Глобалізація (від фр. global - планетарний, всеосяжний) - всеохопний процес трансформації світового співтовариства у відкриту цілісну систему інформаційно-технологічних, фінансово-економічних, суспільно-політичних, соціально-культурних взаємозв'язків і взаємозалежностей.
Поняття "глобалізація" увійшло в науковий обіг у 80-ті роки XX ст. як відображення фундаментальних перетворень сучасної світової економіки, зумовлених посиленням дії загальноцивілізаційних законів та закономірностей, які охоплюють усі сфери суспільного життя й формують постіндустріальну світову цивілізацію.
Глобалізація – це якісно новий етап поглиблення взаємозв’язків в екон., політ., культ. сферах на основі підвищення ефективності капіталів, інформації, ідей у світ. масштабі. Втілюється у зростаючій залежності країн, в результаті інтенсифікації між нар. переміщень послуг, капіталів, технологій. Потребує спільних зусиль урядів, держав.
Фактори глобалізації:
1) техніко-технологічні (НТП, розвиток трансп. зв’язку, революція в галузі інформ. та телекомун. технологій, виникнення єдиного інформаційного простору)
2) соціально-економічні (подальша інтернаціоналізація економіки, на основі її транс націоналізації та регіоналізації, лібералізація руху факторів виробництва, становлення нового геоекономічного простору, що контролюється транснаціональним капіталом, індивідуалізація, деконцентрація і диверсифікація виробництва, геоекон. трансформації)
3) Політичні (взаємопроникнення мароекон. політики уряду та ЦБ, зростаюча орієнтація нац. держав на зовн. зв’язки, геополітичні зрушення)
4) Культурні та морально-етичні (послаблення ролі традиції, соц.. зв’язків та звичаїв, інтернаціоналізація культурного простору)
Технологічні зміни зробили глобалізацію можливою, а соц.-ек – реальною.
Найважливішими соціально-економічними передумовами глобалізації стали:
- подальша інтернаціоналізація економіки, посилення її транснаціоналізації
- формування міжанклавного (міжкорпоративного) поділу праці в глобальному масштабі та становлення нового геоекономічного простору, що контролюється транснаціональним капіталом;
- деконцентрація виробництва, пов'язана зі зниженням частки стандартизованих масових товарів і зростанням обсягу індивідуального, гнучкого, диверсифікованого виробництва, заснованого на новітніх технологічних укладах;
- крах командно-адміністративної системи, утвердження ринкової системи господарювання у світовому масштабі на основі використання уніфікованих механізмів функціонування і розвитку;
- лібералізація торгівлі товарами, послугами, інтелектуальною власністю, прийняття єдиних правил у сфері регулювання банківських і фінансових операцій, стандартизації та сертифікації продукції тощо.
Форми вияву глобалізації:
1) Становлення загально-планетарного, науково-інформаційного простору
2) Інтенсифікація розвитку електронної комерції
3) Зростання світ. міжнар. фін. ринку
4) Збільшення обсягів та швидкості переміщення капіталів
5) Інтенсифікація глоб. фін. операцій, поява фін. глобалізації
6) Зростання відкритості та взаємозалежності економік, госп. зближення країн
7) Встан. єдиного світ. виробництва на основі розміщення складових виробничо- збутового процесу в різних країнах та інтенсифікації планетарної д-сті глоб. госп.комплексів
8) Виникнення нових глобальних екон. суб’єктів та нових форм ринкової поведінки
9) уніфікація ведення бізнесу
10) форм. нової системи глобального управління
11) зростання великої к-сті нац. структур, регулювання світ. господарства
12) інформаційно-культурне зближення народів
13) поширення єдиних стандартів життя
14) уніфікація вподобань, цінностей, принципів та норм поведінки
2 основні підходи до визначення хронологічних меж глобалізації:
Перший підхід. Глоб. сформували 3 хвилі:
1) 1870-1914 – яка досі не перевершена, оскільки частка міжнародної торгівлі у валовому світовому доході за цей період зросла у два рази, кумулятивний обсяг інвестицій у країни, що розвиваються, досягнув 32 %, водночас міграція охопила 10 % населення;
2) 1950-70 - розвиток торгівельних процесів, світ. війни, зближення економік
3) з 1970-... – інформаційні та транспортні технології
Історичний процес розвитку глобалізації має циклічно-хвильову природу, пов'язану з періодичними піднесеннями та спадами інтеграційних процесів.
Цикли глобалізації:
I. Античний цикл (8 ст. дон. е. - 2 ст. н. е.), який включає:
- хвилю диференціації (VIII-IV ст. до н.е.);
- хвилю інтеграції (III ст. до н.е. - П ст н.е.).
II. Середньовічний цикл (3-13 ст. н. е.), який включає:
-хвилю диференціації (III-УП ст. н. е.);
- хвилю інтеграції (VIII-XIII ст. н. е.).
Ш. Цикл Нового часу (14-21 ст.), який включає:
- хвилю диференціації (XIV-XVIII ст.);
- хвилю інтеграції (XIX-XXI ст.)
У межах цього підходу є й інші варіанти періодизації процесу глобалізації. Так, деякі дослідники виокремлюють:
- колоніальну глобалізацію як наслідок великих географічних відкриттів XV-XVI ст.;
- повільну еволюційну глобалізацію, яка тривала до кінця XIX ст.;
- прискорену глобалізацію XX ст.
Є також підхід, згідно з яким процес глобалізації поділяють на такі етапи:
- повільну глобалізацію (до початку епохи великих географічних відкриттів);
- структурну глобалізацію, пов'язану з переділом світу й утворенням протилежно спрямованих економічних систем (середина XIX - 80-ті роки XX ст.);
- послідовну глобалізацію (сучасний етап).
Другий підхід. Глобалізація – процес початку 20 ст.
Риси глобалізації за 2 підходом:
- до XX ст. міжнародна економіка ґрунтувалася на відносинах між країнами
- загальний обсяг торгівлі та її інтенсифікація за сучасних умов є незіставними величинами
- новітні переливання фінансових ресурсів не вкладаються у звичайне розуміння експорту капіталу;
- транснаціоналізація економіки, транскордонне виробництво та феномен глобалізації комунікацій були започатковані лише у XX ст.
