку Першої світової війни золотомонетний стандарт розпався, оскільки перестав відповідати масштабам господарчих зв'язків, які зросли, та умовам регулювання ринкової економіки.
Друга світова валютна система юридично оформлена в 1922 р. міждержавною умовою Генуезької міжнародної економічної конференції. В її основу було покладено золотодевізний (золотовалютний) стандарт, що базувався на золоті та провідних валютах, які конвертувалися в золото. До характерних рис функціонування Генуезької валютної системи належали такі:
■ основою системи виступали золото та девізи (іноземні валюти). На золотодевізному стандарті базувалися грошові системи 30 країн. За міжнародні платіжно-резервні засоби почали використовуватися національні кредитні гроші. Але в міжвоєнний період статус резервної валюти не був офіційно закріплений за жодною валютою;
■ золоті паритети були збережені. Конверсія валют у золото почала здійснюватися не лише безпосередньо, а й опосередковано, через іноземні валюти;
■ валютні курси вільно коливалися;
■ валютне регулювання здійснювалось у формі міжнародних конференцій, нарад.
Відносна валютна стабілізація в світі спостерігалася з 1922 по 1928 р., але вона була підірвана світовою економічною кризою 1929- 1933 рр. Внаслідок кризи зазнав краху золотодевізний стандарт. Курс низки валют знизився на 50-84 %, зросло накопичення приватними особами золота, припинилися зовнішні платежі, утворилася маса "гарячих" грошей, що стихійно переміщалася від однієї країни до іншої в пошуках одержання спекулятивного надприбутку.
Це призвело до валютної війни, в якій використовувалася валютна інтервенція, валютний демпінг, валютні обмеження, валютні блоки.
У 1937 р. світову валютну систему потрясла нова економічна криза, відбулася масова девальвація валют. Напередодні Другої світової війни не залишилося жодної стабільної валюти.
