“Єврооблігація – являє собою облігацію, продану в іншій державі, але не в державі, у валюті якої вона деномінована.
”Єврооблігація» – емісійний борговий цінний папір на пред’явника, який обертається на зовнішніх для емітента ринках, як правило, у значних (понад 100 млн. дол. США) обсягах і на довгостроковій основі, деномінований у валюті, відмінній від національної валюти емітента, розміщення якого здійснює міжнародна фінансова установа (інвестиційний банк) або група (синдикат) таких установ.
На сучасному етапі розвитку вітчизняної нормативно-правової бази законодавством не встановлено визначення єврооблігацій і, відповідно, невказано їх види та характеристики.
Законодавство Європейського Союзу визначає єврооблігації у більш широкому сенсі як цінні папери, які обертаються на ринку і задовольняють низку вимог:
андерайтером цих цінних паперів має бути синдикат, який складається, як мінімум, з двох членів, що мають зареєстровані офіси в різних країнах;
цінні папери пропонуються у значних обсягах в одній або декількох країнах, відмінних від країни емітента;
первинна підписка на єврооблігації може бути здійснена тільки через кредитні чи інші фінансові установи [4].
Вказаною директивою також визначено типи європаперів:
1) євроноти (medium-term euronotes – EMTN) – середньострокові облігації, випуск яких здебільшого здійснюється під конкретного інвестора (кредитора);
2) євровекселі (euro-commercial paper – ECP) – незабезпечені зобов’язання, які не обертаються на вторинному ринку;
3) міжнародні облігації (international bonds) – поділяються на єврооблігації (eurobonds), іноземні облігації (foreign bonds), глобальні облігації (global bonds) та паралельні облігації (parallel bonds).