Лекції

TEMA 1

Загальні положення

про право інтелектуальної власності

План

1.  Інтелектуальна діяльність та її місце в соціально-економічному розвитку
суспільства.

2.          Поняття та предмет права інтелектуальної власності.

3.          Об'єкти та суб'єкти права інтелектуальної власності.

4.          Основні інститути права інтелектуальної власності.

 

4.1.      Авторське право та суміжні права.

4.2.      Патенти та споріднені поняття.

4.3.      Засоби індивідуалізації товарів і послуг.

4.4.      Нетрадиційні результати інтелектуальної діяльності.

1. Інтелектуальна діяльність та її місце в соціально-економічному розвитку суспільства.

Тенденції світового соціально-економічного розвитку зумовлюють пріоритетність інтелектуальної діяльності у будь-якій країні, яка має на меті поліпшити добробут свого народу. Сьогодні акцент переноситься з виробництва, потреби якого раніше визначали напрями науково-технічної та іншої діяльності, саме на інтелектуальну, творчу діяльність.

Інтелектуальною діяльністю є розумова (духовна, творча) праця людини в галузі науки, техніки, літератури, мистецтва, художнього конструювання (дизайну). На відміну від фізичної праці, результатом якої зазвичай є речі, результатом інтелектуальної діяльності є втілений в об'єктивній формі продукт, що його залежно від характеру називають твором науки, літератури, мистецтва, винаходом або промисловим зразком. Результати інтелектуальної діяльності, на відміну від речей, не зазнають зношення й амортизації, а можуть застарівати лише морально.^

За умов ринкової економіки стратегію і тактику соціально-економічного розвитку будь-якої країни визначають найновіші здобутки науки, техніки і культури в найширшому розумінні цього поняття. Напрями виробництва зумовлюються найбільш ефективними досягненнями інтелектуальної діяльності. Виробництво стало лише засобом раціонального використання здобутків науки, техніки і культури на благо людини. За сучасних умов здобутки науково-технічного прогресу не просто трансформуються в безпосередню продуктивну силу, а зумовлюють її розвиток, її науково-технічний рівень і економічну ефективність.

Досвід країн світу із розвиненою ринковою економікою свідчить про те, що високий технічний рівень виробництва в сучасних умовах можливий за умови інтеграції наукової, технологічної та промислової політики країни. Усі ланки розвитку техніки і виробництва мають здійснюватися за єдиною технологічною схемою від зародження ідеї до її втілення у продукцію і реалізацію на ринку.

 

 

Зростання ролі й значення інтелектуальної діяльності в соціально-економічному розвитку суспільства зумовлює необхідність розв'язання принаймні трьох груп проблем:

1) правове забезпечення інтелектуальної діяльності;

2)   широке та раціональне використання результатів інтелектуальної
діяльності;

3) захист прав суб'єктів інтелектуальної власності.

Для надійного та ефективного правового забезпечення інтелектуальної діяльності необхідно створити відповідний правовий механізм, здатний належним чином забезпечити правову охорону цієї діяльності. В Україні вже існує необхідна правова база. Загалом вона відповідає сучасним світовим стандартам, хоча й має істотні недоліки і, зрозуміло, потребує постійного та систематичного удосконалення. Інтелектуальна діяльність перебуває в постійній динаміці, що й зумовлює потребу приведення законодавства у відповідність з її зростанням. Сучасне законодавство України про інтелектуальну власність ще не являє собою єдиної цілісної системи, здатної забезпечити необхідний рівень інтелектуальної діяльності.

Зростання кількості законодавчих та інших нормативних актів з питань правової охорони Інтелектуальної власності породжує також певні, так би мовити, локальні проблеми. У зазначених законодавчих та інших нормативних актах мають місце положення, які подеколи не узгоджені між собою, не позбавлені суперечливості, прогалин, нечітких формулювань тощо. Це трапляється тому, що немає якогось єдиного централізованого органу, який би провадив науково-теоретичну експертизу законопроектів і проектів інших нормативних актів перед їх ухваленням Верховною Радою України та іншими відповідними органами.

Наступною, досить гострою проблемою є широке і раціональне використання результатів інтелектуальної діяльності. У тому, що досягнення інтелектуальної діяльності в Україні часто використовуються нераціонально та неефективно, певну частку провини несе і правова наука, і законодавство. Цивільно-правова наука стосовно раціонального використання інтелектуальної власності на сьогодні взагалі не може надати будь-яких рекомендацій чи пропозицій. Законодавство України про інтелектуальну власність навіть не містить норм, які б якимсь чином стимулювали широкомасштабне застосування об'єктів цієї власності.

Законодавство не наділяє активних творців новацій необхідними пільгами. Аж ніяк не стимулюються користувачі результатами інтелектуальної діяльності. В Україні немає спеціального централізованого державного органу, який би взяв на себе організацію раціонального використання наявної інтелектуальної власності, рекламував її тощо. Недостатньо пропагуються результати інтелектуальної діяльності за кордоном, ліцензійну торгівлю належно не розгорнуто. Державний департамент інтелектуальної власності ці функції своїми не вважає і цими питаннями не займається.

 

 

Серед чинників, що стримують творчу активність трудящих, треба назвати недостатньо надійний захист права інтелектуальної власності. До України з боку світового співтовариства уже вживаються економічні засоби впливу.

Зараз чинна система захисту права інтелектуальної власності недостатньо надійна і ефективна, не узгоджена між своїми осередками. Потрібна єдина система захисту права інтелектуальної власності незалежно від її об'єктів. На тепер існує одна система норм для захисту авторського права і суміжних прав, інша — для захисту патентних прав, розкидана по окремих законах.

Досить складною, громіздкою і мало демократичною є судова процедура розгляду спорів з приводу порушення права інтелектуальної власності. Потерпілому набагато складніше довести величину заподіяної порушенням шкоди, ніж порушнику ухилитися від відповідальності за неї. Малоефективним є і адміністративно-правовий захист права інтелектуальної власності.

Уразливим місцем у захисті права інтелектуальної власності є неналежний професійний рівень суддів, які розглядають справи про порушення права інтелектуальної власності. Почасти судді не мають необхідних знань для розгляду таких специфічних справ. Не просто й виконати судову ухвалу на користь суб'єкта права інтелектуальної власності.

Як зазначалося, однією з причин недостатньої правової охорони інтелектуальної власності є відсутність фахівців належного рівня у цій сфері. Для справдешньої охорони права інтелектуальної власності потрібні фахівці не лише у сфері права, а й у сфері економіки, фінансів тощо.

 

 2. Поняття та предмет права інтелектуальної власності.

Поняття "інтелектуальна власність" стало терміном міжнародного права 1967 p., коли його було вжито у Стокгольмській конвенції про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ). Ще раніше у Бернській конвенції про охорону літературних і художніх творів 1886 р. це значення мав термін "результати інтелектуальної творчості".

Термін "інтелектуальна власність" застосовують у правових доктринах розвинених країн і в міжнародно-правових угодах, проте внутрішнє законодавство більшості країн не містить поняття інтелектуальної власності.

Право власності - це володіння, користування та розпорядження майном , система правовідносин, які закріплюють і охороняють належність майнових благ і зміст права власника на належне йому майно, способи та межі здійснення цього права.

Право інтелектуальної власності належить до нематеріальних цінностей. У широкому розумінні право інтелектуальної власності означає закріплені законом права, що є результатом інтелектуальної, творчої діяльності у промисловій, науковій, літературній і художній галузях.

Зазвичай право інтелектуальної власності вживають у двох значеннях: як цивільно-правовий інститут і як сукупність суб'єктивних прав творця на

результат його інтелектуальної, творчої діяльності. Право як цивільно-правовий інститут - це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини у сфері створення, використання й охорони результатів інтелектуальної, творчої діяльності. Суб'єктивне право інтелектуальної власності - це право суб'єкта на володіння, користування та розпорядження належним йому відповідно до закону результатом інтелектуальної, творчої діяльності.

 Право інтелектуальної власності у цивільно-правовому значенні не є галуззю права його слід вважати підгалуззю цивільного права, оскільки воно містить у собі багато окремих цивільно-правових інститутів, що регулюють окремі види відносин інтелектуальної власності.

Відповідно до ст. 418 Цивільного кодексу України право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом.

Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності визначається законодавством.

Особистими немайновими правами інтелектуальної власності є:

1) право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником
тощо) об'єкта права інтелектуальної власності;

2)      право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної
власності, здатному завдати шкоди честі чи репутації творця об'єкта права
інтелектуальної власності;

3)      інші особисті немайнові права інтелектуальної власності, встановлені
законом.

Особисті немайнові права інтелектуальної власності належать творцеві об'єкта права інтелектуальної власності. У випадках, передбачених законом, особисті немайнові права інтелектуальної власності можуть належати іншим особам.

Майновими правами інтелектуальної власності є:

1) право на використання об'єкта права інтелектуальної власності;

2)     виключне     право     дозволяти     використання     об'єкта     права інтелектуальної власності;

3)    виключне   право   перешкоджати   неправомірному   використанню
об'єкта  права  інтелектуальної  власності,   в  тому  числі   забороняти  таке
використання;

4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
Майнові права інтелектуальної власності можуть відповідно до закону

бути вкладом до статутного капіталу юридичної особи, предметом договору застави та інших зобов'язань, а також використовуватися в інших цивільних відносинах.

Право інтелектуальної власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні,

крім випадків, передбачених законом. Право інтелектуальної власності та право власності на річ не залежать одне від одного. Перехід права на об'єкт права інтелектуальної власності не означає переходу права власності на річ. Перехід права власності на річ не означає переходу права на об'єкт права інтелектуальної власності.

Предметом права інтелектуальної власності є суспільні відносини, що складаються у сфері інтелектуальної діяльності та інтелектуальної власності. Іншими словами: предметом є суспільні відносини у сфері створення, використання й охорони результатів інтелектуальної, творчої діяльності.

3. Об'єкти та суб'єкти права інтелектуальної власності.

Відповідно до ст. 2 Конвенції про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності "інтелектуальна власність містить права щодо: 

1) літературних, художніх і наукових творів;

2)  виконавської діяльності артистів, звукозапису, радіо- та телевізійних
передач;

3)      винаходів у всіх галузях людської діяльності;

4)      наукових відкриттів;

5)      промислових зразків;

6)   товарних знаків,  знаків  обслуговування,  фірмових  найменувань  та
комерційних позначень;

7) захисту проти недобросовісної конкуренції, а також усі інші права щодо
інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній і художній
галузях".

Відповідно до ст. 420 ЦК України до об'єктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать:

1)          літературні та художні твори;

2)          комп'ютерні програми;

3)          компіляції даних (бази даних);

4)          виконання;

5)          фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення;

6)          наукові відкриття;

7)          винаходи, корисні моделі, промислові зразки;

8)          компонування (топографії) інтегральних мікросхем;

9)          раціоналізаторські пропозиції;

 

10)                       сорти рослин, породи тварин;

11)                       комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для
товарів і послуг), географічні зазначення;

12)                       комерційні таємниці.

Можна виділити наступні групи об'єктів права інтелектуальної власності, об'єднаних на підставі спільних ознак:

- об'єкти авторського права та суміжних прав, що межують з першими. До цієї групи відносять традиційні об'єкти авторсько-правової охорони - наукові, літературні, художні твори. Українське законодавство

відносить сюди також комп'ютерні програми та бази даних. До об'єктів суміжних прав належать: виконання, фонограми та відеограми, передачі організацій мовлення;

-   об'єкти   промислової   власності   (об'єкти   виключного   права   на
результати творчої діяльності, використовувані у виробництві:  винаходи,
промислові зразки, корисні моделі, комерційна таємниця (ноу-хау));

-    засоби    індивідуалізації    продукції,    робіт,    послуг    (комерційні
найменування, торговельні марки, географічні зазначення);

-  нетрадиційні об'єкти інтелектуальної діяльності (сорти рослин і
породи тварин, топографії інтегральних мікросхем) /wr***?^)

Суб'єкти права інтелектуальної власності.

Суб'єктів права інтелектуальної власності прийнято поділяти на дві основні групи. Перша група - це, передусім, творці об'єктів права інтелектуальної власності (автори, виконавці, винахідники тощо). Творцями інтелектуальної власності можуть бути фізичні особи незалежно від віку - це люди, творчою працею яких створюється інтелектуальна власність. Другу групу суб'єктів права інтелектуальної власності складають як фізичні, так і юридичні особи, які самі не створювали об'єктів права інтелектуальної власності, але вони стали суб'єктами цього права згідно із законом або договором. Суб'єктом права інтелектуальної власності може бути також і держава в особі її органів.

Виходячи з чинного законодавства України про інтелектуальну власність, суб'єктами права інтелектуальної власності можуть бути перш за все автори творів у галузі науки, літератури та мистецтва, а також будь-яких науково-технічних досягнень, заявники, роботодавці та правонаступники.

 4. Основні інститути права інтелектуальної власності.

Із загального поняття інтелектуальної власності міжнародно-правові документи виділяють окремо промислову власність, до якої належать винаходи, корисні моделі, промислові зразки, фабричні або товарні знаки, знаки обслуговування і вказівки щодо походження або найменування місця походження, а також припинення недобросовісної конкуренції, інші об'єкти інтелектуальної власності, що залишилися за межами поняття промислової власності становлять групу результатів творчої діяльності, що охороняється авторським правом.

4.1. Авторське право та суміжні права.

Авторське право стосується творів. У більшості європейських мов англійський термін "копірайт" (дослівно: право на виготовлення копій) заміняє словосполучення "авторське право". Термін "копірайт" наголошує на дії, яку щодо літературних або художніх творів може здійснювати тільки сам автор або інша особа з його дозволу. Мова йде про виготовлення примірників твору, термін "авторське право" наголошує на особі творця літературного або художнього твору, підкреслюючи, що автор має певну правомочність щодо свого твору.

       Суміжні   права   зазвичай   об'єднують   три   різновиди   прав:   права виконавців на виконання, права виробників фонограм та права організацій ефірного мовлення на радіо- та телевізійні програми. 4.2. Патенти та споріднені поняття.

Основна мета патентної системи: забезпечити прогрес у галузі промислових технологій в інтересах спільноти. Будь-яка особа, яка розробила вдосконалення, інший виріб чи спосіб його виготовлення, нову речовину і (або) спосіб її одержання, може після розкриття деталей патентному бюро своєї або іншої країни одержати набір виключних прав на певний період часу.

Патенти на винаходи. Винахід - це ідея, яка уможливлює практичне вирішення конкретної проблеми в галузі техніки. Як правило, винаходи охороняють за допомогою патентів.

Корисні моделі. Вираз "корисна модель" вживають для найменування винаходів певних видів. У більшості національних законодавств, що містять положення про корисні моделі, до цієї категорії належать винаходи в галузі механіки.

Промислові зразки. У широкому плані промисловий зразок можна визначити як орнаментальне або естетичне зовнішнє оформлення корисного виробу. Виріб має піддаватися тиражуванню у промислових масштабах. Звідси назва "промисловий зразок". Відповідно до законодавства ряду країн, щоб підлягати охороні, промисловий зразок має бути новим, за законами інших країн він має бути оригінальним.

4.3.Засоби індивідуалізації товарів і послуг.

До об'єктів засобів індивідуалізації товарів і послуг відносять торговельні марки, комерційні (фірмові) найменування та географічні зазначення.

Торговельні марки. Це зареєстровані в установленому порядку позначення, за якими товари і послуги одних осіб відрізняються від однорідних товарів і послуг інших. Закон України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" об'єктами знака визначає словесні, зображувальні, об'ємні та інші позначення або їх комбінації, виконані у будь-якому кольорі або поєднання кольорів (п.2 ст. 5 Закону, ст. 492 ЦК України).

Комерційні (фірмові) найменування. Комерційні найменування містять назву, терміни або найменування, які засвідчують характер діяльності фірми та допомагають відрізнити її від інших виробників. Комерційне найменування має бути новим і чітко відрізнятися від подібних, що уже використовуються.

Географічні зазначення - це зазначення походження та найменування місця походження. Зазначення походження - це найменування, вираз або знак, який вказує на те, що виріб або послуга має своє позначення у країні, регіоні або конкретному місці. Вживання географічного зазначення є правомірним тільки для певного кола осіб і підприємств, розташованих у відповідному географічному районі, і тільки у зв'язку з конкретними виробами, що походять звідти.

У цивільному обороті часто місце походження товару має значний вплив попиту на нього.

4.4. Нетрадиційні результати інтелектуальної діяльності

До нетрадиційних результатів інтелектуальної діяльності відносять наукові відкриття, комерційну таємницю, компонування інтегральних мікросхем, сорти рослин і породи тварин, раціоналізаторські пропозиції, j

Наукові відкриття. Відкриттям прийнято визнавати встановлення раніше невідомих об'єктивно існуючих закономірностей, властивостей і явищ матеріального світу, що вносять докорінні зміни у рівень пізнання. Об'єктами відкриттів є закономірності, властивості та явища матеріального світу. Кожен із названих об'єктів відкриттів може бути визнаним відкриттям окремо. Проте закономірність, явище чи властивість можуть бути визнаними відкриттям лише за умови, що зазначені закономірність, властивість чи явище не були відомі раніше - вони виявлені вперше у світі.

Комерційною таємницею є інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невід'ємною та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв'язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію, комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, які відповідно до закону, не можуть бути віднесені до комерційної таємниці.

Компонування (топографії) інтегральних мікросхем. Інтегральна мікросхема — мікроелектронний виріб кінцевої або проміжної форми, призначений для виконання функцій електронної схеми, елементи і з'єднання якого неподільно сформовані в об'ємі і (або) на поверхні матеріалу, що становить основу такого виробу, незалежно від способу його виготовлення.

Компонування (топографія) інтегральної мікросхеми - зафіксоване на матеріальному носії просторово-геометричне розміщення сукупності елементів інтегральної мікросхеми та з'єднань між ними. Компонування (топографія) інтегральної мікросхеми визнається оригінальною, якщо вона не створена шляхом прямого відтворення (копіювання) іншої топографії інтегральної мікросхеми, має відмінності, що надають їй нові властивості.

Сорти рослин і породи тварин (селекційні досягнення).

Об'єктом права на сорт є селекційне досягнення у рослинництві, одержане штучним шляхом або відбором, і таке, що має одну або кілька господарських ознак, які відрізняють його від існуючих сортів рослин. Сорт вважається охороноздатним - придатним для набуття права на нього як на об'єкт інтелектуальної власності, якщо за проявом ознак, породжених певним генотипом чи певною комбінацією генотипів, він є новим, вирізняльним, однорідним та стабільним.

Селекційним досягненням у тваринництві вважається створена внаслідок цілеспрямованої творчої діяльності група племінних тварин (порода, породний тип, лінія, сім'я тощо), яка має нові високі генетичні ознаки, що стійко передаються їх потемкам. Племінною твариною визнається чистопородна або одержана за затвердженою програмою породного удосконалення тварина, яка має племінну (генетичну) цінність і може використовуватися в селекційному процесі відповідно до чинних загальнодержавних програм селекції.

Раціоналізаторські пропозиції. Раціоналізаторською визнається пропозиція, що є новою і корисною для підприємства, якому вона подана, і передбачає створення або зміну конструкції виробів, технології виробництва, техніки або складу матеріалів. Раціоналізаторська пропозиція має стосуватися виробів, технології виробництва, техніки або складу матеріалів. До раціоналізаторської пропозиції за загальним правилом встановлюється три необхідні вимоги: 1) вона має стосуватися профілю підприємства, якому ця пропозиція подана; 2) має бути новою; 3) має бути корисною підприємству, якому вона подана.

ТЕМА 2. Система джерел правового регулювання відносин, пов'язаних з охороною і використанням об'єктів інтелектуальної власності"

План

1.    Система джерел авторського та суміжних прав.

1.1.                    Національні джерела.

1.2.                    Міжнародні джерела.

 

2.                   Система джерел патентного права (національні джерела та міжнародні
договори).

3.                   Джерела правового регулювання засобів індивідуалізації товарів і послуг.

4.                   Національні та міжнародні джерела правової охорони нетрадиційних
результатів інтелектуальної діяльності.

1. Система джерел авторського та суміжних прав.

Авторське право становить собою не розрізнену сукупність чинних на певний момент часу нормативних актів, а цілісну систему.

Національні джерела авторського права. Конституція України відносить авторське право до прав, свобод та обов'язків людини і громадянина (ст. 54). Праву інтелектуальної власності на літературний, художній та інший твір (авторському праву) присвячена глава 36 ЦК (статті 433-438), до якої увійшли положення про: об'єкти авторського права; твори, які не є об'єктами авторського права; суб'єкти авторського права, співавторство; особисті немайнові права автора та ін.

Узагальнюючим документом є Закон України "Про авторське право та суміжні права" від 23 грудня 1993 р. (у редакції від 11 липня 2001 p.). Закон ґрунтований на міжнародних нормах використання творів, враховує сучасні тенденції правового регулювання як традиційних, так і нових об'єктів

авторського права - наприклад, комп'ютерних програм баз даних. Тут уперше передбачено охорону суміжних прав.

На захист прав та інтересів осіб, які займаються розповсюдженням примірників об'єктів авторського права і суміжних прав, та споживачів спрямований Закон України від 23 березня 2000 р. "Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, комп'ютерних програм, баз даних " у редакції від 10 липня 2003 р.

Праву інтелектуальної власності присвячена ст. 9 Основ законодавства про культуру від 14 лютого 1992 р. Авторське право телерадіоорганізацій визначене в ст. 36 Закону України від 21 грудня 1993 року "Про телебачення і радіомовлення". Дотримання норм авторського права є обов'язком видавців згідно із Законом України від 05 червня 1997 р. "Про видавничу справу". Відповідно до Закону України від 07 жовтня 1997 р. "Про професійних творчих працівників і творчі спілки" держава гарантує професійний і соціальний захист членам творчих спілок, захист їхніх авторських прав. Відносини, що виникають у процесі виробництва і використання фільму як об'єкта авторського права, регулює Закон України від 13 січня 1998 р. "Про кінематографію". Авторському праву на твори архітектури присвячено розділ 4 Закону України від 20 травня 1998 р. "Про архітектурну діяльність ".

Міжнародні джерела авторського права. Міжнародна охорона авторських прав запроваджена з метою гарантувати охорону інтересів своїх громадян в іноземних державах, потреба єдиної системи охорони авторських прав призвела до прийняття 09 вересня 1886 р. Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів (так звана Бернська конвенція). У ст. 2 Конвенції наведено перелік творів, що їх охороняють незалежно від способу і форми їхнього втілення. Охорона творів відповідно до Конвенції здійснюється на користь автора і його правонаступників. Бернська конвенція надає країнам-членам, що розвиваються, можливість зробити застереження з приводу так званого правила десяти років, яке дозволяє зменшити строк охорони виключного права на переклад: якщо по закінченні десятилітнього періоду від дати першого випуску твору у світ він не був перекладений загальновживаною в одній із країн-членів мовою, то дія цього права припиняється. Відповідно до ст. 7 загальний строк охорони, передбачений Конвенцією, становить усе життя автора і 50 років після його смерті.

Всесвітня конвенція про авторське право була прийнята 1952 р. у Женеві. Нову редакцію Конвенції ухвалили 1971 р. У Парижі на Міжурядовій конференції держав-членів ЮНЕСКО. Принцип застосування національного режиму закріплений у ст. II Конвенції, яка встановлює, що випущені у світ твори громадян будь-якої держави-учасниці, які твори, вперше випущені у світ на території такої держави (незалежно від громадянства автора), користуються в кожній державі-учасниці охороною, яку така держава надає творам своїх громадян, випущеним у світ на її власній території. Відповідно до норм ст. 4 Конвенції строк охорони авторського права не може бути меншим за 25 років після смерті автора.

Договір БОЇВ про авторське право (ДАТІ). Підписано його було 20 грудня 1996 р. на Дипломатичній конференції з деяких питань авторського права та суміжних прав. Цей Договір можна розглядати як додаток до Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів. У Договорі чіткіше, ніж у Конвенції, сформульовано ряд зобов'язань у сфері авторського права. У ньому містяться й нові положення. Зокрема, зазначається, що авторам надаються виключні права на поширення примірників своїх творів серед громадськості. Положення Договору враховують використання копірайтних робіт за допомогою комп'ютерних технологій, у тому числі в "Інтернеті", тобто Договір поширюється на "цифрове довкілля". Передбачається охорона баз даних.

Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (Угода TRIPS).

Основна мета Угоди полягає в модернізації та уніфікації законодавства країн світу з охорони інтелектуальної власності. Угода була узгоджена під час Уругвайського раунду переговорів ГАТТ у м. Маракеш 15 квітня 1994 р.

Держави-учасники Угоди зобов'язані не допускати дискримінації іноземців щодо набуття обсягу та підтримання прав інтелектуальної власності. Тобто зобов'язані надавати режим найбільшого сприяння та національний режим. Угода TRIPS відзначається ще й тим, що в ній вагомо наголошується на спостереженні на національному рівні за примусовим виконанням законодавства та підзаконних актів у сфері інтелектуальної власності.

Національні джерела суміжних прав.

Відповідно до Закону України "Про авторське право та суміжні права "в ред. від 11 липня 2001 р. об'єктами суміжних прав є виконання, фонограми, відеограми, передачі (програми) мовлення (ст. 35). Суміжні права розглядає розділ III цього закону, присвячений об'єктам і суб'єктам суміжних прав; виникненню і здійсненню суміжних прав; особистим немайновим і майновим правам суб'єктів суміжних прав та обмеженню їхніх майнових прав та ін.

Цивільний кодекс України. Праву інтелектуальної власності на виконання, фонограму, відеограму та програму (передачу) організації мовлення (суміжні права) присвячена глава 37 ЦК. Вона стосується майнових прав на об'єкт суміжних прав; використання виконання, фонограми, відеограми та передачі (програми) організації мовлення та ін.

Міжнародні джерела суміжних прав.

Римська конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення (Римська конвенція). Конвенція набрала чинності 18 травня 1964 р. Ст. 1 Римської конвенції передбачає, що надавана відповідно до неї охорона жодним чином не впливає на охорону авторського права на літературні та художні твори (не шкодить авторсько-правовій охороні). Аналогічно до Бернської конвенції охорона, надавана Римською конвенцією, в основному зводиться до національного режиму, який держави-учасниці забезпечують національним виконавцям, виробникам фонограм і організаціям ефірного мовлення відповідно до національного законодавства. Конвенція спрямована   на   охорону   прав   виконавців   і   забороняє   неуповноважене відтворення, тиражування або мовлення їх виконань.

Женевська конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їхніх фонограм (Конвенція про фонограми).

Конвенція про фонограми прийнята 29 жовтня 1971 р. Конвенція спрямована на захист інтересів виробників звукозаписів, інакше кажучи -фонограм. Держави-учасниці зобов'язалися присікати неуповноважене тиражування або імпорт звукозаписів. Конвенція встановила 20-річний термін захисту прав виробників звукозаписів.

Брюссельська конвенція про розповсюдження несучих програм сигналів, що передаються через супутники (Конвенція про супутники). Підписана 21 травня 1974 р. Конвенція зобов'язує країни-учасниці вживати належні заходи щодо запобігання поширенню на їх території чи з неї будь-якого сигналу, що несе програму будь-яким дистриб'ютором, якому не належить надісланий супутником сигнал чи такий, що проходить через нього.

Договір БОЇВ про виконання і фонограми (ДВФ). Укладений 20 грудня 1996 p., набув чинності 20 травня 2002 р. У цьому договорі певним чином дублюються положення Римської конвенції. Він є розвитком положень Римської конвенції, тому що надає надійнішу охорону правам виконавців і виробників фонограм, їм надаються виключні права на відтворення, дистриб'юторство та здавання творів в оренду. Передбачається використовувати кодування та системи контролю примірників.

Угода TRIPS (вже описувалася вище).

2. Система джерел патентного права (національні джерела та міжнародні договори).

Національні джерела патентного права.

Глава 39 «Право інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок» (статті 459-470) ЦК;

Закон України від 15 грудня 1993 р. за № 3687 «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» з наступними змінами і доповненнями;

Закон України "Про охорону прав на промислові зразки ". Цей Закон має таку саму структуру, що й Закон України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", тому що їхні об'єкти мають багато спільного з погляду охорони прав на них.

До джерел патентного права також належать нормативно-правові акти Держпатенту України та Міністерства освіти і науки України:

-         Інструкція щодо підготовки опису до патенту на винахід (корисну
модель) до публікації від 27 грудня 1994 р. № 319/529;

-         Інструкція про порядок ознайомлення з матеріалами заявок на винахід
(корисну модель) та відомостями, що занесені до Державного реєстру
патентів України, про корисні моделі від 21 березня 1995 р. за №
76/612;

-         Інструкція про розгляд заявки про наміри здійснити патентування
винаходу (корисної моделі) в іноземних державах від 01 червня 1995
р. за №164/700;

-         Інструкція про розгляд та реєстрацію договору про передачу права
власності на винахід (корисну модель) та ліцензійного договору на
використання винаходу (корисної моделі) від 21 червня 1995 р. за №
180/716;

-         Інструкція про порядок видачі патентів України на винаходи, що
охороняються авторськими свідоцтвами СРСР від 26 липня 1995 р. за
№ 246/782;

-         Інструкція про особливості складання та подання заявок на винаходи
(корисні моделі), що становлять державну таємницю, від 14 березня
1996р.за№111/1136;

-         Порядок розгляду заявок на винаходи (корисні моделі), що становлять
державну таємницю, від 09 квітня 1996 р. за № 172/1197;

-         Положення про Державний реєстр патентів України на винаходи та
порядок видачі патентів від 18 червня 1996 р. за № 304/1329;

-         Інструкція про розгляд заявки про наміри здійснити патентування
промислового зразка в іноземних державах від 1 червня 1995 р. за №
163/699;

-         Інструкція про розгляд та реєстрацію договору про передачу права власності
на  промисловий  зразок та ліцензійного  договору  на  використання
промислового зразка від 21 червня 1995 р. за № 181/717;

-         Правила проведення експертизи заявки на промисловий зразок від 24
липня 1995 р. за № 232/768;

-         Інструкція про порядок видачі патентів України на промислові зразки,
що охороняються свідоцтвами СРСР, від 26 липня 1995 р. за №
247/783 та ін.

Міжнародні джерела патентного права.

Договори, які встановлюють міжнародну систему охорони:

1) Паризька конвенція про охорону промислової власності (Паризька
конвенція) (1883 p.);

2)      Стандарти Угоди TRIPS щодо наявності, обсягу та використання прав
на патенти (частина II розділ 5) і промислові зразки (частина II розділ 4).

Міжнародні договори, що полегшують одержання охорони промислової власності в кількох країнах:

1)         Договір про патентну кооперацію (РСТ) (Вашингтон, 1970 p.);

2)         Договір про патентне право (PLT) (Женева, 2000 p.);

3)         Будапештський   договір   про   міжнародне   визнання   депонування
мікроорганізмів   для   цілей   патентної   процедури   (Будапештський
договір), 1977 p., переглянутий у 1980 p.;

4)         Гаазька  угода  про  міжнародне  депонування   промислових  зразків
(прийнята у рамках Паризької конвенції, 1925 p.).

Договори, що запроваджують міжнародні класифікаційні системи:

 

1)  Страсбурзька угода про Міжнародну патентну класифікацію (Угода
про МІЖ), 1971р.;

2)    Локарнська   угода   про   заснування   Міжнародної   класифікації
промислових зразків, 1968 р.

3. Джерела правового регулювання засобів індивідуалізації товарів і послуг.

Національні джерела правового регулювання засобів індивідуалізації товарів і послуг:

1)     Глава    43    Цивільного    кодексу    України    присвячена    праву
інтелектуальної власності на комерційне найменування;

2) Система законодавства України про торговельні марки:

а)    глава   44   ЦК   України   "Право   інтелектуальної   власності   на
торговельну марку (ст.ст. 492-500);

б) Закон України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" від
15 грудня 1993 p.;

в)  Інструкція про розгляд та реєстрацію договору про передачу права
власності   на   знак   для   товарів   і   послуг   та   ліцензійного   договору   на
використання знака для товарів і послуг від 21 червня 1995 р. за № 182/718.

3) Система законодавства України про охорону географічних зазначень:

а) глава 45 ЦК України;

б) Закон України "Про охорону прав на зазначення походження товарів".
Міжнародні джерела правового регулювання засобів індивідуалізації

товарів і послуг:

Договори, що встановлюють міжнародну систему охорони:

1)  Паризька Конвенція про охорону промислової власності, 1883 p.;

2)          Мадридська  Угода  про  недопущення  неправдивих  або  таких,   що
вводять в оману, зазначень походження товарів (Мадридська угода),
1891 p.;

3)          Найробський договір про охорону олімпійського символу, 1981 p.;

4)          Договір про закони, що стосуються товарних знаків (TLT), 1994 p.;

5)          Стандарти Угоди TRIPS щодо наявності, обсягу та використання прав
на товарні знаки (частина II, розділ 2) та на географічні зазначення
(частина II, розділ 3), 1994 р.

Договори, що полегшують одержання охорони промислової власності в кількох країнах:

1)  Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків (мадридська
угода), 1891р.;

2)         Протокол до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків,
1989р.;

3)         Лісабонська угода про охорону найменувань місць походження та
їхньої міжнародної реєстрації (Лісабонська угода), 1958 p.;

Договори, що засновують міжнародні класифікаційні системи:

1) Ніццька угода про Міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків (Ніццька угода), 1957 p.;

  2) Віденська     угода     про     заснування     Міжнародної     класифікації зображальних елементів знаків (Віденська угода), 1973 p.;

4.     Національні     джерела     правової     охорони     нетрадиційних результатів інтелектуальної діяльності:

1)  глава 38 ЦК України охороняє право інтелектуальної власності на
наукове відкриття;

2)          глава 40 ЦК України - на компонування інтегральної мікросхеми;

3)          Закон   України   "Про   охорону   прав   на   топографії   інтегральних
мікросхем" від 05.11.1997 p.;

4)          Правила   складання,   подання   і   розгляду   заявки   на   реєстрацію
топографії інтегральної мікросхеми від 03 липня 1998 р. за № 420/2860;

5)          глава 42 ЦК України - на сорт рослин, породу тварин;

6)          Закон України "Про охорону прав на сорти рослин" від 21 квітня 1993;

7)          Правила складання та подання заявки на видачу патенту на сорт
рослин" від 07 квітня 1994 р. за № 70/279;

8)          глава 41 ЦК України - на раціоналізаторську пропозицію;

9)          Тимчасове  положення  про  правову  охорону  об'єктів  промислової
власності та раціоналізаторських пропозицій в Україні затверджене
Указом Президента України від 18 вересня 1992 р. № 479/92;

 

10)                                     Положення  про  свідоцтво  на  раціоналізаторську  пропозицію,
затверджене наказом Держпатенту від 04 вересня 1995 р. № 323/859;

11)                                     глава 46 ЦК України - на комерційну таємницю;

12)                                     глава 4, ст. ЗО Закону України "Про захист від недобросовісної
конкуренції"".

Міжнародні джерела правової охорони нетрадиційних результатів інтелектуальної діяльності:

1)  Вашингтонський договір про інтелектуальну власність на інтегральні
мікросхеми (Вашингтонський договір), 1989 p.;

2)               Стандарти Угоди TRIPS щодо наявності, обсягу та використання прав
інтелектуальної   власності   на   топології   інтегральних   мікросхем
(частина II, розділ 6);

3)               Міжнародна конвенція про охорону селекційних досягнень, 1961 p.;

4)               Акт 1978 p.;

5)               Акт 1991 p.;

6)               паризька конвенція про охорону промислової власності (Паризька
конвенція);

7)               Стандарти Угоди TRIPS щодо наявності, обсягу та використання прав
на закриту інформацію (частина II, розділ 7).

 

 

ТЕМА № З Об'єкти та суб'єкти авторського права

План

1.  Поняття й ознаки об'єкта авторського права.

2.          Види об'єктів авторського права.

3.          Загальні положення про суб'єкті авторського права.

4.          Автори твору.

5.          Інші суб'єкти авторського права.

I. Поняття й ознаки об'єкта авторського права.

Об'єктом авторсько-правової охорони є твір. Твором називають продукт інтелектуальної (літературної, художньої та наукової) авторської творчості, втіленій у будь-якій об'єктивній, доступній для сприйняття формі. Під творчістю мають на увазі духовну інтелектуальну діяльність, в результаті якої людина розкриває свою індивідуальність і створює якісно новий результат, який не існував раніше.

Твір має належати до певної галузі людської діяльності: науки, літератури чи мистецтва.

Наявність твору - обов'язкова умова авторсько-правової охорони.

Авторське право на твір не пов'язане із правом власності на матеріальний об'єкт, у якому він втілений. Тому перехід права власності на матеріальний об'єкт або права володіння матеріальним об'єктом як такі не тягнуть за собою переходу авторських прав на твір як нематеріальне благо.

Об'єктами авторського права визнають лише такі твори, які мають передбачені законом ознаки.

Ознаками твору, який визнано об'єктом авторського права, є творчий, оригінальний характер і об'єктивна форма вираження.

Твір має бути результатом творчої діяльності. Мова йде про характеристику діяльності як процесу. Наприклад, в англосаксонській судовій практиці твір визнають творчим, якщо автор виявив достатньо вміння, розсудливості та праці або здійснив відбір, оцінку, перевірку. Фактично твір має бути створений самим автором, а не скопійований ним.

З позиції авторського права оригінальність полягає у творчому й індивідуалізованому способі вираження твору, якою б незначною не була частка творчого вкладу або індивідуалізації. Без цього мінімуму охорону не надають.

Твір може бути новим, проте в авторському праві новизна не є необхідною умовою охорони. Досить, щоб твір був оригінальним або індивідуальним за своїм характером, щоб він виражав щось властиве саме цьому автору, відбивав його особу.

Первісно твір виникає у свідомості автора як комплекс ідей, думок і образів, тобто у вигляді творчого задуму. Твір має існувати у формі, яка відокремлена від особи автора та отримала самостійне буття.

Існують різні види об'єктивної форми: письмова (рукопис, машинопис, нотний запис тощо), усна (публічне проголошення, публічне виконання тощо), звуко- або відеозапис (механічний, магнітний, цифровий, оптичний тощо), зображення (рисунок, ескіз, картина, план, креслення, кіно-, відео- або фотокадр тощо), об'ємно-просторова (скульптура, модель, макет, фотокадр тощо) або інша форма.

Критеріями, які дозволять однозначно встановити наявність або відсутність у спірному випадку об'єктивної форми вираження твору є відтворюваність та можливість сприйняття органами чуттів.

Щодо критерію відтворюваності в юридичній літературі існують дві позиції. Перша позиція - неможливість надання охорони творам, не закріпленим на певному носії . Оскільки твір не закріплено на матеріальному носії, неможливо визначити його ідентичність. Друга позиція - будь-яка об'єктивна форма є відтворюваною. Наприклад, після того як твір виконано, він може бути відтворений. Українське законодавство не вказує на критерій відтворюваності об'єктивної форми твору як обов'язкову умову надання охорони.

Щодо критерію сприйняття твору, то йдеться про критерій сприйманості твору органами чуттів (він досить поширений в англосаксонських країнах).

Охорона поширюється тільки на об'єктивні форми вираження результатів творчої діяльності, а не на ідеї, які містить твір. Відповідно до ст.! 8 (3))3акону України «Про авторське право і суміжні права» правова охорона поширюється тільки на форму вираження твору, а не на ідеї, навіть якщо вони виражені, описані, пояснені та проілюстровані у творі.

Твір охороняють незалежно від його цінності. Цінність - категорія смаку, оцінку дають публіка та критика, а не право.

Об'єктом авторського права є не тільки твір загалом, а й частина твору (включаючи його назву), яка є результатом творчої діяльності та може бути використана самостійно (ст. 9 Закону України «Про авторське право і суміжні права»).

2. Види об'єктів авторського права.

1) Твори, що є об'єктами авторського права.

Авторське право охороняє всі види творів. Традиційно охороняють результати інтелектуальної творчості, виражені в об'єктивній формі: оригінальні, або первісні, твори (літературні, музичні, драматичні, художні, аудіовізуальні твори, комп'ютерні програми), похідні твори (обробки, переклади, компіляції, анотації, коментарі, резюме, музичні аранжування та інші види переробок) незалежно від способу або форми їх вираження. \уСт. 8і Закону України «Про авторське право і суміжні права» перераховує такі види об'єктів авторського права:

•    літературні    письмові    твори    белетристичного,    публіцистичного,
наукового, технічного або іншого характеру;

• виступи, лекції, промови, проповіді й інші усні твори;

• компютерні програми;

•  бази даних;

•  музичні твори з текстом або без тексту;

•  драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми;

•  хореографічні  та  інші  твори,  створені  для  сценічного  показу та їх
постановки;

•  аудіовізуальні твори;

•  твори образотворчого мистецтва;

•  твори архітектури, містобудування та садово-паркового мистецтва;

•  фотографічні твори, у тому числі твори, виконані способами, подібними
до фотографії;

•  твори прикладного мистецтва, у тому числі твори декоративного ткацтва,
кераміки, різьблення, ливарства, вироби з художнього скла, ювелірні тощо;

•   ілюстрації,   карги,   плани,   креслення,   ескізи,   пластичні   твори,   що
стосуються географії, геології, топографії, техніки, архітектури та інших сфер
діяльності;

•  сценічні обробки творів і обробки фольклору, придатні для сценічного
показу;

•  похідні твори;

•  збірники творів, обробок фольклору, енциклопедії та антології, збірники
звичайних даних, інші складені твори за умови, що вони є результатом
творчої   праці   з   добору,   координації   або   упорядкування   змісту   та  не
порушують авторські права натвори, що входять до них як складові частини;

•  тексти перекладів, призначені для дублювання, озвучення, субтитрування
українською та іншими мовами іноземних аудіовізуальних творів;

•  інші твори.

Літературні твори. Ознакою літературних творів є використання символів і знаків для закріплення твору на матеріальному носії. До літературних належать твори всіх жанрів художньої літератури та публіцистики; наукові роботи - монографії, статті, звіти тощо, учбова література; промови, доповіді, проповіді та інші усні твори; твори журналістики - статті, інтерв'ю, дискусії тощо; листи, ділове й особисте листування, інтерв'ю.

Драматичні, музично-драматичні, сценарні твори. У більшості випадків для творів цієї групи використовують літературний твір - сценарій, ноти тощо. Проте виокремлення цієї групи має на меті вказати на можливість захисту не літературного тексту, а його сценічного виконання - постановки.

Вираз «драматичний твір» містить у собі як трагедії, так і комедії, ревю, одноактні п'єси, водевілі та інші форми драматичного мистецтва.

До музично-драматичних творів відносять оперу, балет, музичну комедію, мюзикл та інші твори, що належать до різних жанрів музичної та літературної основи, образотворчого мистецтва, хореографії.

Хореографічні твори та пантоміма. Реалізацію авторського задуму у творах цього виду здійснюють за допомогою пластичних рухів людського тіла. Виокремлення таких творів у самостійну групу означає, що в цьому разі

охороняють саме танець або балет, оскільки письмові вказівки балетмейстера можна розглядати як літературні твори.

Пантоміма - жанр сценічного мистецтва, у якому головним засобом створення художнього образу є класична виразність людського тіла, жести та міміка актора.

Музичні твори з текстом або без тексту. Музикою називають мистецтво композиції звуків людського голосу чи музичних інструментів, або ж комбінацію людського голосу та музичних інструментів, що впливає на чуття слухачів.

Найбільш розповсюдженим різновидом музичних творів є музичний твір із текстом - пісня, що становить собою створений у співавторстві з композитором і поетом оригінальний твір.

Аудіовізуальні твори. До аудіовізуальних відносяться твори, що складаються із серії пов'язаних між собою зображень (із звуковим супроводом або без нього), призначені для зорового та слухового (у разі звукового супроводу) сприйняття за допомогою відповідних технічних засобів. Це кінематографічні твори, всі твори, виражені засобами, аналогічними кінематографічним (теле- і відеофільми, діафільми, слайдфільми та подібні твори). Все більшого значення набувають такі види аудіовізуальних творів, як музичні кліпи, рекламні відеоролики тощо.

Твори образотворчого мистецтва. Творами образотворчого мистецтва називають твори мистецтва, виражені за допомогою ліній і (або) кольорів шляхом нанесення фарб на певну поверхню.

Твори декоративно-прикладного мистецтва. До творів декоративно-прикладного мистецтва відносять двомірні або тримірні твори мистецтва, перенесені на предмети практичного користування, включаючи твори художнього промислу або твори, виготовлені промисловим способом.

Твори дизайну. Дизайн - це мистецтво надання навколишньому предметному середовищу естетичних якостей, тому дизайн як напрям прикладного мистецтва має різновиди: графічний, промисловий дизайн, дизайн інтер'єрів тощо.

Твори скульптури. Скульптура існує у тримірному просторі, її створюють за допомогою гранування, формування, лиття або будь-яких інших методів із використанням різних матеріалів (каменю, металу, дерева, глини, цементу, синтетичних матеріалів тощо).

Твори архітектури, містобудування і садово-паркового мистецтва. До зазначених творів, що їх охороняє авторське право, зараховують будівлі, споруди, проекти, рисунки, креслення, плани та макети, підготовлені для їх спорудження.

Фотографічні твори і твори, виконані способами, подібними до фотографії. Фотографія — одержання фіксованого зображення на світлочутливій поверхні незалежно від технічного методу (хімічного, електронного або іншого), використовуваного для одержання зображення.

Картографічні твори (карти, плани й ескізи однієї й тієї самої ділянки місцевості, створені різними особами).

Комп'ютерні програми. Під терміном «комп'ютерна програма» розуміють набір інструкцій у вигляді слів, цифр, кодів, схем, символів чи в будь-якому іншому вигляді, виражених у формі, придатній для зчитування комп'ютером, які приводять його в дію для досягнення певної мети або результату (це поняття охоплює оперативну систему і прикладну програму, виражені у вихідному або об'єктному кодах).

Похідні твори. Похідними є твори, які базуються на попередньому творі. Такими вважають адаптації, переклади, антології, резюме, будь-яку переробку раніше існуючого твору, у результаті якої з'являється інший твір. Оригінальність похідного твору може полягати як у композиції, так і у формі вираження (адаптації), тільки в композиції (збірники, антології) або у формі вираження (переклади).

Адаптації. При адаптації твору він переходить з одного жанру в інший або змінюється, не змінюючи свого жанру (наприклад, якщо збільшується кількість дійових осіб телевізійного твору).

Переклади. Похідні твори створюють і шляхом втілення форми письмових або усних творів мовою, яка відрізняється від мови оригіналу. Переклад має бути достовірним, тобто передавати зміст, стиль твору неспотвореними.

Компіляція даних (бази даних). Під компіляцією даних розуміють сукупність творів, даних або будь-якої іншої незалежної інформації, представлену в довільній формі, у тому числі електронній, підбір і розташування складових частин якої та її упорядкування є результатом творчої праці та складові частини якої є доступними окремо одна від одної і можуть бути знайдені за допомогою пошукової системи на основі електронних (комп'ютерних) чи Інших засобів.

Антології. Антологіями є збірники вибраних творів або уривки із творів різних авторів, зібрані з певною метою. Антології належать до похідних складених творів, права упорядників яких охороняють, якщо впорядкування змісту антологій здійснено без порушення авторських прав на твори, що входять до них.

Анотації та коментарі. Анотації та коментарі є похідними творами, оригінальними за своїм змістом і формою вираження. У тих випадках, коли йдеться про анотації та коментарі до творів, які не охороняє авторське право, відповідні видання є абсолютно оригінальними творами.

Аранжування й оркестрування. Під аранжуванням розуміють перекладання музичного твору для виконання на інших інструментах. Оркестрування дозволяє перекласти його для різних інструментів, що становлять оркестр.

Пародії. До пародій відносять сатиричні та гумористичні літературні твори, ґрунтовані на перебільшено комічному наслідуванні твору певного автора або літературного жанру. Йдеться про похідний твір, який є оригінальним за змістом і формою вираження.

 

Назва твору. Назва є важливим елементом твору - його позначенням. Вона надає твору індивідуального характеру, дозволяючи ідентифікувати його.

Твори, які не є об'єктами авторського права.

Законодавство передбачає певні випадки, коли твір не визнають об'єктом авторського права. Відповідно до ст. 10 Закону України «Про авторське право і суміжні права» не є об'єктами авторського права:

•  повідомлення про новини дня або поточні події, що мають характер
звичайної прес-інформації;

•  твори народної творчості (фольклор);

•  видані органами державної влади в межах їхніх повноважень офіційні
документи політичного, законодавчого, адміністративного характеру (закони,
укази, постанови, судові рішення, державні стандарти тощо) та її офіційні
переклади;

•  державні символи України, державні нагороди; символи та знаки
органів  державної  влади,   Збройних   Сил   України   та  інших   військових
формувань; символіка територіальних громад; символи та знаки підприємств,
установ га організацій;

•  грошові знаки;

•  розклади руху транспортних засобів, розклади телепередач, телефонні
довідники та інші аналогічні бази даних, що не відповідають критеріям
оригінальності і на які поширюється право sui generis (особливе право).

Проекти символів і знаків до їхнього офіційного затвердження розглядають як твори, що є об'єктами авторського права.

Твори народної творчості. Твори народної творчості не є об'єктами авторського права через відсутність у них конкретного автора.

Повідомлення про події та факти інформаційного характеру. Вважають, що для того, щоб сповістити про певний факт, не потрібно творчих зусиль. Проте це не означає, що інтереси особи, яка підготувала інформаційне повідомлення, не можуть бути захищені правовими засобами взагалі. Так, при розповсюдженні повідомлені і матеріалів інформаційного агентства засобами масової інформації посилання на інформаційне агентство обов'язкове. Якщо ж автор не просто викладає певні факти, а й дає їм оцінку, пропонує коментарі, прогнози тощо, ці матеріали визнають об'єктами авторського права.

3. Загальні положення про суб'єкти авторського права.

Суб'єктами авторського права є особи, яким належить авторське право на твір. Творцями інтелектуальних творів здатні бути тільки фізичні особи. Первинним суб'єктом авторського права може бути тільки фізична особа, яка створила твір.

Похідними суб'єктами авторською права можуть бути спадкоємці та інші правонаступники.

Юридичні особи можуть набувати тільки похідне авторське право (за винятком випадків створення енциклопедій, енциклопедичних словників, періодичних і таких, що мають продовження, збірників наукових праць, газет,

журналів та Інших періодичних видань, коли видавець отримує самостійне право).

За законом суб'єктами виключних майнових авторських прав можуть бути: автор твору; спадкоємці; наймач (роботодавець) автора службового твору; виробник аудіовізуального твору; особа, яка випускає у світ періодичні видання.

За договором суб'єктом виключних майнових авторських прав може бути будь-яка особа, якій їх передала інша особа, якщо ці права дійсно належали останній.

Набуття суб'єктивних авторських прав фізичною особою не залежить від віку, стану здоров'я, майнового стану, місця створення та випуску твору у світ тощо.

Малолітні (віком до 14 років) не можуть самостійно розпоряджатися своїми авторськими правами. Можливість здійснювати права автора твору науки, літератури або мистецтва виникає з 14 років. Обмеження дієздатності або визнання фізичної особи недієздатною автоматично обмежує цю можливість.

Згідно з українським законодавством володільцями суб'єктивних авторських прав можуть бути українські фізичні особи та іноземці, їхні спадкоємці, інші правонаступники. Іноземний громадянин може бути суб'єктом українського авторського права, якщо його твір вперше випущено у світ на території України, або не випущено, але він знаходиться на її території в будь-якій об'єктивній формі

4. Автори твору.

Авторські права у творця твору виникають, щойно досягнутий творчий результат втілено в об'єктивну форму, що забезпечує його сприйняття іншими особами. При цьому не має значення, оприлюднено твір чи ні, повністю він завершений чи становить собою лише ескіз або начерк.

Суб'єктами авторського права визнають творців похідних творів.

Суб'єктом авторського права виступає упорядник збірника. Його праця полягає в тому, що він організовує, обробляє, систематизує або відновлює ті чи інші твори.

Суб'єктом авторського права є також особа, яка здійснила переклад твору. Перекладач має ряд правомочностей на виконаний переклад: на відтворення і розповсюдження перекладу, на авторську винагороду.

Виникнення ma види співавторства, Авторське право на твір, створений шляхом спільної праці двох або більше осіб (співавторство) належить авторам спільно, незалежно від того, чи становить твір одне неподільне ціле або складається з частин, кожна з яких має і самостійне значення (ст. 13 Закону «Про авторське право і суміжні права»).

Не можуть бути визнані співавторами особи, які не зробили творчого внеску у створення твору, а надали автору тільки певну допомогу або підтримку (матеріальну, організаційну, технічну тощо).

 

Основні риси співавторства. Співавторству властиві:

•   спільна творча праця кількох осіб;

•   створення спільного твору;

•   належність авторського права особі, яка бере участь у створенні твору.
Авторське   право   на   колективний   твір.   Авторське   право   на

колективний твір належить усім авторам разом незалежно від ступеня творчого вкладу кожного зі співавторів і характеру твору.

5. Інші суб'єкти авторського права. Суб'єкти службового твору.

Авторське право на твір, створений у порядку виконання службових обов'язків або службового завдання роботодавця (службовий твір) належить автору службового твору (ст. 16(1) Закону України «Про авторське право і суміжні права»),

Виключні права на використання службового твору належать особі, з якою автор перебуває у трупових відносинах (роботодавцю), якщо в договорі між ним і автором не передбачено інше,

Роботодавець має право за будь-якого використання службового твору зазначати своє найменування або вимагати такого зазначення.

Роботодавець може передати права на використання службового твору іншій особі, проте при цьому мають бути виконані зобов'язання роботодавця щодо автора службового твору, встановлені договором.

Спадкоємці автора.

До суб'єктів авторського права належать фізичні та юридичні особи, які не беруть участі у створенні твору науки, літератури та мистецтва, але володіють певним обсягом авторських правомочностей щодо використання творів у результаті спадкування або чинності певних укладених з автором договорів на використання його твору, їх називають правонаступниками.

Спадкоємці як суб'єкти авторського права набувають права відповідно до закону або заповідальних розпоряджень. За законом і за заповітом спадкоємцеві належать право на опублікування, відтворення та розповсюдження твору, а також право на ви нагороду.

Відповідно до Закону України «Про авторське право і суміжні права" право спадкоємців діє протягом 70 років після смерті автора.

Правонаступники автора.

Відповідно до ст. 427 ЦК майнові права інтелектуальної власності можуть бути передані повністю або частково іншій особі. Умови передання майнових прав може визначити договір, який укладають відповідно до закону.

У ролі суб'єктів авторського права перш за все виступають видавництва, кіностудії та інші організації, що використовують твори науки, літератури та мистецтва. Вони набувають авторські права на підставі укладених з авторами та їхніми спадкоємцями договорів.

Правомірно придбані авторські права правонаступників визнають і охороняють нарівні з правами самих авторів.

 

Організації колективного управління майновими правами.

Як особливий суб'єкт авторських прав виступають організації управління майновими правами володільців авторських прав на колективній основі. Такаю організацією в Україні є Українське агентство з авторських та суміжних прав.

Особливий режим мають взаємовідносини зазначених організацій: з авторами, Так, передання авторських прав цим організаціям не підпадає під режим, встановлений для авторських договорів, Оскільки передання прав за авторським договором має багато обмежень, звільнення цих організацій від обов'язку дотримуватися цих обмежень є дуже важливим. Договір цих організацій з авторами має публічний характер: автору не можна відмовити в укладанні договору, якщо управління цією категорією прав належить до статутної діяльності організації.

Договір організацій з автором можна розглядати як договір приєднання. У конкретного автора залишається тільки можливість прийняти встановлені для всіх умови або відмовитися від укладання договору взагалі.

ТЕМА №4 Права вторів

План

1.  Зміст та види авторських прав.

2.           Особисті немайнові права авторів.

3.           Майнові права авторів.

4.           Вільне використання творів.

5.           Строк дії авторського права.

1. Зміст та види авторських прав (питання викладено тезисно).

Зміст авторського права як сукупність наданих автору прав (правомочностей), необхідних для охорони інтересів, пов'язаних зі створенням і використанням твору суспільством. Види авторських прав. З одного боку авторське право, це повноваження особистого характеру які утворюють особисті немайнові права, а з іншого боку, правомочності майнового характеру, які утворюють майнові права, що дозволяють автору здійснювати використання свого твору чи дозволяти робити це третім особам, одержуючи за це винагороду.

Майнові права становлять собою потенційні можливості, які з'являються після завершення твору та існують до поки автор не прийме рішення скористатися ними, оприлюднивши твір.

Особисті немайнові права у всіх випадках належать лише безпосередньо автору твору. Майнові права на використання твору можуть переходити на інших осіб на підставі авторського договору.

 2. Особисті немайнові права авторів.

         Особисті немайнові права захищають зв'язок особи автора з його твором. Вони містять: права авторства; право на ім'я; право на оприлюднення, включаючи право на відкликання; право на захист репутації автора.

Ознаки особистих немайнових прав.

Особисті немайнові права є невідчужуваними, і від них не можна відмовитися. Будь-яке передання авторських прав може стосуватися лише майнових прав.

Особисті немайнові права:

•  не можуть бути об'єктом вилучення, примусового виконання або
експропріації,

•  не підпадають під дію строку позовної давності

•  не можуть стати суб'єктом суброгації, оскільки випливають з факту
авторства. У принципі є необмеженим строк їхньої дії.

Право авторства.

Право авторства - право визнаватися, вважатися автором твору. До змісту права авторства входить право особи не тільки вважатися творцем твору, а й вимагати посилання на автора при використанні останнього. Право авторства зберігається в особи незалежно від форми призначення та цінності твору, а також від того, випущено твір у світ чи ні.

Право на авторське ім 'я.

Автору належить право використовувати або дозволяти використовувати створений ним твір під своїм справжнім іменем, псевдонімом або без позначення імені, тобто анонімно. Право на ім'я надають з метою індивідуалізації осіб, які створюють твори науки, літератури та мистецтва.

Автор реалізує право на ім'я у випадках використання його твору, коли вступає в договірні відносини з іншими особами й організаціями. Автор має право вимагати зазначення свого імені кожного разу при виданні, публічному виконанні, трансляції по радіо, цитуванні та іншому використанні свого твору. Право на ім'я містить можливість вимагати, щоб ім'я автора (псевдонім) не зазнавало спотворень при його згадуванні особами, які використовують твір.

Право на оприлюднення твору та на його відкликання.

Під оприлюдненням твору закон розуміє здійснення за згодою автора дії, яка вперше робить твір доступним для загалу шляхом його опублікування, публічного показу або виконання, передачі в ефір або іншим способом.

Суть права на оприлюднення можна визначити як юридичне забезпечену автору можливість публічного розголосу створеного ним твору.

Оприлюднити твір - значить забезпечити доступ до твору будь-яких третіх осіб. Автор може вважати свій твір недостатньо готовим, незрілим для представлення на суд публіки і тому має право не давати згоди на його оприлюднення.

У праві на оприлюднення можна виділити два моменти: право на визначення остаточного вигляду, у якому буде опубліковано твір (надання йому об'єктивної форми), і право визначення способу, яким уперше буде відкрито доступ невизначеного кола осіб до твору.

Право на оприлюднення включає в себе право на відкликання, тобто право відмовитися від раніше прийнятого рішення про оприлюднення твору.

Право на відкликання може бути реалізоване в будь-який час, після того як автор дав згоду на оприлюднення свого твору (або оприлюднив свій твір).

Право відкликання не може бути застосоване автором, якщо його твір є службовим. Проте автор, який створив службовий твір, може вирішити не передавати його роботодавцеві.

Із судової практики відомий такий приклад. Англійському художнику Віслеру одна дама замовила свій портрет. Портрет виявився напрочуд вдалим, і Віслер не захотів його віддавати, хоча роботу було замовлено та заздалегідь оплачено. Художник запевняв замовниці, що портрет не вдався і тому він залишив його у себе Відбувся судовим процес, викликаний конфліктом, з одного боку права власності (замовниця заплатила, портрет тепер мусить стати її власністю), з іншого - права автора на оприлюднення. Французький Касаційний суд щодо справи Віслера постановив, що ніхто не може змусити автора оприлюднити свій твір, якщо він цього не хоче, зобов'язавши художника повернути замовниці сплачені нею кошти.

Право на захист репутації автора.

Автору належить особисте немайнове право перешкоджати: будь-якому спотворенню, зміні його твору або іншому посяганню, здатному зашкодити його честі та репутації.

Зміст цього права полягає в тому, що при виданні, публічному виконанні або іншому використанні твору заборонено без згоди: автора вносити будь-які зміни до самого твору, його назви і, крім того, до позначення імені автора. Заборонено без згоди автора додавати до твору при його виданні ілюстрації, передмови, післямови, коментарі та будь-які пояснення.

Право на захист твору від спотворення виникає з моменту створення твору.

Зміни, які вносять до твору, слід погоджувати з автором.

 3. Майнові права авторів.

Автору твору належать виключні майнові права на використання його твору в будь-якій формі і будь-яким способом відповідно до закону.

Право на використання твору - це можливість авторів самим вирішувати всі питання, пов'язані з наданням третім особам доступу до творів і з їх використанням.

Автор має стільки прав на використання твору, скільки існує способів можливої експлуатації останнього, до того ж не тільки на момент створення, а й допоки його охороняє авторське право.

Дозвіл на використання твору передбачає право автора на одержання винагороди.

Виключні права на використання твору означають, зокрема, право здійснювати, дозволяти або забороняти:

• відтворювати твір (право на відтворення);

•  розповсюджувати оригінал або примірники твору будь-яким способом,
у тому числі шляхом продажу (право на розповсюдження);

•  здавати у прокат оригінал або примірники твору (право на прокат);

•  надавати оригінал або примірники   твору в тимчасове користування
(право на надання в тимчасове користування);

•  імпортувати примірники твору з метою розповсюдження, у тому числі
примірники, виготовлені з дозволу володільця виключних авторських прав
[право на імпорт);

•  публічно показувати твір (право на публічний показ);

•  публічно виконувати твір (право на публічне виконання);

•   сповіщувати   твір   для   загального   відома   шляхом   передачі   за
допомогою бездротових засобів або по дротах (кабелю) чи за допомогою
інших аналогічних засобів (право на передачу в ефір і сповіщення кабельною
мережею);

•  доводити твір до загального відома (право на доведенню до загального
відома),

•  повторно сповішувати: твір, якщо це сповіщення здійснює не первинна
організація (право на ретрансляцію);

•  перекладати твір (право на переклад);

•  переробляти, аранжувати або іншим способом змінювати твір (право
на переробку);

• інші дії, передбачені законом.
Право на відтворення.

Право на відтворення означає можливість розмноження твору шляхом зняття з нього копій або іншим способом.

Термін "відтворення» означає виготовлення одного чи більше примірників твору або його частини будь-яким способом (прямо або непрямо, тимчасово або постійно) У будь-якій матеріальній формі (на будь-якому матеріальному носії); виготовлення у трьох вимірах одного або більше примірників двомірного твору і удвох вимірах - одного або більше примірників тримірного твору; запис у пам'ять комп'ютера та інших комп'ютерних пристроїв; будь-який інший запис твору.

Способи відтворення можуть бути різними: друк, рисунок, гравюра, фотографія, муляж, фотокопія, мікрофільм і будь-який спосіб графічних та пластичних мистецтв або механічного, кінематографічного та магнітного запису, який дозволяє сповіщувати твір опосередковано, тобто за допомогою копії твору, яка є матеріальним втіленням твору.

Право на розповсюдження.

Зміст права на розповсюдження полягає у введенні в цивільний оборот примірників твору будь-яким способом, наприклад шляхом продажу або здавання у прокат. До цього поняття також включають: пропозицію до продажу, безоплатне розповсюдження (дарування), надання у прокат та інші подібні дії.

 

Право на прокат.

Прокат - самостійний спосіб використання твору, який розширює коло аудиторії, що сприймає твір. Здавання у прокат здійснюють після первинного введення примірника в обіг.

Право на надання в тимчасове користування.

Автор має право надавати оригінал або примірники твору в тимчасове користування. У той же час публічні бібліотеки України надають примірники творів читачам в тимчасове користування на безоплатній основі. Це право матиме значення тільки в разі створення державою спеціальної системи платежів на користь авторів за використання їхніх творів бібліотеками.

Право на імпорт.

Автор має виключне право імпортувати примірники твору з метою розповсюдження, у тому числі примірники, виготовлені з дозволу володільця виключних авторських прав. За автором закріплена можливість здійснювати контроль за ввезенням на територію дії його авторських прав примірників створеного ним твору, які виготовлені за кордоном. Підставою для виокремлення права на імпорт є територіальна обмеженість сфери дії авторських прав.

Право контролю за імпортом примірників твору надають автору для того, щоб він міг ефективніше здійснювати право на розповсюдження, що йому належить.

   

   Право на публічний показ.

Під публічним показом твору розуміють демонстрацію оригіналу або примірника твору на екрані, за допомогою плівки, діапозитиву, телевізійного кадру або інших технічних засобів, а також демонстрацію окремих кадрів аудіовізуального твору і дотримання їх послідовності.

Публічний показ має місце лише тоді, коли здійснюється у місці, відкритому для вільного  відвідування,  або  в місці,  де  присутня значна кількість осіб, не належних до кола сім'ї.

Право  на публічне виконання.

Публічне виконання творів - це будь-яке їх виконання безпосередньо або за допомогою технічних засобів (включаючи показ аудіовізуального твору або його частини) у місцях, доступних для безоплатного або платного публічного відвідування, незалежно від фактичного сприйняття творів публікою. Публічним виконанням творів є також будь-яке сповіщення або доведення до загального відома творів за допомогою теле-, радіоприймачів, комп'ютерних пристроїв чи інших технічних засобів, встановлених у місцях, доступних для безоплатного або платного публічного відвідування, а також у місцях, де присутня значна кількість осіб, не належних до кола сім'ї. У тому числі у місцях, де такі особи можуть сприймати твори в індивідуальному порядку за допомогою технічних засобів, зокрема комп'ютерних пристроїв.

Виконання передбачає активні дії третіх осіб (виконавців). Публічне виконання може бути безпосереднім і опосередкованим.

 

До безпосереднього публічного виконання відносять:

•      сценічне      виконання      театральних,      театрально-музичних      І
хореографічних   творів,   пантомім   і   будь-яких   творів,   призначених   для
виконання;

•  декламацію або читання літературних творів;

•  промови, доповіді, виступи, проповіді, лекції, звіти тощо;

•  виконання музичних недраматичних творів з текстом або без тексту.
Особливістю таких виконань є присутність артистів перед публікою й

одиничність виконання.

До опосередкованого публічного виконання відносять:

•     публічне виконання музичних недраматичних творів за допомогою
механічних засобів;

•     передачу або трансляцію у відкритому для публіки місці творів,
розповсюджуваних  за  допомогою  радіо-  і  телемовлення  або  кабельною
мережею;

•   сповіщення   у   відкритому   для   публіки   місці   записів   творів,
розповсюджуваних за допомогою радіо- та телемовлення або кабельною
мережею.

Право на передачу в ефір і сповіщення для загального відома по кабелю.

Зазначене право як особливу майнову правомочність автора характеризують такі особливості:

• цьому праву властивий елемент публічності;

•   твір   доводять  до   загального   відома  за  допомогою   спеціальних
радіосигналів (радіохвиль);

• передаватися в ефір, розповсюджуватися кабельною мережею можуть
як оприлюднені, так і неоприлюднені твори.

Важливість для правоволодільця захисту цих прав пояснюється не тільки широтою безпосереднього сприйняття твору при передачі в ефір або сповіщенні по кабелю, а й тим, що перед публікою відкривається можливість аудіо- та відеозапису, що може обмежити можливості комерційного використання твору.

Право на доведення до загального відома.

Це виключне право дозволяти будь-яке доведення до загального відома своїх творів таким чином, що представники публіки можуть здійснювати доступ до творів з будь-якого місця і в будь-який час за їхнім власним вибором.

Право на ретрансляцію.

Автор має право повторно сповіщувати твір, якщо таке сповіщення здійснює не первинна організація (право на ретрансляцію). У більшості випадків питання ретрансляції слід вирішувати договірним шляхом.

Право на переклад.

Суб'єктивне право на переклад передбачає можливість автора самому перекладати та використовувати переклад свого твору, а також право давати дозвіл на переклад і використання перекладу іншими особами.

Право на переробку.

 

Право автора переробляти, аранжувати або іншим подібним способом змінювати твір містить можливість автора самому переробляти твір, змінюючи його вид, форму, жанр, або давати дозвіл на переробку іншим особам. Створені в результаті творчої переробки твори є новими об'єктами авторського права, проте їх можна використовувати лише за згодою авторів оригінальних творів.

Право доступу до твору образотворчого мистецтва.

При передачі твору образотворчого мистецтва чи матеріального об'єкта, у якому втілено цей твір, у власність іншій особі автор має право вимагати доступу до цього твору з метою використання для відтворення (виготовлення примірників, слайдів, карток, переробок тощо) за умови, що це не порушує законні права та інтереси власника твору образотворчого мистецтва. Власник не може відмовити автору в доступі до твору без достатніх підстав. При цьому від власника твору не можна вимагати доставки твору авторові. ^f Право слідування.

Автор твору образотворчого мистецтва, а в разі його смерті -спадкоємці, упродовж встановленого Законом строку дії авторського права має невідчужуване право на одержання 5 % від ціни кожного продажу твору через аукціон, галерею, салон, крамницю тощо, що відбувається після першого його продажу, здійсненого автором твору (право слідування). Виплату винагороди в цьому разі здійснюють аукціони, галереї, салони, крамниці тощо.

Збір і виплату винагороди, одержаної в результаті використання права слідування, здійснюють через організації колективного управління майновими правами авторів. (В Україні це право задеклароване за відсутності механізму його реалізації).

Інші права автора.

Автор має право на реалізацію дизайнерського, архітектурного, містобудівного та садово-паркового проекту.

Якщо оригінал або примірники правомірно опублікованого твору введені в цивільний обіг шляхом їх першого продажу, то допускають їх подальше розповсюдження без згоди автора та без виплати авторської винагороди.

Автор зберігає право на одержання винагороди за здавання у прокат примірників фонограми або аудіовізуального твору, незважаючи на передачу цього права

Розмір винагороди, порядок і умови її виплати встановлює компетентний орган.

Розмір і порядок обчислення авторської винагороди визначає авторський договір, а якщо збір винагороди здійснюють організації управління майновими правами на колективній основі -договори, укладені цими організаціями з користувачами.

Розмір авторської винагороди за використання твору не може бути нижчим за мінімальні ставки, встановлені Кабінетом Міністрів України.

Право автора на одержання винагороди є невідчужуваним і переходить тільки до спадкоємців автора на строк дії авторського права.

4. Вільне використання творів..

Вільним використання творів, що їх охороняють - можливість у певних випадках використовувати твір, що його охороняють, вільно і безоплатно або з виплатою винагороди володільцеві авторського права.

Використання з виплатою винагороди: ліцензії за законом.

Система так званих ліцензій за законом має виключний характер. Вона становить собою компромісне рішення, прийнятне лише для випадків, коли необхідно забезпечити доступ до творів та їх належне розповсюдження. Вона є доцільною лише тоді, коли вже мало місце перше розповсюдження твору з дозволу автора, і лише для певних видів використання, таких як механічне відтворення недраматичних музичних творів та їх текстованих супроводів.

Використання за ліцензією згідно із законом має вільний характер, проте обумовлене виплатою винагороди.

•   Приватна копія. Особисте використання.

Приватна копія становить собою відтворення в одному примірнику коротких фрагментів творів або окремих оприлюднених творів, які охороняє авторське право, для особистого використання виготівником копії (у тих випадках, коли йдеться про дослідження, освіту або дозвілля).

Під особистим використанням, яке крім відтворення може включати переробку (переклад, аранжування тощо) твору, що його охороняють, мають на увазі, що використовувати одержаний таким чином твір дозволено лише його виготівникові, що останній є фізичною особою і що скопійований примірник не потрапить до інших осіб, тобто його не використовуватимуть колективно і не розповсюджуватимуть ні з комерційною, ні з іншою метою. , Відтворення примірників твору для навчання.

Законодавство багатьох країн встановило більш або менш суттєві обмеження авторського права щодо деяких видів використання творів для навчання.

Ілюстративні матеріали. У контексті обмежень авторського права під ілюстративними матеріалами для навчання розуміють використання творів, що виходить за межі простого цитування: або в повному обсязі, коли йдеться про невеликий твір, або як ілюстрації учбового процесу - за допомогою публікацій, радіо-' та телепередач або ж у записах звуку чи зображення, починаючи від моменту, коли це сповіщення здійснюється з педагогічною метою. На ілюстративний матеріал поширюється той самий режим, що й на цитати. Необхідно зазначити джерело та ім'я автора, їх використання має відповідати «добрим звичаям» (тобто відтворення твору для ілюстрації повинно не заважати звичайному використанню твору і не завдавати невиправданої шкоди законним інтересам автора) та переслідуваним дидактичним цілям.

Учбові заклади. Законодавство багатьох країн стверджує, що відтворення й одержані примірники мають бути призначені виключно для

реалізації педагогічних цілей в учбових закладах, які зробили ці копії, і це відтворення не має переслідувати комерційну мету.

Ст. 23 (2) Закону України «Про авторське право і суміжні права» допускає репрографічне відтворення навчальними закладами для аудиторних занять без згоди автора чи іншої особи, яка має авторське право, опублікованих статей та інших невеликих за обсягом творів, а також уривків з письмових творів з ілюстраціями або без них за умови, коли:

•  обсяг відтворення відповідає зазначеній меті;

•  відтворення твору є поодиноким випадком і не має систематичного
характеру.

Бібліотеки й архівні служби. Законодавство деяких країн дозволяє бібліотекам і архівним службам: відтворювати без дозволу автора твір, який знаходиться в їхньому зібранні, для власного використання (щоб зберегти певний примірник або, якщо необхідно, замінити його, коли він втрачений, пошкоджений або ним не можна користуватися); робити копії творів з інших бібліотек або архівних служб, щоб замінити у фонді постійного збереження примірник, який був утрачений, пошкоджений або яким не можна користуватися, чи примірники для користувачів за умови, що відтворення здійснюють на некомерційній основі і виключно з дослідницькою метою. ' Цитування. Під цитуванням розуміють виклад відносно короткого фрагмента іншого письмового, звукового або аудіовізуального твору, а також окремих художніх творів, щоб продемонструвати або зробити більш зрозумілими твердження автора або щоб відіслати до автентичного погляду іншого автора.

Завжди необхідно зазначати джерело цитати й автора цитованого твору, щоб не порушити особисте немайнове право останнього і не спричинити плутанини між думкою того, хто цитує, і того, кого цитують.

Використання з інформаційною метою. Огляди преси. Обмежують авторське право на опубліковані статті, присвячені актуальним темам економічного, політичного або релігійного характеру, які поширюють у пресі, за допомогою ефірного мовлення або передач по кабелю, їх відтворення, розповсюдження та сповіщення дозволяють за умови, що джерело й автор (якщо стаття підписана) зазначені, а можливість їх використання первинко не була спеціально застережена.

Виступи. З метою оприлюднення інформації про поточні події допускають відтворення у пресі промов, матеріалів конференцій або публічних виступів.

У деяких країнах цей виняток стосується певних видів виступів, призначених для широкої публіки: виступів на засіданнях політичного, адміністративного, юридичного або академічного характеру, на публічних зібраннях політичних та офіційних церемоніях. Проте публікації серії виступів певного автора завжди залежать від його дозволу.

Твори, що їх вважають частиною громадських заходів.

Випадком вільного використання вважають сповіщення твору в тих випадках, коли останнє не було передбачено первинко, але потім стало неминучим під час репортажу про громадські заходи, у яких цей твір фігурує випадково або як додатковий елемент. Такі види використання твору під час ефірного мовлення, коли передають новини, становлять один із випадків вільного використання твору, особливість якого полягає у відсутності необхідності зазначати ім'я автора.

Використання для судового й адміністративного провадження.

Законодавства деяких країн відносять також до випадків вільного та безоплатного використання відтворення творів, що становлять собою матеріали судового чи адміністративного провадження, або використовувані в них докази за умови, що ім'я та джерело автора будуть зазначені.

Ст. 21 (7) Закону України «Про авторське право і суміжні права» допускає без згоди автора (чи іншої особи, яка має авторське право), але з обов'язковим зазначенням імені автора і джерела запозичення, відтворення творів для судового й адміністративного провадження в обсязі, виправданому цією метою.

Інші випадки вільного та безоплатного використання.

Законодавства деяких країн допускають інші випадки вільного та безоплатного використання.

Короткостроковий (ефемерний) запис. Йдеться про записи літературних, драматичних і музичних творів, які здійснюють організації мовлення з єдиною метою - допомогти складанню програм своїх передач. Такі записи слід здійснювати тільки для використання в передачах певної організації мовлення, яка має виготовляти їх своїми власними засобами, не вдаючись до послуг інших підприємств.

Використання з гуманітарною метою. Йдеться про відтворення шрифтом для сліпих або будь-яким іншим методом творів, призначених для сліпих, за умови, що їх вже було опубліковано з дозволу автора і що їхнє відтворення не переслідує комерційної мети.

Твори мистецтва, що знаходяться у громадських місцях. Відтворення творів мистецтва, які знаходяться у громадських місцях: парках, вулицях, майданах і дорогах загального користування, здійснюють вільно та безоплатно.

Виконання музичних записів і прийом радіо- та телепередач у спеціальних комерційних установах із метою їх демонстрації.

Таке обмеження стосується і виконання фонограм та прийому радіо- або телепередач з метою демонстрації їх клієнтурі для звукового відтворення і відтворення відеозаписів, призначених для використання у сім'ї.

Наслідування та пародії. Законодавство деяких країн до переліку способів вільного використання включає можливість пропонувати публіці наслідування та пародії на твір (крім випадків, коли вони спрямовані проти самого автора) за умови, що вони не є справжнім відтворенням оригінального твору, не можуть бути сплутані з ним і не зумовлюють його дискредитацію.

Ілюстровані каталоги. Законодавство деяких країн передбачає, що фотографії художніх творів, які виставлені для загального огляду або

продаються    з    аукціону,    можна    відтворювати    в    каталогах,    виданих організатором з метою їх представлення на виставці.

5. Строк дії авторського права.

Обмеження строку охорони майнового права автора покликане полегшити доступ до творів, що їх охороняють.

Строки правової охорони.

Охорона майнового права на твори, як правило, поширюється на весь строк життя автора та певну кількість років після його смерті, починаючи з 1 січня наступного після його смерті року.

Відповідно до ст. 28 (2) Закону України «Про авторське право і суміжні права» авторське право діє протягом усього життя автора і 70 років після смерті автора.

Встановлено спеціальні строки охорони творів. Так, відповідно до ст. 28 Закону України «Про авторське право і суміжні права»:

•   для творів, оприлюднених анонімно або під псевдонімом, строк дії
авторського права закінчується через  70 років після того, як твір було
оприлюднено.  Якщо  авторство  твору,  оприлюдненого  анонімно  або  під
псевдонімом,    розкривається    не    пізніше    ніж    через    70    років    після
оприлюднення твору, застосовують загальний строк дії авторського права;

•   авторське право на твори, створені у співавторстві, діє протягом життя
співавторів і 70 років після смерті останнього співавтора;

 

•      коли  твір  публікують  (оприлюднюють)  не  цілком  і  водночас,  а
поступово   -   томами,   частинами,   випусками,   серіями   тощо,   строк   дії авторського     права     визначають     окремо     для     кожної     опублікованої (оприлюдненої) частини твору;

•      авторське  право  на  твори  посмертно  реабілітованих  авторів  діє
протягом 70 років після їх реабілітації;

 

•  авторське право на твір, вперше опублікований протягом ЗО років після
смерті   автора,   діє   протягом   70   років   від   дати   його   правомірного
опублікування;

•  будь-яка особа, яка після закінчення строку охорони авторського права
щодо   неоприлюдненого   твору   вперше   його   оприлюднює,   користується
захистом, що є рівноцінним захисту майнових прав автора. Строк охорони
таких прав становить 25 років від дати першого оприлюднення твору.

Відповідно до ст. 28 (10) Закону України «Про авторське право і суміжні права» особисті немайнові права автора охороняють безстрокове.

Перехід творів у суспільне надбання.

Закінчення строку дії авторського права на твори означає їх перехід у суспільне надбання.

Твір, який став суспільним надбанням, може вільно, без виплати авторської винагороди, використовувати будь-яка особа, за умови дотримання особистих немайнових прав автора.

Відповідно до ст. ЗО Закону України «Про авторське право і суміжні права» Кабінет Міністрів України може встановлювати спеціальні

відрахування до фондів творчих спілок України за використання на території України творів, що стали суспільним надбанням. Поки що зазначені відрахування Кабінет Міністрів України не встановив.

ТЕМА № 5 Суміжні права

План

1.  Загальні положення про суміжні права.

2.           Права виконавця.

3.           Права виробників фонограм або відеограм.

4.           Права організацій мовлення.

 

1. Загальні положення про суміжні права.

Під суміжними мають на увазі права, пов'язані з авторським правом.

Існують три різновиди суміжних прав: права виконавців на їхнє виконання, права виробників фонограм або відеограм на їхні фонограми або відеограми та права організацій ефірного мовлення на їхні радіо- та телевізійні програми. Охорона суміжних прав передбачає захист прав тих, хто допомагає авторам творів довести до відома широкої аудиторії свій творчий задум або іншим способом розповсюдити твори.

Сфера дії суміжних прав в Україні суттєво обмежена порівняно зі сферою дії прав авторів.

Суміжні права виконавців визнаються, якщо:

•  виконавець є громадянином України;

•  виконання вперше мало місце на території України;

•  виконання записане на фонограму, яку охороняє закон;

•  виконання, не записане на фонограму, включене до передачі мовлення,
яку охороняє закон.

Суміжні права виникають при створенні суміжного об'єкта автоматично, і для цього не потрібне виконання будь-яких дій або дотримання будь-яких формальностей.

Майнові права виконавця діють протягом 50 років після першого виконання.

Права виробника фонограми або відеограми діють протягом 50 років після першого опублікування фонограми чи відеограми або протягом 50 років після її першого запису, якщо фонограма або відеограма не була опублікована протягом цього строку.

Права організації мовлення діють протягом 50 років після здійснення такою організацією першої передачі в ефір абсгпсгкабеяю.

Відлік строку починається з 1 січня року, що наступає за роком, у якому мав місце юридичний факт виникнення строку.

Об'єкти суміжних прав у передбачених законом випадках можна використовувати без згоди виконавця, виробника фонограми або відеограми, організації мовлення і, як правило, без виплати їм винагороди.

 2. Права виконавця.

Особисті немайнові права виконавця.

Виконавцеві щодо його виконання належать такі особисті немайнові права:

•  право на визнання виконавцем свого виконання;

•  право на ім'я;

• право перешкоджати будь-якому спотворенню, зміні виконання або
іншому посяганню, здатному зашкодити честі та репутації виконавця (право
на захист репутації виконавця).

Майнові права виконавця.

Виконавцеві належать виключні права на використання його виконання відповідно до закону.

Майнові інтереси виконавця забезпечують шляхом закріплення за ним права на використання виконання в будь-якій формі, у тому числі права на одержання винагороди за кожний вид використання виконання.

1.    Право на використання виконання.

2.                                 Право на передачу незаписаного виконання.

3.                                 Право на запис.

4.                                 Право на відтворення.

5.                                 Право на розповсюдження.

6.                                 Право на здавання у прокат.

7.                                 Право на передачу запису виконання.

8.                                 Право на доведення до загального відома запису виконання.

9.                                 Право на ретрансляцію.

Ретрансляція передачі - одночасний або поступовий випуск в ефір організацією мовлення передачі іншої організації мовлення.

Виключне право виконавця на відтворення запису виконання не поширюється на випадки, коли:

•  запис  виконання  здійснено  за  письмовим  дозволом  виконавця  і
використано з тією метою, для якої було одержано дозвіл;

• відтворення запису виконання здійснюють з тією самою метою, для
якої був здійснений запис.

3. Права виробників фонограм або відеограм.

Виробником фонограми є фізична або юридична особа, яка взяла на себе ініціативу і несе відповідальність за перший звуковий запис виконання або інших звуків (чи їх відображень).

Виробником відеограми є фізична або юридична особа, яка взяла на себе ініціативу і несе відповідальність за перший відеозапис виконання або інших зображень як зі звуковим супроводом, так і без нього (чи їх відображень).

Виробнику фонограми або відеограми належать виключні права на використання його фонограми або відеограми відповідно до закону.

Охорона, надавана фонограмам або відеограмам, жодним чином не зачіпає і не завдає шкоди охороні авторських прав на твори науки, літератури та мистецтва, а також охороні прав виконавців на виконання.

Виключні права виробника фонограми або відеограми.

Виключні права виробника фонограми або відеограми на використання фонограми або відеограми означають право здійснювати, дозволяти або забороняти такі дії:

• відтворювати фонограму (право на відтворення);

•    розповсюджувати оригінал або примірники фонограми будь-яким
способом, у тому числі шляхом продажу (право на розповсюдження);

•    здавати у прокат оригінал або примірники фонограми, у тому числі
після їх розповсюдження, здійснюваного виробником фонограми або за його
згодою (право на здавання у прокат);

 

•        імпортувати   примірники   фонограми   з   метою   розповсюдження,
включаючи примірники, виготовлені з дозволу володільця виключних прав на
фонограму (право на імпорт);

•        сповішувати   фонограму   шляхом   передачі   за   допомогою   без-
проводових засобів, по проводах (кабелю) чи за допомогою аналогічних
засобів (право на передачу в ефір або по кабелю);

 

•   доводити фонограму до загального відома (право на доведення до
загального відома);

•   переробляти або будь-яким іншим способом змінювати фонограму
(право на переробку).

4. Права організацій мовлення.

Угода TRIPS (Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності) надала організаціям мовлення право забороняти без їхнього дозволу запис, відтворення записів і ретрансляцію за допомогою засобів бездротового зв'язку передач, а також сповіщення телевізійних передач аналогічного змісту (ст. 14). Угода TRIPS під організаціями мовлення має на увазі організації ефірного, кабельного та супутникового мовлення.

Організації мовлення належить виключне право на використання її передачі відповідно до закону;

Виключні права організації мовлення на використання її передачі означають право здійснювати, дозволяти або забороняти такі дії:

•   ретранслювати передачу;

•   записувати передачу;

•   відтворювати запис передачі;

 

•  розповсюджувати оригінал або примірники запису передачі, у тому
числі шляхом продажу;

•  доводити до загального відома запис передачі;

•  публічно сповішувати передачу в місцях із платним входом.

 

Запис - це фіксація за допомогою технічних засобів звуків (або їх відображень) і (або) зображень (або їх відображень) у будь-якій матеріальній формі (на будь-якому матеріальному носії), що дозволяє здійснювати їх сприйняття, відтворення або сповіщення за допомогою відповідних технічних засобів.

Сповіщення - це передача по проводах або за допомогою засобів безпроводового зв'язку зображення і (або) звуків твору, виконання, фонограми, передачі організації мовлення таким чином, що зображення і (або) звуки стають доступними для сприйняття осіб, які не належать до кола сім'ї, у місцях, настільки віддалених від місця передачі, що без останньої ці зображення і (або) звуки не були б доступні для сприйняття.

ТЕМА № 6 Захист авторських і суміжних прав

План

1.  Види порушень авторських і суміжних прав.

2.          Порядок і основні форми захисту авторських і суміжних прав.

3.          Способи захисту авторських і суміжних прав.

4.          Адміністративна   та   кримінальна   відповідальність    за   порушення
авторських і суміжних прав.

1. Види порушень авторських і суміжних прав.

Слід відрізняти такі поняття, як охорона авторських і суміжних прав та їх захист.

Під охороною розуміють встановлення всієї системи правових норм, спрямованих на дотримання прав авторів, суб'єктів суміжних прав та їхніх правонаступників. Тоді як захист - це сукупність заходів, метою яких є відновлення і визнання цих прав у разі їх порушення.

Порушення авторських і суміжних прав може відбуватися як у рамках договору, укладеного між правоволодільцем і користувачем, так і в разі позадоговірного використання твору або об'єкта суміжних прав, коли відсутня згода правоволодільця і не сплачено відповідну винагороду.

Порушником авторських і суміжних прав є фізична або юридична особа, яка не виконує вимог Закону України «Про авторське право і суміжні права», інших законодавчих актів.

Здебільшого порушниками авторських і суміжних прав с особи, які допускають незаконне використання охоронюваних творів і об'єктів суміжних прав. Подібні дії вважають контрафактними, а самих порушників називають тратами.

Порушниками авторських і суміжних прав виступають як приватні фірми, так і державні організації.

 

Порушення, що дають підстави для судового захисту.

Відповідно до ст. 50 Закону України «Про авторське право і суміжні права» порушенням авторського права і (або) суміжних прав, що дає підстави для судового захисту, є:

•  вчинення будь-якою особою дій, які порушують особисті немайнові
права суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав;

•  піратство у сфері авторського права і (або) суміжних прав;

•  плагіат;

 

•   ввезення на митну територію України без дозволу осіб, які мають
авторське право і (або) суміжні права, примірників творів (у тому числі
комп'ютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм, програм мовлення;

•   вчинення дій, що створюють загрозу порушення авторського права і
(або) суміжних прав;

 

•    будь-які дії, свідомо спрямовані на обминання технічних засобів
захисту авторського права і (або) суміжних прав, зокрема виготовлення,
розповсюдження, ввезення з метою розповсюдження і застосування засобів для такого обминання;

•    підроблення, зміна чи вилучення інформації, зокрема в електронній
формі, про управління правами без дозволу суб'єктів авторського права і (або)
суміжних прав чи особи, яка здійснює таке управління;

•    розповсюдження, ввезення на митну територію України з метою
розповсюдження, публічне сповіщення об'єктів авторського права і (або)
суміжних  прав,  з яких  без  дозволу суб'єктів  авторського  права і  (або) суміжних прав вилучена чи в яких замінена інформація про управління правами, зокрема в електронній формі.

Якщо порушено умови договору про передання авторських або суміжних прав, застосовують санкції, передбачені договором, а в іншому випадку - передбачені законодавством.

Втрата права на захист порушених прав.

Право на захист порушених прав і охоронюваних законом інтересів втрачають, якщо володільці авторських або суміжних прав придбали їх із порушенням встановленого порядку, здійснюють їх виключно з наміром завдати шкоди іншій особі або допускають зловживання ними в іншій формі.

                                                                                                                 

 Порядок і основні форми захисту авторських і суміжних прав.

Захист авторських і суміжних прав та охоронюваних законом інтересів здійснюють у передбаченому законом порядку, тобто шляхом застосування належної форми, засобів і способів захисту.

Під формою захисту розуміють комплекс внутрішньо погоджених організаційних заходів для захисту суб'єктивних прав і охоронюваних законом інтересів.

Розрізняють дві основні форми захисту - юрисдикційну і не-юрисдикційну.

Юрисдикційна форма захисту авторських і суміжних прав.

 

Юрисдикційна форма захисту - це діяльність уповноважених державою органів, спрямована на захист порушених або оспорюваних суб'єктивних авторських і суміжних прав.

У рамках юрисдикційної форми захисту виокремлюють загальний і спеціальний порядки захисту порушених авторських і суміжних прав.

За загальним правилом захист авторських і суміжних прав і охоронюваних законом інтересів здійснюють у судовому порядку.

Спеціальною формою захисту авторських і суміжних прав і охоронюваних законом інтересів слід визнати адміністративний порядок їхнього захисту. Його застосовують як виняток із загального правила, тобто у прямо зазначених законом випадках.

Потерпілий може на свій розсуд звернутися за захистом своїх порушених прав і охоронюваних законом інтересів до вищого органу, відповідача, творчої спілки або антимонопольного органу.

Засобом захисту в цьому разі є скарга, порядок подання і розгляду якої регламентує адміністративне законодавство.

Неюрисдикційна форма захисту авторських і суміжних прав.

Неюрисдикційна форма захисту охоплює дії громадян і організацій, спрямовані на захист авторських і суміжних прав і охоронюваних законом інтересів, які вони здійснюють самостійно, без звернення за допомогою до державних або інших компетентних органів. Маються на увазі лише законні засоби захисту.

3. Способи захисту авторських і суміжних прав (питання викладено тезисно).

Відповідно до ст. 16 ЦК способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

•  визнання права;

•  визнання правочину недійсним;

•  припинення дії, яка порушує право;

•  відновлення становища, яке існувало до порушення;

•  примусове виконання обов'язку в натурі;

•  зміна правовідносин;

•  припинення правовідносин;

•  відшкодування  збитків та інші  способи  відшкодування  майнової
шкоди;

•  відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

•  визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності органу державної
влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого
самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

4. Адміністративна та кримінальна відповідальність за порушення авторських і суміжних прав.

          Адміністративна відповідальність - різновид юридичної відповідальності, що має специфічну форму реагування держави на адміністративне правопорушення. Вона полягає в застосуванні уповноваженими органами державної влади або їхніми посадовими особами адміністративного стягнення, передбаченого Кодексом України про адміністративні правопорушення (КУпАП) і законами України.

 

Адміністративна відповідальність за порушення авторських і суміжних прав (cm. 51 КУпАП).

Передбачає накладення штрафу в розмірі від 10 до 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян із конфіскацією незаконно виготовленої продукції, обладнання та матеріалів, які призначені для її виготовлення.

Адміністративна відповідальність за демонстрування фільмів без прокатного посвідчення (cm. 164-6 КУпАП).

накладення штрафу в розмірі від 20 до 45 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян із конфіскацією фільмокопій, а також грошей, отриманих за їх демонстрування.

Адміністративна   відповідальність   за   розповсюдження   фільмів шляхом виготовлення фільмокопій без прокатного посвідчення (cm. 164 КУпАП).

Відповідно до ст. 1646 Кодексу України про адміністративні правопорушення накладення штрафу в розмірі від 60 до 90 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян із конфіскацією.

Адміністративна відповідальність за порушення умов розповсюдження та демонстрування фільмів, передбачених прокатним посвідченням (cm. 1647 КУпАП).

Відповідно до ст. 1647 штраф у розмірі від 20 до 35 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян із конфіскацією.

Адміністративна відповідальність за недотримання квоти демонстрування національних фільмів при використанні національного екранного часу.

Відповідно до ст. 1648 Кодексу накладення штрафу на посадових осіб у розмірі від 60 до 90 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Адміністративна відповідальність за незаконне розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних.

Відповідно до ст. 1649 Кодексу накладення штрафу в розмірі від 10 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян із конфіскацієюцих

Адміністративна відповідальність за порушення законодавства, що регулює виробництво, експорт, імпорт дисків для лазерних систем зчитування, експорт, імпорт обладнання чи сировини для їх виробництва.

Відповідно до ст. 164 3 Кодексу накладення штрафу в розмірі від 20 до 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Кримінальна відповідальність за порушення авторського права та суміжних прав (ст. 176 КК України).

якщо вони завдали матеріальної шкоди у великому розмірі, карані штрафом у розмірі від 200 до 1 тис. неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, виправними роботами строком до 2 років або позбавленням волі на той самий строк із конфіскацією всіх примірників творів, матеріальних носіїв комп'ютерних програм, баз даних, виконань, фонограм, відеограм, програм мовлення, знарядь і матеріалів, які спеціально використовували для їх виготовлення.

За ті самі дії, якщо вони вчинені повторно, за попередньої змови групи осіб або завдали матеріальної шкоди в особливо великому розмірі, можливе покарання штрафом у розмірі від 1 тис. до 2 тис. неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а також позбавлення волі строком від 2 до 5 років.

Зазначені вище дії, вчинені службовою особою з використанням службового становища щодо підлеглої особи, караються штрафом у розмірі від 5 до 1 тис. неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, арештом строком до 6 місяців або обмеженням волі строком до 2 років із позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю строком до 3 років.

Розмір завданої матеріальної шкоди вважають великим, якщо він у 200 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а особливо великим - якщо він у 1 тис. і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Кримінальна відповідальність за незаконне виготовлення, використання або збут незаконно виготовлених, одержаних чи підроблених марок акцизного збору чи контрольних марок (ст. 216 КК України).

карають штрафом у розмірі від 100 до 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі строком до 4 років.

За ті самі дії, вчинені повторно або за попередньої змови групи осіб, можливе покарання штрафом у розмірі від 300 до 1 тис. неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі строком від 3 до 5 років із конфіскацією товарів, промаркованих підробленими марками чи голографічними захисними елементами.

Кримінальна відповідальність за незаконне виготовлення контрольних марок, а також підробку, використання або збут незаконно виготовлених, одержаних чи підроблених контрольних марок для маркування упаковок примірників аудіовізуальних творів і фонограм (ст. 1532 КК України).

Відповідно до ст. 1532 ККУ карають позбавленням волі строком до З років або штрафом від 100 до 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

За ті самі дії, вчинені повторно або за попередньої змови групи осіб, можливе покарання позбавленням волі строком від 3 до 5 років із конфіскацією майна або штрафом у розмірі від 300 до 1 тис. неоподатковуваних мінімумів доходів громадян із конфіскацією майна.

 

 

 

 

ТЕМА № 7 Патентне право

План

1.  Поняття й ознаки об'єктів патентного права.

2.           Суб'єкти патентного права.

3.           Права авторів винаходів, корисних моделей і промислових зразків.

4.           Обов'язки патентоволодільця.

5.           Патентне відомство та апеляційна палата.

1. Поняття й ознаки об'єктів патентного права.

У ст. 1 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» винахід визначено як «результат інтелектуальної діяльності людини в будь-якій сфері технології». Винахід вважається придатним для набуття права інтелектуальної власності на нього, якщо він, відповідно до закону, є новим, має винахідницький рівень і придатний для промислового використання.

Відповідно до ст. 459 (2) ЦК об'єктом винаходу може бути продукт (пристрій, речовина тощо) або процес у будь-якій сфері технології.

Винахід є новим, якщо його сутність не відома з сучасного рівня техніки.

Згідно із Законом України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» не є придатними для набуття права такі об'єкти технології:

1)  сорти рослин і породи тварин;

2)         біологічні у своїй основі процеси відтворення рослин та тварин, що їх
не відносять до небіологічних та мікробіологічних процесів;

3)         компонування інтегральних мікросхем;

4)         результати художнього конструювання.

Суть новизни полягає в тому, що до дати подання заявки на видачу патенту або, якщо заявлено пріоритет, до дати встановлення пріоритету, суть винаходу не має бути розкрита для невизначеного кола осіб в обсязі, що дає можливість здійснити його.

Другим критерієм патеонтоздатності винаходу є винахідницький рівень.

Відповідність нового рішення винахідницькому рівню означає, що рішення, яке є суттю заявленого винаходу, становить продукт творчості, а її результат є несподіваним.

Третім критерієм патентоздатності є придатність для промислового

,•' \.-     ^L->'  "Y,      '\_^ -—\_^-—t-*''~V———:*                                                                                                                                                                                                                                           Х""Х_----"Х-'-'""'л'---""  ""**"™^—————------------------------------------------

використання. Якщо винахід стосується виробу або частини виробу, має існувати можливість виготовлення цього виробу, а якщо стосується процесу (способу) або частини процесу (способу) - можливість реалізації цього процесу, чи, як зазвичай кажуть, застосування на практиці.

Згідно зі ст. 460 ЦК «корисна модель вважається придатною для набуття права інтелектуальної власності на неї, якщо вона, відповідно до закону, є новою і придатною для промислового використання». Корисною моделлю є результат творчої діяльності людини в галузі технології, пов'язаний із конструктивним використанням пристрою.

Об'єктом корисної моделі, придатним для набуття права на нього, не можуть бути:

1)                        лікарські засоби, засоби захисту тварин та харчових продуктів;

2)                        способи  одержання  лікарських  засобів,  засобів  захисту тварин  та
харчових продуктів;

3)  способи терапевтичного, хірургічного лікування людини та тварини.
Корисна модель є новою, якщо сукупність її суттєвих ознак невідома

виходячи з рівня техніки. Якщо сукупність суттєвих ознак, достатніх для досягнення забезпечуваного корисною моделлю результату, не є загальновідомою, корисну модель визнають новою.

Корисна модель є придатною для промислового використання, якщо вона може бути практично використана у промисловості, сільському господарстві, охороні здоров'я та інших галузях діяльності.

Промисловий зразок - це нове конструктивне вирішення виробу, що визначає його зовнішній вигляд, придатне для відтворення промисловим способом.

Промислові зразки бувають об'ємними, площинними або комбінованими. Об'ємні промислові зразки - це певна композиція, в основу якої покладено об'ємну просторову структуру (наприклад, зовнішній вигляд меблів, певних механізмів). Площинні промислові зразки - це композиції, е основу яких покладено лінійно-графічне співвідношення елементів, що не може бути сприйняте візуально як об'ємне (наприклад, зовнішній вигляд килиму, тканини). Комбіновані промислові зразки характеризуються загальними ознаками, притаманними об'ємним і площинним зразкам (наприклад, будівельна оздоблювальна плитка).

Відповідно до ст. 461 (1) ЦК "промисловий зразок вважається придатним для набуття права інтелектуальної власності на нього, якщо він, відповідно до закону, є новим". Промисловий зразок визнається новим, коли сукупність його суттєвих ознак не стала загальновідомою у світі до дати подання заявки до установи або якщо заявлено пріоритет до дати її пріоритету.

Промисловий зразок визнають новим, якщо відомості про сукупність його суттєвих ознак, що визначають естетичні і (або) ергономічні особливості виробу, стали загальнодоступними у світі до дати встановлення пріоритету промислового зразка.

 

 Суб'єкти патентного права.

Відповідно до ст. 463 ЦК суб'єктами права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель та промисловий зразок є:

- винахідник, автор промислового зразка;

-   інші   особи,   які   набули   права   на   винахід,   корисну   модель   та промисловий зразок за договором чи за законом.

 

До суб'єктів належать автори творчих рішень, патентоволодільці, їхні правонаступники, патентне відомство, патентні повірені та деякі інші особи, наділені відповідними правами й обов'язками у зазначеній сфері.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» людину, внаслідок інтелектуальної, творчої діяльності якої створено винахід (корисну модель), називають винахідником.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про охорону прав на промислові зразки» людина, творчою працею якої створено промисловий зразок, є автором.

Для визнання особи автором не має значення ні її вік, ні стан її дієздатності. Неповнолітні віком від 14 до 18 років не тільки набувають, а й самостійно здійснюють належні їм права, що випливають з факту створення розробки. За осіб, які не досягли 14 років, а також осіб, визнаних у встановленому порядку недієздатними, всі необхідні дії щодо належних їм прав здійснюють їхні законні представники (батьки або опікуни).

Громадяни України, іноземці, а також особи без громадянства рівні у своїх правах та обов'язках, визначених патентним законодавством.

Якщо у створенні об'єкта патентного права брали участь кілька фізичних осіб, всі вони вважаються його авторами. Підставою для виникнення співавторства є спільна творча праця кількох осіб, втілена у вирішенні задачі.

Патентоволодільцем є особа, яка володіє патентом на винахід, корисну модель або промисловий зразок і виключними правами, що випливають з патенту, на використання зазначених об'єктів. Патентоволодільцем може бути автор розробки, його спадкоємець або інший правонаступник.

Патентоволодільцями об'єкта патентного права можуть одночасно виступати кілька осіб. Така ситуація може виникнути при створенні об'єкта кількома співавторами. Співволодільцями патенту можуть бути і кілька спадкоємців.

У разі смерті автора розробки або володільця патенту суб'єктами патентного права стають їхні спадкоємці.

До спадкоємців переходять лише майнові права. Вони передбачають право на подання заявки, видачу патенту й одержання винагороди або компесації, якщо патент має право одержати роботодавець померлого автора.

3. Права авторів винаходів, корисних моделей і промислових зразків.

Права на винахід, корисну модель, промисловий зразок - це особисті немайнові та майнові права, зміст яких визначає закон.

Особисті немайнові права - це суб'єктивні права учасників правовідносин, що не мають економічного змісту і забезпечують деякі нематеріальні інтереси особи. Вони належать до категорії абсолютних прав.

Особистими немайновими правами є право авторства, право на авторське ім'я, право на захист репутації автора винаходу, корисної моделі, промислового зразка.

 

Особисті немайнові права зберігають за автором у разі відступлення виключних прав на використання об'єкта патентного права.

Важливим особистим немайновим правом винахідника, автора промислового зразка є право авторства, тобто можливість, надана законом дійсному творцеві винаходу, корисної моделі або промислового зразка, бути визнаним єдиним їхнім автором.

З правом авторства тісно пов'язане право на авторське ім'я, яке полягає в забезпеченій законом можливості для винахідника вимагати, щоб його ім'я як ім'я творця розробки згадували в будь-яких публікаціях про створений ним об'єкт. Право виступати під псевдонімом винахідникам не надають.

Чинне законодавство дозволяє авторам розробки давати своїм розробкам ім'я автора або спеціальну назву.

Винахідник має право перешкоджати будь-якому зазіханню на права на винахід, здатному завдати шкоди його честі чи репутації, зокрема, перешкоджати іншим особам привласнювати чи спотворювати його право на визнання винахідником.

Патент - це юридично-технічний документ, виданий уповноваженим  компетентним державним органом, за допомогою якого держава засвідчує виключне право володільця на створений ним об'єкт промислової власності (винахід, корисну модель, промисловий зразок).  

Патент засвідчує від імені держави, що:

•заявлена пропозиція є охороноздатним об'єктом;

• встановлено право авторства на об'єкт;
•визнано право власності на об'єкт;

• визнано пріоритет на об'єкт.

Патенти, видані на один об'єкт у різних країнах, є незалежними. Тобто видача патенту в одній країні не зобов'язує інші країни видавати патенти на той самий об'єкт. Припинення дії патенту в одній країні не тягне за собою припинення дії патенту на цей об'єкт в іншій країні. Патент завжди має територіальний характер, тобто видається і діє відповідно до вимог національного (регіонального) законодавства.

Патент дає його володільцеві виключне право використовувати об'єкт на власний розсуд, тобто патентоволоділець має право використовувати об'єкт у межах, встановлених законодавством, давати дозвіл на використання об'єкта (видавати ліцензію) будь-якій особі, а також забороняти будь-якій особі використовувати об'єкт без дозволу патентоволодільця (крім випадків, передбачених законодавством).

Право на винахід, корисну модель, промисловий зразок набувають на підставі дотримання умов та порядку видачі патенту, встановлених законом, чи на підставі рішення суду.

Відповідно до ст. 464 ЦК майновими правами інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок є:

• право на використання винаходу, корисної моделі, промислового зразка;

•виключне право дозволяти використання винаходу, корисної моделі, промислового зразка (видавати ліцензії);

•виключне право перешкоджати неправомірному використанню винаходу, корисної моделі, промислового зразка, у тому числі забороняти таке використання;

• інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
Відступлення патентного права означає передачу патентоволодільцем

належного   йому   права   іншій   особі   (особам).   Патентоволоділець   може відступити одержаний патент будь-якій фізичній або юридичній особі.

Відповідно до ст. 29 (5, 6) Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі»:

• строк чинності виключних майнових прав на винахід спливає через 20
років, що відраховують від дати подання заявки;

• строк чинності виключних майнових прав на винахід, об'єктом якого є
лікарський засіб, засіб захисту тварин, рослин тощо, використання якого
потребує    дозволу    відповідного    компетентного    органу,    може    бути
продовжено за клопотанням особи, якій належать майнові права на винахід,
на строк, що дорівнює періоду між датою подання заявки та датою одержання
першого дозволу, але не більше як на 5 років. Клопотання подає особа, якій
належать майнові права на винахід, до Установи протягом 6 місяців від
дати одержання дозволу. За подання клопотання сплачують збір.

Відповідно до ст. 29 (7) Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» строк чинності виключних майнових прав на корисну модель спливає через 10 років від дати подання заявки.

Відповідно до ст. 5 (5) Закону України «Про охорону прав на промисловий зразок» строк дії патенту на промисловий зразок становить 10 років від дати подання заявки до установи і продовжується установою за клопотанням володільця патенту, але не більше як на п'ять років.

Трапляються випадки, що відповідають світовій практиці, коли дії будь-яких осіб щодо використання розробки не розглядають як порушення виключних прав володільця патенту. До таких дій належать:

1)  право попереднього користувача;

2)          використання   запатентованого   об'єкта   в   конструкції   чи   при експлуатації транспортного засобу іноземної держави;

3)          використання запатентованого об'єкта без комерційної мети;

4)          використання  запатентованого  об'єкта  з  науковою  метою  або  в
порядку експерименту;

5)          використання запатентованого об'єкта за надзвичайних обставин;

6)          виготовлення із застосуванням запатентованого об'єкта правомірно
придбаного продукту;

7)          використання   добросовісно   придбаного   продукту,   неправомірно
виготовленого  чи  введеного  в  цивільний  обіг  із  застосуванням
запатентованого об'єкта.

 

4. Обов'язки патентоволодільця.

Обов'язками патентоволодільця є:

• сплата патентних зборів;

• використання винаходу, корисної моделі, промислового зразка.
Зборами є обов'язкові платежі, які державні або інші органи стягують з

фізичних та юридичних осіб за надані послуги.

Відповідно до законів України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» та «Про охорону прав на промислові зразки» це платежі за здійснення Патентним відомством дій, пов'язаних з охороною прав на об'єкти патентного права та видачею охоронних документів.

Перелік зборів, розміри і порядок їхньої сплати регламентує Положення про порядок сплати зборів за дії, пов'язані з охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 16 червня 2003 р. за № 901.

Кошти, що надходять від сплати зборів, використовують для розвитку державної системи охорони інтелектуальної власності.

Збір за подання заявки - це збір, який сплачують при поданні заявки на видачу патенту на винахід, корисну модель, промисловий зразок.

Відповідно до законів України про охорону прав на винаходи, корисні моделі, промислові зразки документ про сплату збору за подання заявки повинен надійти до відомства разом із заявкою або протягом 2 місяців від дати подання заявки.

Збір за подання заявки - це збір, який сплачують при поданні заявки на видачу патенту на винахід, корисну модель, промисловий зразок.

Відповідно до законів України про охорону прав на винаходи, корисні моделі, промислові зразки документ про сплату збору за подання заявки повинен надійти до відомства разом із заявкою або протягом 2 місяців від дати подання заявки.

Крім цього, патентоволоділець повинен сплатити збір за проведення експертизи заявки на винахід по суті, збір за видачу патенту та річний збір.

Річний збір - це збір, який сплачують за підтримання чинності патенту на винахід, корисну модель, промисловий зразок.

Збір за подання заявки - це збір, який сплачують при поданні заявки на видачу патенту на винахід, корисну модель, промисловий зразок.

Відповідно до законів України про охорону прав на винаходи, корисні моделі, промислові зразки документ про сплату збору за подання заявки повинен надійти до відомства разом із заявкою або протягом 2 місяців від дати подання заявки.

Відповідно до Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» використанням винаходу, корисної моделі визнають виготовлення, пропонування до продажу, введення в господарський обіг, застосування, ввезення або зберігання в зазначених цілях продукту, що його охороняє патент.

Відповідно до Закону України «Про охорону прав на промислові зразки» використанням промислового зразка визнають виготовлення,

пропонування до продажу, введення в господарський оборот або зберігання в зазначених цілях виробу, виготовленого із застосуванням запатентованого промислового зразка.

5. Патентне відомство та апеляційна палата.

Важливим учасником патентних відносин у будь-якій країні є Патентне відомство, яке забезпечує формування та проведення єдиної державної політики в галузі правової охорони промислової власності.

Так, в Україні постановою Кабінету Міністрів України від 4 квітня 2000 р. за № 601 створено у складі Міністерства освіти та науки Державний департамент інтелектуальної власності як орган державного управління.

Зокрема, відповідно до визначених Положенням завдань Департамент:

•забезпечує функціонування системи експертизи заявки на об'єкти інтелектуальної власності;

•здійснює державну реєстрацію та ведення державних реєстрів, що стосуються об'єктів інтелектуальної власності;

•видає в установленому порядку охоронні документи на об'єкти інтелектуальної власності;

•здійснює реєстрацію договорів про передачу прав на об'єкти інтелектуальної власності, які охороняють на території України, та ліцензійних договорів;

•координує діяльність з передачі прав на об'єкти інтелектуальної власності, у тому числі створені повністю або частково за рахунок державного бюджету; організовує розгляд заяв і скарг про видачу охоронних документів на об'єкти інтелектуальної власності, а також інших звернень фізичних та юридичних осіб з питань інтелектуальної власності.

Наказом Міністерства освіти і науки України на базі Науково-дослідного центру патентної експертизи (НДЦПС) створено Державне підприємство «Український інститут промислової власності», яке підпорядковане Державному департаменту інтелектуальної власності.

Суб'єктом патентного права виступає Апеляційна палата.

Апеляційна палата - орган установи, створений для розгляду заперечень проти рішень установи щодо набуття прав на об'єкти інтелектуальної власності та інших питань, віднесених до її компетенції законом.

Заперечення подають до Апеляційної палати в порядку, встановленому законом та на його основі регламентом Апеляційної палати, затвердженим установою. Якщо у строки, передбачені для подання заперечення, не сплачено збір, заперечення вважають неподаним, про що особу, яка подала заперечення, повідомляють письмово.

Особа, яка подала заперечення, може оскаржити затверджене установою рішення Апеляційної палати в судовому порядку протягом 2 місяців від дати одержання рішення.

 

 

 

ТЕМА № 8

Оформлення прав інтелектуальної власності на об'єкти промислової

власності

План

1. Порядок оформлення патентних прав.

2. Складання та подання заявки.

3.           Розгляд заявки в патентному відомстві.

4.           Державна реєстрація права на винахід, корисну модель, промисловий
зразок та видача патенту.

5.           Патентування об'єктів промислової власності в іноземних державах.

1. Порядок оформлення патентних прав.

Неодмінною умовою надання правової охорони тій чи іншій розробці в рамках патентної системи є офіційне визнання її об'єктом патентного права.

Правила подання і проходження заявки в Україні значно зблизилися з процедурою оформлення патентних прав, яку застосовують в європейських країнах.

З метою їх часткового покриття, а також стимулювання заявників та патентоволодільців до вчинення лише доцільних юридичних дій, держава встановила особливі збори за патентування винаходів, корисних моделей і промислових зразків.

Оформлення патентних прав на кожний вид об'єкта має свої особливості, зумовлені його специфікою. Процедура оформлення патентних прав може бути поділена на три самостійні етапи, які пов'язані з:

• складанням і поданням заявки;
•розглядом заявки у Патентному відомстві;

• видачею патенту.

 

2. Складання та подання заявки.

Заявка на видачу патенту - це сукупність документів, які подають до Патентного відомства з метою отримання патенту.

Заявка має стосуватися одного винаходу, корисної моделі, промислового зразка або групи винаходів, корисних моделей, промислових зразків, пов'язаних єдиним винахідницьким задумом (вимога єдності).

Датою подання заявки є дата одержання установою матеріалів (Установа - центральний орган виконавчої влади з питань правової охорони інтелектуальної власності), що містять принаймні:

1)          заяву в довільній формі про видачу патенту, викладену українською
мовою;

2)          відомості про заявника та його адресу, викладені українською мовою;

3)          зображення винаходу, що дає уявлення про його зовнішній вигляд (для
промислового зразка);

4) матеріал, що за зовнішніми ознаками є описом винаходу, корисної моделі, промислового зразка, викладений українською або іншою мовою.

Міжнародна заявка.

Відповідно до ст. 14 Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" порядок одержання патенту на підставі міжнародної заявки є таким самим, як порядок одержання патенту на підставі національної заявки, за винятками, що випливають з Договору про патенту кооперацію.

Експертизу міжнародної заявки проводять за умови одержання закладом експертизи до вичерпання 31 місяця від дати встановлення її пріоритету поданих заявником перекладу цієї заявки українською мовою та документа про сплату збору за подання заявки.

З одержанням у встановлений строк зазначених документів заявнику надсилають повідомлення про прийняття міжнародної заявки на експертизу.

Склад заявки.

Відповідно до ст. 12 Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" заявка має містити такі документи:

1)          заяву на видачу патенту на винахід, корисну модель;

2)          опис винаходу, корисної моделі;

3)          рисунки  (креслення  або  інші  графічні  матеріали),  якщо  на них  є
посилання в описі;

4)          реферат.

Відповідно до ст. 11 (4) Закону України «Про охорону прав на промислові зразки» заявка має містити такі документи:

-         заяву на видачу патенту на промисловий зразок;

-         комплект зображень винаходу (власне виріб чи його макет), що
дають повне уявлення про його зовнішній вигляд;

-         опис промислового зразка;

-         креслення, схему, карту (якщо необхідно).

Заява на видачу патенту. Заява - це прохання про видачу патенту на винахід, корисну модель, промисловий зразок.

Опис винаходу, корисної моделі, промислового зразка. Опис винаходу чітко і в повному обсязі розкриває суть винаходу.

Формула винаходу. Формула винаходу - це стисла вичерпна словесна характеристика винаходу, що містить сукупність усіх його суттєвих ознак і визначає обсяг правової охорони винаходу.

Реферат винаходу (корисної моделі). Скорочений виклад змісту опису винаходу (корисної моделі), який включає назву винаходу (корисної моделі), характеристику галузі техніки, до якої належить винахід (корисна модель) і (або) галузь його застосування, характеристику суті винаходу (корисної моделі) із зазначенням технічного результату, якого мають досягти.

Рисунки (креслення або інші графічні матеріали). До складу заявки на видачу патенту на винахід, корисну модель можуть входити рисунки (креслення та інші графічні матеріали), якщо вони необхідні для розуміння суті опису.

До заявки на видачу патенту на винахід, корисну модель або промисловий зразок додають документ, який підтверджує сплату збору у встановленому розмірі або підстави для звільнення від сплати збору, а також для зменшення його розміру.

3. Розгляд заявки в патентному відомстві.

Експертиза заявки має статус науково-технічної експертизи і проводиться закладом експертизи відповідно до закону та правил, встановлених на його основі.

Кінцеві результати експертизи заявки, що не вважається відкликаною або не відкликана, відображають в обґрунтованому висновку експертизи за заявкою, що набирає чинності після затвердження зазначеного висновку установою. На підставі такого висновку установа приймає рішення про видачу патенту або про відмову у видачі патенту. Рішення установи надсилають заявнику.

Заявник має право протягом місяця від дати одержання ним рішення установи затребувати копії матеріалів щодо розгляду заявки. Ці копії надсилають заявнику протягом місяця.

Заявник має право з власної ініціативи чи за запрошенням закладу експертизи особисто або через свого представника брати участь у розгляді питань, що виникли під час проведення експертизи, порядок якого встановлює установа.

Заявки, які надійшли до Патентного відомства, реєструють і передають на експертизу. Всі патентні заявки перевіряють на їхню відповідність встановленим формальним вимогам.

Ця експертиза, яка має назву формальної або попередньої, здійснюється за єдиними правилами.

Під час проведення формальної експертизи заявки перевіряють:

1)  наявність необхідних документів;

2)          правильність їх складання;

3)          відповідність заявленої пропозиції об'єктам, які можуть бути визнані
винаходами, корисними моделями або промисловими зразками;

4)          дотримання    вимоги    єдності    винаходу,    корисної    моделі    або
промислового зразка;

5)          чи   не   змінюють   додаткові   матеріали,   якщо   вони   подані,   суть
заявленого об'єкта патентного права і чи дотриманий встановлений
порядок їх подання;

6)          правильність   класифікації   винаходу   або   корисної   моделі   за Міжнародною  патентною  класифікацією  (МІЖ)   і промислового
зразка   за   Міжнародною   класифікацією   промислового   зразка
(МКПЗ);

7)          дотримання порядку подання заявки через патентного повіреного,
включаючи наявність і правильність оформлення довіреності, що
засвідчує повноваження патентного повіреного.

 

Формальну експертизу заявки здійснюють по закінченні 2 місяців від дати її надходження до Патентного відомства.

Якщо заявка стосується розробки, яка належить до патентоздатних об'єктів, якщо заявка містить усі необхідні документи й останні правильно оформлені, приймають позитивне рішення. Це означає, що заявки на винахід і промисловий зразок приймають до подальшого розгляду, а заявку на корисну модель вважають задоволеною.

Якщо в результаті формальної експертизи встановлено, що заявку оформлено на пропозицію, яка не належить до патентоздатних об'єктів, приймають рішення про відмову у видачі патенту.

По закінченні 18 місяців від дати надходження заявки, яка пройшла формальну експертизу з позитивним результатом, Патентне відомство публікує відомості про заявку, за винятком випадків, коли її відкликано.

Заявник має право відкликати заявку в будь-який час до сплати державного мита за видачу патенту.

Патенти на винаходи та промислові зразки видають лише після проведення експертизи заявок по суті (патентної експертизи). Зазначену експертизу здійснюють за єдиними правилами.

Під час експертизи по суті аналізується та встановлюється відповідність заявленого об'єкта умовам надання правової охорони, що дає підставу для винесення рішення про видачу патенту або мотивованого рішення про відхилення заявки.

Перевірка патентоздатності заявленої розробки полягає в дослідженні експертами Патентного відомства питання, чи відповідає розробка всім необхідним за законом ознакам об'єкта патентної охорони.

За результатами експертизи по суті приймають рішення про видачу або відмову у видачі патенту.

4. Державна реєстрація права на винахід, корисну модель, промисловий зразок та видача патенту.

На підставі рішення про видачу патенту та за наявності документів про сплату державного мита за його видачу і збору за публікації про державну реєстрацію права на винахід, корисну модель, промисловий зразок здійснюють державну реєстрацію права на винахід, корисну модель, промисловий зразок.

Одночасно з державною реєстрацією права на винахід, корисну модель, промисловий зразок установа публікує у своєму офіційному бюлетені визначені нею відомості про державну реєстрацію права на винахід, корисну модель, промисловий зразок.

Не пізніше 3 місяців від дати опублікування відомостей про державну реєстрацію права на винахід, корисну модель, промисловий зразок установа публікує опис патенту, що містить формулу, та опис винаходу, корисної моделі, промислового зразка, а також рисунки, на які є посилання в описі винаходу, корисної моделі, і комплект зображень промислового зразка.

 

Заявник може подати до Апеляційної палати заперечення проти встановлення закладом експертизи дати подання заявки або визнання заявки неподаною чи відкликаною до Апеляційної палати протягом 2 місяців від дати одержання ним повідомлення про це.

Видачу патенту здійснює установа в місячний строк після державної реєстрації права на винахід, корисну модель, промисловий зразок.

Патент видають особі, яка має право на його одержання. Якщо право на одержання одного й того самого патенту мають кілька осіб, їм видають один патент.

5. Патентування об'єктів промислової власності в іноземних державах.

Для одержання охорони об'єкта промислової власності в будь-якій іншій країні цей об'єкт обов'язково запатентовується в тій країні, де необхідно отримати правову охорону цього об'єкта^Без патентування об'єкт промислової власності може бути використаний у будь-якій країні без дозволу власника патенту в Україні і без виплати йому належної винагороди.

Закордонне патентування має відповідати двом обов'язковим вимогам:

1)                 патентоздатності   об'єкта,   який   передбачається   патентувати   за
законодавством країни патентування;

2)                 патентній чистоті об'єкта, який має патентуватися.

Об'єкт, який передбачається патентувати, має відповідати вимогам патентоздатності країни патентування.

Патентна чистота об'єкта патентування — це поняття, властиве патентній системі охорони промислової власності. Сутність цього поняття полягає у тому, що об'єкт, який передбачається патентувати, в країні патентування не підпадає під чинність інших патентів цієї країни. Тобто об'єкт, який збираються патентувати, не порушує патентних прав інших осіб.

В Україні, як і в багатьох інших країнах світу, існує дозвільний порядок закордонного патентування.

Чинне законодавство України про промислову власність декларує загальне правило, що відповідає наведеному припису Конституції: «Будь-яка особа має право запатентувати винахід (корисну модель) в іноземних державах».

Проте законодавець тут встановив і певне обмеження. До подання заявки на одержання охоронного документа на об'єкт патентування в орган іноземної держави, у тому числі міжнародної заявки, заявник зобов'язаний подати заявку до Установи і повідомити її про наміри здійснити таке патентування. Якщо протягом трьох місяців від дати надходження цього повідомлення до Установи повідомлення про заборону закордонного патентування даного об'єкта не надійде, заявник має право подати заявку до патентного органу іноземної держави.

 

З наведеної норми випливає кілька висновків.

1. Об'єкт промислової власності, який передбачається запатентувати за кордоном, має бути спочатку запатентований в Україні.

2.    Зазначене    правило   стосується   також   і   міжнародної   заявки.
Міжнародною визнається заявка, подана відповідно до Договору про патентну
кооперацію.

3.       Закордонне патентування можливе лише з дозволу Установи. Дозвіл
на   закордонне   патентування   надається   у   формі   відсутності   заборони
Установою закордонного патентування.

4.       Усі матеріали про закордонне патентування в обов'язковому порядку
проходять через Установу.

У заявці про закордонне патентування має бути зазначено: заявник в Україні; держава патентування; процедура патентування; мета патентування.

До заявки про закордонне патентування має бути доданий повний комплект заявки на об'єкт промислової власності — копія заяви про видачу патенту України на цей самий об'єкт; опис об'єкта; формула винаходу; креслення та інші ілюстративні матеріали; реферат. Якщо йдеться про патентування промислового зразка, то має бути доданий комплект фотографій із зображенням виробу (його макета, малюнка), що дають повне уявлення про зовнішній вигляд виробу.

До заявки про закордонне патентування обов'язково має бути доданий документ, що засвідчує подання заявки на об'єкт промислової власності в Україні (розписка про прийняття заявки, рішення про встановлення дати подання заявки, повідомлення про можливість проведення експертизи по суті). Зазначені вимоги стосуються також і патентування за Договором про патентну кооперацію.

Установа України після відповідної реєстрації поданої заявки про закордонне патентування розглядає зазначену заявку і після розгляду надісланих матеріалів надсилає заявнику довідку про їх одержання. За результатами розгляду заявочних матеріалів на закордонне патентування Установа приймає рішення про можливість закордонного патентування чи про його недоцільність.

 Компетентний виконавчий орган Паризького союзу з охорони промислової власності провів відповідну роботу і підготував текст міжнародного договору, що був прийнятий Дипломатичною конференцією у червні 1970 р.*пїд назвою Договір про патентну кооперацію або РСТ. Договір набрав чинності з 1 червня 1978 р. За станом на 1 січня 2001 р. цей Договір об'єднував 108 країн світу. Україна також є членом цієї спілки. Головною метою Договору є спрощення і полегшення способів звертання заявників до кількох країн про патентну охорону винаходів.

Отже, Договір про патентну кооперацію (РСТ) є угодою про міжнародне співробітництво у сфері патентування в кількох країнах одночасно. Він стосується процедури патентування — подання заявки, патентного пошуку та проведення експертизи заявки, а також поширення технічної інформації, що міститься в заявках,

Зазначений Договір стосується лише процедури розгляду заявок на винаходи, він не передбачає видачі міжнародних патентів. Заявка, що подається за процедурою Договору про патентну кооперацію, називається міжнародною заявкою. Вона подається до національного патентного відомства, в Україні — до Установи. Проте Договір передбачає можливість подання міжнародної заявки безпосередньо до Міжнародного бюро ВОІВ, яке в таких випадках виступає як приймаюче відомство. Міжнародна заявка діє як національна від дати міжнародного подання у тих Договірних державах РСТ, що зазначені заявником у його заявці.

Міжнародна заявка має відповідати певним встановленим стандартам. За підготовку і подання міжнародної заявки встановлений єдиний збір, що сплачується в єдиній валюті і до одного відомства (одержуюче відомство). Зазначений збір складається із: 1) збору за пересилання — для покриття витрат одержуючого відомства; 2) збору за пошук — для покриття витрат міжнародного пошукового органу; 3) міжнародного збору для покриття витрат Міжнародного бюро.

Мовою міжнародної заявки є державна мова тієї країни, відомство якої є одержуючим відомством.

Отже, міжнародну заявку на винахід можна подати до національного патентного відомства, в Україні — до у становило Європейського патецтаогх^ відомства — для Західної Європи і до Міжнародного бюро ВОІВ. Зазначені організації виступають як одержуючі відомства.

           Конвенція про видачу європейських патентів (Європейська патентна конвенція від 5 жовтня 1973 р. з поправками, внесеними Рішенням Адміністративної Ради Європейської Патентної Організації від 21 грудня 1978р.).

Патенти, видані цією Організацією, називаються Європейськими патентами.

Спільними зусиллями фахівців країн СНД було розроблено і прийнято Угоду про заходи щодо охорони промислової власності і створення Міждержавної ради з питань охорони промислової власності. Угода була підписана 12 березня 1993 р. її підписали дев'ять країн СНД — Білорусь, Вірменія, Молдова, Казахстан, Киргизстан, Росія, Таджикистан, Узбекистан і Україна.

У вересні 1994 р. в Москві відбулося офіційне підписання Євразійської патентної конвенції, яку підписали глави урядів Азербайджану, Білорусі, Вірменії, Грузії, Казахстану, Киргизстану, Молдови, Росії, Таджикистану і України. Конвенція набуває чинності після ратифікації її парламентами країн, що її підписали.

Для полегшення реєстрації географічного зазначення походження товарів варто скористатися Лісабонською угодою про охорону найменувань місць походження і міжнародної реєстрації (1958 p.).

 

ТЕМА № 9 Захист прав на винахід, корисну модель, промисловий зразок

План

1.  Види порушень прав на винахід, корисну модель, промисловий зразок.

2.          Адміністративний порядок захисту прав на винахід, корисну модель,
промисловий зразок.

3.          Цивільно-правові засоби захисту прав.

4.          Кримінальна відповідальність за порушення прав.

1. Види порушень прав на винахід, корисну модель, промисловий зразок.

Законодавство розрізняє наступні види порушень прав на винахід, корисну модель, промисловий зразок:

1)          порушення права авторства;

2)          порушення права на подання заявки на видачу патенту;

3)          порушення права на авторське ім'я;

4)          неправомірне використання винаходу, корисної моделі, промислового
зразка, захищених патентом;

5)          порушення ліцензійного договору;

6)          позадоговірне порушення патентних прав;

7)          заміна одних ознак іншими в запозиченому об'єкті патентного права;

8)          кримінально-правові порушення.

1) порушення права авторства;

Порушення права авторства полягає у присвоєнні результатів чужої творчої праці і спробі видати їх за власну розробку. Переважно зазначене порушення пов'язане з порушенням інших прав, зокрема права на одержання патенту, права на винагороду за використання розробки, оскільки право авторства є базовим для всіх інших прав розробників.

2) порушення права на подання заявки на видачу патенту;

Право творців винаходів, корисних моделей і промислових зразків на подання заявки на видачу патенту може бути порушене будь-якою особою, яка претендує на придбання прав патентоволодільця без достатніх на те підстав. Так, заявка може бути подана особою, якій став відомим творчий задум автора і яка видає його за власну розробку. Засобом захисту про даному виді порушень є подання позову до суду: або про припинення незаконних дій особи, яка претендує на одержання патенту, або про визнання виданого патента недійсним.

3) порушення права на авторське їм 'я;

Право на авторське ім'я може бути порушене перш за все шляхом незазначення імені справжнього розробника в опублікованих відомостях про заявку на винахід, відомостях про виданий патент, в інших офіційних і неофіційних публікаціях, у яких йдеться про створену розробку. Право на ім'я може бути порушене шляхом спотворення справжнього імені автора.

 

 

4)     неправомірне     використання     винаходу,     корисної    моделі,
промислового зразка, захищених патентом;

Будь-яку фізичну або юридичну особу, яка використовує винахід, корисну модель, промисловий зразок, захищені патентом, з порушенням закону, вважають порушником патенту.

Конкретні види порушень права патентоволодільця передбачають несанкціоноване виготовлення, застосування, вивезення, пропозицію до продажу, продаж та інше введення в господарський оборот або збереження з цією метою продукту, що містить запатентований винахід, корисну модель, промисловий зразок, а також застосування способу, що його охороняє патент на винахід, або введення у господарський оборот чи збереження з цією метою продукту, виготовленого безпосередньо способом, що його охороняє патент на винахід.

5) порушення ліцензійного договору;

Порушення ліцензійного договору може полягати у виході ліцензіата за межі надаваних йому за договором прав або в невиконанні чи неналежному виконанні покладених на нього обов'язків.

6) позадоговірне порушення патентних прав;

Позадоговірне порушення патентних прав має місце за будь-якого несанкціонованого використання запатентованої розробки будь-якими особами, крім встановлених законом випадків вільного використання чужих охоронюваних об'єктів.

7)  заміна одних ознак іншими в запозиченому об'єкті патентного
права;

Іноді порушники патентних прав, бажаючи замаскувати свої протиправні дії, вносять суто зовнішні зміни в запозичені об'єкти, зокрема здійснюють заміну одних ознак іншими. Якщо така заміна не привносить до об'єкта техніки нічого суттєво нового, зокрема не змінює досягнутий результат, це є підставою для визнання патентних прав порушеними.

8) кримінально-правові порушення;

До кримінально-правових порушень віднесені: незаконне використання винаходу, корисної моделі або промислового зразка; розголошення без згоди автора суті винаходу, корисної моделі або промислового зразка до офіційної публікації відомостей про них; присвоєння авторства або примушування до співавторства, якщо ці дії завдали великої шкоди потерпілому.

2. Адміністративний порядок захисту прав на винахід, корисну модель, промисловий зразок.

Права на винахід, корисну модель і промисловий зразок можуть бути захищені в адміністративному, цивільно-правовому і кримінальному порядку.

Адміністративний порядок полягає насамперед у розв'язанні і вирішенні спору органом державного управління. Справи розглядають на основі спеціальної процедури, яка є спрощеною порівняно з цивільним судочинством і виключає багато процесуальних дій.

 

 

Обсяг процесуальний гарантій тут значно вужчий від судових. Так, далеко не завжди передбачають особисту участь заінтересованих осіб або їхніх представників у розгляді справи. Не є обов'язковим колегіальний розгляд спору.

Відповідно до ст. 512 Кодексу України про адміністративні правопорушення незаконне використання об'єкта права інтелектуальної власності, у тому числі винаходу, корисної моделі, промислового зразка, привласнення авторства на такий об'єкт або інше умисне порушення прав на об'єкт права інтелектуальної власності, що його охороняє закон, тягне за собою накладення штрафу в розмірі від 10 до 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією незаконно виготовленої продукції, а також обладнання та матеріалів, які призначені для її виготовлення.

3.   Цивільно-правові   засоби   захисту   прав   (питарння   викладено
тезисно).

Цивільно-правові засоби захисту становлять собою передбачені законом засоби примусового характеру, за допомогою яких здійснюють відновлення (визнання) порушених прав та інтересів на винаходи, корисні моделі та промислові зразки, припинення порушень, а також майновий вплив на порушників. До них відносять:

•        вимогу патентоволодільця про припинення порушення;

•        вимогу про відшкодування збитків;

•        захист відповідача.

Вимога патентоволодільця про припинення порушення. Найпоширенішим способом захисту патентних прав є вимога патентоволодільця про припинення порушення. За рішенням суду порушнику може бути приписано припинити незаконне виготовлення запатентованого продукту або виробництво продукту запатентованим способом.

Вимога про відшкодування збитків. Другий засіб відновлення порушених патентних прав - вимога про відшкодування збитків. Відповідно до цивільного законодавства під збитками розуміють витрати, здійснені особою, право якої порушено, втрату або пошкодження її майна (реальну шкоду), а також неодержані доходи, які ця особа одержала б за звичайних умов обороту, якби її право не було порушено (упущену вигоду).

Захист відповідача. Найпоширенішим способом захисту відповідача є зустрічний позов про визнання патенту недійсним. Відповідач може також посилатися на наявне в нього право попереднього користувача або свою правомочність на використання запатентованої розробки.

4. Кримінальна відповідальність за порушення прав.

Порушення патентних прав становить склад злочину лише тоді, коли неправомірні дії завдали великої шкоди.

Відповідно до ст. 177 Кримінального кодексу України незаконне використання винаходу, корисної моделі, промислового зразка, привласнення авторства на них або інше умисне порушення права на ці об'єкти, якщо воно завдало матеріальної шкоди у великому розмірі, карають штрафом у розмірі від 200 до 1 тис. неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, виправними роботами строком до 2 років або позбавленням волі на той самий строк із конфіскацією відповідної продукції, а також знарядь і матеріалів, які спеціально використовували для її виготовлення.

Ті ж самі дії, якщо їх вчинено повторно або за попередньою змовою групи осіб, а також якщо вони завдали матеріальної шкоди в особливо великому розмірі, карають штрафом у розмірі від 1 тис. до 2 тис. неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами строком до 2 років із конфіскацією відповідної продукції, а також знарядь і матеріалів, які спеціально використовували для її виготовлення.

Зазначені дії, вчинені службовою особою з використанням службового становища щодо підлеглої особи, карають штрафом у розмірі від 500 до 1 тис. неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, арештом строком до 6 місяців або обмеженням волі строком до 2 років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю строком до 3 років.

Слід відзначити, що розмір завданої матеріальної шкоди вважають великим, якщо він у 200 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а особливо великим -якщо він у 1 тис. і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

ТЕМА № 10 Правове регулювання засобів індивідуалізації товарів і послуг

План

1.  Правове регулювання комерційного (фірмового) найменування.

2.          Правова охорона торговельної марки.

3.          Оформлення прав на торговельну марку.

4.          Правова охорона географічного зазначення.

5.          Порядок реєстрації географічного зазначення та (або) права на нього.

1. Правове регулювання комерційного (фірмового) найменування.

Комерційним називають найменування, під яким підприємець виступає в комерційному обороті і яке індивідуалізує його серед інших учасників цивільного обороту.

Комерційне найменування має містити правдиві вказівки на організаційну форму підприємства (товариство з обмеженою відповідальністю, відкрите акціонерне товариство тощо), його тип (державне, приватне тощо), профіль діяльності (виробниче, наукове, торговельне тощо), особу власника і т. п.

Виокремлюють дві частини комерційного найменування — основну, яку ще називають корпусом найменування, та допоміжну, яку називають додаванням.

Корпус найменування містить дані про організаційно-правову форму підприємства, його тип і предмет діяльності, інші його характеристики.

 

До корпусу найменування додають допоміжну частину, елементи якої поділяються на обов'язкові та факультативні.

Суб'єктами права на комерційні найменування виступають перш за все комерційні юридичні особи.

Відповідно до ст. 489 ЦК правову охорону надають комерційному найменуванню, якщо воно дає можливість вирізнити певну особу з-поміж решти та не вводить в оману споживачів щодо її справжньої діяльності.

Право на комерційне найменування має у принципі безстроковий характер, тобто воно діє допоки існує саме підприємство та допоки комерційне найменування правдиво відображає його організаційно-правовий статус та інші атрибути.

Право на комерційне найменування охороняють на території всієї України, а також у країнах - членах Паризької конвенції, тобто воно має екстериторіальний характер.

Відповідно до ст. 490 ЦК до майнових прав на комерційне найменування належать:

• право на використання комерційного найменування;

•право перешкоджати іншим особам неправомірно використовувати комерційне найменування, у тому числі забороняти таке використання;

інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Існує також випадок, коли відбувається передача дозволу на використання комерційного найменування. Це договір комерційної концесії.

За договором комерційної концесії одна сторона (правоволоділець) зобов'язується надати іншій стороні (користувачеві) за винагороду на строк або без зазначення строку право використовувати в підприємницькій діяльності комплекс виключних прав, у тому числі на комерційне найменування правоволодільця, на комерційну інформацію, яку охороняють.

За загальним правилом право на комерційне найменування припиняють з ліквідацією самої юридичної особи.

Дострокове припинення прав можливе в таких випадках:

1)         володілець комерційного найменування відмовився від права на
користування комерційним найменуванням;

2)         відбувся   перехід   підприємства  до   нового   володільця,   а  умови
передачі     не     передбачають     збереження     за     підприємством
попереднього комерційного найменування;

3)         відбувається реорганізація юридичної особи, під час якої вона може
або повинна змінити попереднє комерційне найменування.

Під способом захисту права на комерційне найменування розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких здійснюють відновлення (визнання) порушеного (оспорюваного) права на комерційне найменування і вплив на порушника.

У сфері захисту права на комерційне найменування можуть бути застосовані вимоги:

•про визнання права на комерційне найменування;

• про відновлення положення, існуючого до порушення права на комерційне найменування, і про припинення дій, що порушують це право або створюють загрозу його порушення;

• про визнання недійсним акта державного органу;

• про відшкодування завданих збитків.

Вибір конкретного способу захисту з цих можливих надають самому потерпілому, він залежить від характеру вчиненого злочину.

 2. Правова охорона торговельної марки.               

Відповідно до ст. 492 ЦК торговельною маркою може бути будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що їх виробляє (надає) одна особа, від товарів (послуг), що їх виробляють (надають) інші особи.

Виокремлюють кілька функцій, які виконують торговельні марки: виділення товарів або послуг певного економічного суб'єкта на ринку, вказівка на певну якість об'єкта, зазначення місця його походження, рекламна функція тощо.

Способи ідентифікації товарів і послуг.

Ідентифікацію товарів і послуг можна здійснювати різними способами. Відповідно, за формою товарні знаки можуть бути поділені на словесні марки, зображальні, марки, об'ємні марки та інші позначення. Можливі також звукові (наприклад, позначення, використовувані як позивні радіостанції або телеканалу), світлові та інші позначення.

Головна розрізняльна функція торговельної марки випливає із самого визначення. Виокремлення маркованих товарів або послуг з маси конкуруючих із ними допомагає володільцеві марки у продажу товарів або наданні послуг, а споживачеві - у виборі належних товарів чи послуг серед подібних. Торговельна марка має також гарантійну функцію, тобто гарантує споживачам знайому їм якість товарів (послуг). Властива комерційній марці й рекламна функція, мета якої - привернути увагу споживачів до товарів (послуг), маркованих певними торговельними марками.

Г Виконуючи ідентифікаційну функцію, торговельна марка непрямо вказує на товаровиробника або особу, яка надає послугу.

Щоб бути визнаним за торговельну марку, тобто стати об'єктом правової охорони, позначення має відповідати ряду умов:

•      вміщуватися на виготовлюваній продукції, її упаковці або супровідній
документації;

• дозволяти споживачеві без особливих зусиль упізнати потрібну йому продукцію і виключати можливість сплутання її з аналогічною продукцією інших виробників;

•      мати новизну;

•у встановленому законом порядку бути зареєстрованим ЦК визначає, що майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку належать: володільцю відповідного свідоцтва; володільцю міжнародної реєстрації; особі, торговельну марку якої визнано в установленому законом порядку добре відомою, якщо інше не встановлено договором.

Охороноздатність торговельної марки - це юридична властивість
позначення, яку визначає сукупність ознак, необхідних Для його реєстрації р
якості торговельної марки.

 Виокремлюють   два   основні   типи   вимог,   яким   має   відповідати позначення, щоб бути зареєстрованими у якості торговельної марки.

Периий тип вимог стосується можливості відрізнити товари послуги одного підприємства від однорідних товарів і послуг іншого.

Вимоги другого типу пов'язані з можливістю спричинення шкоди використанням торговельної марки, яка має дезорієнтуючий характер або суперечить публічному порядку, принципам гуманності та моралі.

Обсяг правової охорони торговельної марки - це предметна, територіальна та часова сфера дії права на торговельну марку. Обсяг охорони, що її надають, визначають зображення торговельної марки та перелік товарів, для яких було зареєстровано марку (предметний аспект), при цьому охорона поширюється також і на однорідні товари та послуги.

Якщо торговельну марку охороняють на підставі реєстрації, її охорона обмежується країною, в якій цю марку зареєстровано, згідно з Мадридською угодою про міжнародну реєстрацію знаків чи Протоколу до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків (територіальний аспект).

Якщо охорону марці надають на підставі її використання, територія, на якій марка матиме правову охорону, може обмежуватися певною місцевістю країни, де її використовують.

У разі охорони марки на підставі використання, без реєстрації, для підтримки охорони необхідно продовжувати використовувати марку.

Якщо охорону здійснюють на підставі реєстрації, строк дії реєстрації регламентує національне законодавство (в Україні, наприклад, він становить 10 років), але його можна продовжувати необмежену кількість разів.

Отже, охорона торговельної марки не обмежена в часі за умови її використання або поновлення дії реєстрації (часовий аспект). Підстави для відмови в наданні правової охорони.

Не можуть одержати правову охорону позначення, які зображають або імітують:

•державні герби, прапори та інші державні символи (емблеми);

• офіційні назви держав;

•емблеми,    скорочені     або    повні    найменування    міжнародних міжурядових організацій;

• офіційні контрольні, гарантійні та пробірні клейма, печатки;

• нагороди та інші відзнаки.^,

Такі позначення можуть бути включені до торговельної марки як елементи, що їх не охороняють, якщо на це є згода відповідного компетентного органу або їхніх володільців. Компетентним органом із питань назви є колегіальний орган, утворений установою.

Шозначення, які не можуть бути зареєстровані як торговельні марки.

Не можуть бути зареєстровані як торговельні марки позначення, які є тотожними або схожими настільки, що їх можна сплутати з:

1)        торговельними марками, раніше зареєстрованими чи заявленими
для реєстрації і призначеними для таких самих або споріднених з ними
товарів і послуг в Україні на ім'я іншої особи;

2)        торговельними марками інших осіб, якщо ці марки охороняють без
реєстрації, на підставі міжнародних договорів, учасником яких є Україна,
зокрема марками, визнаними добре відомими;

3)        комерційними найменуваннями, що відомі в Україні та належать
іншим особам, які одержали право на них до дати подання до установи заявки
щодо таких самих або споріднених з ними товарів і послуг;

4)        кваліфікованими зазначеннями походження товарів (у тому числі
спиртів та алкогольних напоїв), що охороняють відповідно до закону. Такі
позначення   можуть   бути   лише   елементами,   що   їх   не   охороняють,
торговельних марок осіб, які мають право користуватися вищезазначеними
зазначеннями;

5)        зразками        відповідності        (сертифікаційними        знаками),
зареєстрованими у встановленому порядку.

Не реєструють як торговельні марки позначення, які відтворюють:

•промислові зразки, права на які належать в Україні іншим

особам;

• назви відомих в Україні творів науки, літератури та мистецтва та

їхніх фрагментів без згоди володільців авторського права або їхніх

правонаступників;

• прізвища, імена, псевдоніми та похідні від них; портрети та

факсиміле відомих в Україні осіб без їхньої згоди.

3. Оформлення прав на торговельну марку.

У більшості країн світу набуття права на торговельну марку здійснюється шляхом її реєстрації, в окремих країнах це право закріплюється на підставі використання торговельної марки.

Будь-яка особа може набути право на торговельну марку. Торговельна марка може належати кільком особам. При цьому кожний із володільців має право використовувати торговельну марку, але будь-які дії щодо розпорядження торговельною маркою можливі лише в разі згоди всіх володільців.

В Україні набуття права на торговельну марку здійснюється шляхом реєстрації марки і засвідчується свідоцтвом України на марку. Право на одержання свідоцтва має будь-яка особа, об'єднання осіб або їхні правонаступники.

Право на марку, яка належить кільком особам, засвідчують одним свідоцтвом, а взаємовідносини володільців при користуванні маркою визначає угода між ними.

Реєстрація торговельної марки - це офіційний акт внесення торговельної марки до реєстру торговельних марок, який супроводжується опублікуванням

зареєстрованих відомостей в офіційному бюлетені. Реєстрація марки має визначений законодавством строк дії, після закінчення якого реєстрацію можна поновлювати на цей самий строк необмежену кількість разів.

В Україні державну реєстрацію торговельних марок здійснюють одночасно з публікацією відомостей про марку на підставі рішення про реєстрацію марки (статті 12,13 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг»).

Для отримання свідоцтва на марку необхідно подати заявку до установи, а також сплатити за це відповідний збір.

Заявка має містити клопотання про реєстрацію знака; заяву, у якій зазначені найменування заявника, його юридична адреса й адреса для листування (для іноземного заявника ці дані зазначають мовою оригіналу з українською транслітерацією); зображення марки (розміром 8 х 8); перелік товарів і послуг, для яких передбачено реєстрацію марки. Заявку на видачу свідоцтва подають на бланку, форма якого містить усі необхідні відомості та реквізити.

Дата реєстрації торговельної марки - це календарна дата внесення відомостей про реєстрацію торговельної марки до реєстру марок під певним номером. За законодавством багатьох країн світу Ця дата є вирішальною для встановлення факту набуття виключного права на марку.

В Україні номер реєстрації є номером охоронного документа -свідоцтва України на торговельну марку. Від дати реєстрації володілець марки набуває виключне право на марку.

Реєстрацію торговельної марки здійснюють на підставі відповідності заявленого на реєстрацію позначення умовам надання правової охорони. Цю відповідність визначають під час проведення експертизи.

Експертиза заявки на реєстрацію торговельної марки - це дослідження заявки та позначення, що складає предмет заявки, на відповідність вимогам, встановленим законодавством. Щодо заявки на реєстрацію марки може проводитися експертиза за формальними ознаками (попередня експертиза) та експертиза заявленого позначення (експертиза кваліфікаційна, або експертиза по суті).

Експертиза за формальними ознаками - це перевірка заявки на відповідність встановленим вимогам оформлення.

Під час кваліфікаційної експертизи встановлюють відповідність заявленого позначення умовам надання правової охорони, визначеним законодавством.

Якщо за висновком експертизи заявлене на реєстрацію позначення не відповідає визначеним законодавством умовам надання правової охорони, заявку відхиляють. У цьому разі компетентний орган повідомляє заявника про відмову в реєстрації марки.

Повідомлення про відмову в реєстрації марки має містити відповідну мотивацію та зазначення підстав для прийняття рішення.

Процедура реєстрації торговельної марки передбачає можливість відхилення заявки на реєстрацію марки компетентним органом, відмову від подальшого її розгляду і, відповідно, реєстрації торговельної марки.

 

Підставою для відхилення заявки може бути невиконання заявником вимог законодавства щодо оформлення матеріалів заявки та вимог компетентного органу щодо усунення недоліків заявки за формальними ознаками, які можуть бути виявлені під час експертизи.

Заявнику надають певний строк для усунення недоліків заявки або оскарження дій експерта. Якщо протягом встановленого строку недоліки в матеріалах заявки не будуть усунуті і заявник не оскаржить дії експерта, заявку на реєстрацію торговельної марки відхиляють на основі мотивованого рішення, діловодство за заявкою припиняють.

Відкликання заявки на реєстрацію торговельної марки — це право заявника відмовитися від заявки на реєстрацію торговельної марки (право володільця реєстрації відмовитися від права на зареєстровану марку повністю або частково). Заявник може скористатися зазначеним правом, подавши у встановленому порядку клопотання про відкликання заявки, до одержання рішення про реєстрацію марки.

Зареєстрована торговельна марка - це торговельна марка, відомості про яку внесено до реєстру марок, а якщо за національним законодавством право на марку набувають лише шляхом реєстрації марки, то зареєстрована товарна марка - це марка, яку охороняють на підставі реєстрації.

В Україні правовстановлюючим фактом набуття виключного права на марку є реєстрація марки в державному реєстрі. Після внесення марки до реєстру її володілець має право забороняти її використання іншим особам без його дозволу.

Володілець реєстрації торговельної марки (свідоцтва) — це фізична або юридична особа, на ім'я якої зареєстровано торговельну марку в національному реєстрі торговельних марок відповідно до законодавства країни.

Реєстр торговельних марок становить собою офіційний звід відомостей про торговельні марки.

До Реєстру вносять зображення торговельної марки, відомості про володільця, дату встановлення пріоритету та дату реєстрації марки, перелік товарів та послуг, для яких зареєстровано торговельну марку, інші істотні відомості, пов'язані з обсягом правової охорони, наданої торговельній марці, а також всі подальші зміни, що стосуються внесених відомостей.

Будь-яка заінтересована особа може отримати інформацію про торговельні марки, внесені до Реєстру.

Реєстр обмежений сукупністю відомостей, що мають відношення до зареєстрованих марок, включаючи сукупність відомостей про подані на розгляд заявки на реєстрацію торговельних марок.

Існують реєстри національні та регіональні, а також Міжнародний реєстр марок.

На підставі рішення про реєстрацію марки та за наявності документів про сплату державного мита за видачу свідоцтва і збору за публікацію здійснюють публікацію в офіційному бюлетені відомостей про видачу свідоцтва, визначених в установленому порядку.

 

Видачу свідоцтва здійснює установа в місячний строк після Державної реєстрації марки. Свідоцтво видають особі, яка має право на його одержання. Якщо право на одержання свідоцтва мають кілька осіб, їм видають одне свідоцтво. Свідоцтво засвідчує пріоритет торговельної марки і виключне право володільця на товари, зазначені у свідоцтві.

Згідно із законодавством України строк дії реєстрації марки (свідоцтва) становить 10 років від дати подання заявки до установи.

Відповідно до ст. 495 ЦК майновими правами інтелектуальної власності на торговельну марку є:

-         право на використання торговельної марки;

-         виключне право дозволяти використання торговельної марки;

-         виключне   право   перешкоджати   неправомірному   використанню
торговельної марки, у тому числі забороняти таке використання;

-    нші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
Порушенням прав на торговельну марку є неправомірні дії будь-яких осіб,

що обмежують виключне право володільця торговельної марки. Законодавство щодо торговельних марок містить норми, відповідно до яких заборонено:

•використання ідентичного (тотожного) із зареєстрованою торговельною маркою позначення для однорідних товарів та послуг, щодо яких надано правову охорону;

- використання схожого до ступеня сплутання позначення, включаючи
ризик поєднання позначення та зареєстрованої марки в уяві споживача;

•використання ідентичного або схожого до ступеня сплутання позначення для неоднорідних товарів та послуг, якщо мова йде про добре відому у країні марку і використання такого позначення може недобросовісним чином вплинути на розрізняльну здатність добре відомого знака.

Поняття «використання» включає певні дії, визначені спеціальним законодавством країни. Зловмисне порушення прав на торговельну марку включає поняття контрафакції.

Захист прав на торговельну марку може здійснюватися в цивільному, адміністративному, кримінальному порядку.

Прикладом порушення прав володільця торговельної марки є використання аналогічної марки на аналогічний товар. Таке використання часто має назву «підроблення торговельної марки».

Українське законодавство розглядає незаконне використання чужої торговельної марки як кримінальне правопорушення.

4. Правова охорона географічного зазначення.

Географічне зазначення - це назва країни, населеного пункту, місцевості або іншого географічного об'єкта, використовувана для позначення товару, особливі властивості якого виключно або переважно визначають характерні для певного географічного об'єкта природні умови, людський фактор або те й інше одночасно.

 

 

Географічні зазначення мають ряд специфічних ознак:

• географічне зазначення має містити пряму або непряму вказівку на те, що
товар походить із конкретної країни, області або місцевості;

• географічне зазначення має передбачати зв'язок позначення товару з його
особливими    властивостями,    які    визначають    характерні    для    певного
географічного об'єкта природні умови і (або) людський фактор;

•географічне зазначення товару стає самостійним об'єктом правової охорони тільки після встановленої законом реєстрації в Патентному відомстві;

•до географічних зазначень не висувають вимогу новизни.

Функції географічних зазначень.

Основною є розпізнавальна функція, яка полягає у виокремленні товару, що має особливі властивості, із маси однорідних.

Інформаційна функція географічного зазначення полягає в тому, що воно містить змістовну інформацію, яка надає достовірні відомості про місце виробництва, виробника, продавця, підприємця, про якісні характеристики товару, його специфіку.

Рекламна функція безпосередньо впливає на просування товару на ринку.

Охоронна (захисна) функція географічного зазначення забезпечує охорону товару від підробок.

Якісна (гарантійна) функція географічного зазначення полягає в тому, що його присутність на товарі гарантує особливі властивості останнього, тобто є умовою його правової охорони.

Психологічна функція географічного зазначення зумовлена ефективністю не лише самого зазначення, а й переважно самої продукції, що її позначають таким зазначенням. Відоме найменування місця походження товару внаслідок його особливих властивостей переконує споживачів, що цей товар є саме тим, що походить із певної місцевості, і саме за цих умов споживачі в ньому зацікавлені.

Стимулююча функція географічного зазначення - здатність привернути увагу споживачів до товару, позначеного таким зазначенням.

Суб'єктами права на географічне зазначення є: виробники товарів, особливі властивості, певні якості, репутація або інші характеристики яких пов'язані з певним географічним місцем; установи, що безпосередньо пов'язані із виробленням чи вивченням відповідних продуктів, виробів, технологічних процесів або географічних місць.

Відповідно до ст. 501 ЦК право інтелектуальної власності на географічне зазначення виникає з дати державної реєстрації цього права, якщо інше не встановлено законом.

Правову охорону надають географічному зазначенню, що вказує на конкретне географічне місце, з якого походить товар і на яке не поширюються встановлені законом підстави для відмови в наданні правової охорони.

Правову охорону надають географічному зазначенню, щодо якого виконано такі умови:

1) воно є назвою географічного місця, з якого походить товар;

2)          його вживають як назву товару або як складову частину назви;

3)          у вказаному в назві географічному місці наявні характерні умови та
(або) людський фактор, що надають товару певних якостей чи інших
характеристик;

4)          позначуваний цією назвою товар має певні якості, репутацію чи
інші характеристики,  в  основному  зумовлені характерними для
географічного   місця   природними   умовами   та   (або)   людським
фактором;

5)          хоча   б   основну   складову   позначуваного   цією   назвою   товару
виробляють    та    (або)    переробляють    у    межах    зазначеного
географічного місця.

Порушенням прав на географічне зазначення є використання неправдивого (фальшивого) зазначення або такого зазначення, що вводить споживача в оману щодо справжнього місцезнаходження товару.

Будь-яке посягання на права володільця свідоцтва про реєстрацію права на використання зареєстрованого географічного зазначення тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Порушенням права володільця свідоцтва про реєстрацію права на використання зареєстрованого географічного зазначення є:

•використання зареєстрованого географічного зазначення, якщо товар не походить із зареєстрованого для цього зазначення географічного місця, навіть якщо справжнє місце походження товару або географічне зазначення його походження використовують у перекладі або супроводжують словами: «вид», «тип», «стиль», «марка», «імітація» тощо;

• використання зареєстрованого географічного зазначення особою, яка не має свідоцтва про реєстрацію права на його використання;

•використання зареєстрованого географічного зазначення для відмінних від описаних у Реєстрі однорідних товарів, якщо таке використання вводить в оману споживачів щодо походження товару, його особливих властивостей або інших характеристик, а також для неоднорідних товарів, якщо таке використання шкодить репутації зареєстрованого зазначення або є неправомірним використанням його репутації;

•використання зареєстрованого географічного зазначення як видової назви.

Захист прав на географічне зазначення здійснюють у судовому та іншому встановленому законом порядку.

Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у зв'язку із застосуванням закону.

Суди відповідно до їхньої компетенції розв'язують, зокрема, спори про:

• правомірність реєстрації географічного зазначення;

• встановлення факту використання географічного зазначення;
•порушення прав володільця свідоцтва про реєстрацію права на

географічне зазначення

•   компенсації.

 

 

 

5. Порядок реєстрації географічного зазначення та (або) права на нього.

Право на реєстрацію географічного зазначення мають:

•особа чи група осіб, які в заявленому географічному місці виробляють товар, особливі властивості, певні якості, репутація або інші характеристики якого пов'язані з цим географічним місцем;

• асоціації споживачів;

•установи, що безпосередньо стосуються вироблення чи вивчення відповідних продуктів, виробів, технологічних процесів або географічних місць.

Заявку на реєстрацію географічного зазначення подають до Установи особи, які мають право на реєстрацію.

Заявка має стосуватися лише одного географічного зазначення.

Заявку складають українською мовою, вона має містити:

1)    заяву на реєстрацію географічного зазначення з відомостями
про заявника та його адресу;

2)                               заявлене географічне зазначення походження товару;

3)                               назву   товару,   для  якого   заявник   просить   зареєструвати
вказане географічне зазначення;

4)                               назву та межі географічного місця, де виробляють товар, з
яким пов'язують особливі властивості, певні якості, репутацію або інші
характеристики товару;

5)                               опис особливих властивостей, певних якостей, репутації або
інших характеристик товару;

6)                               дані про використання заявленого географічного зазначення
на етикетці та при маркуванні товару;

7)                               дані про взаємозв'язок особливих властивостей, певних якостей,
репутації або інших характеристик товару з природними умовами та (або)
людським фактором вказаного географічного місця.

Разом із заявою подають:

•документ, який підтверджує, що заявник виробляє товар, для якого просить зареєструвати географічне зазначення;

•висновок спеціально уповноваженого органу про те, що особливі властивості, певні якості або інші характеристики товару, зазначені в заявці, об'єктивно зумовлені чи пов'язані з природними умовами та (або) людським фактором вказаного географічного місця виготовлення товару;

•висновок спеціально уповноваженого органу щодо меж географічного місця, з яким пов'язані особливі властивості, певні якості або інші характеристики товару.

Іноземці разом із заявкою подають документи, які підтверджують:

•правову охорону заявленого географічного зазначення у відповідній іноземній державі;

•право іноземного заявника на використання відповідного географічного зазначення.

 

 

 

Документи можуть бути подані іноземною мовою, а переклад їх українською мовою має надійти до установи не пізніше 3 місяців від дня подання заявки.

У ході експертизи заявки на реєстрацію географічного зазначення здійснюють перевірку цього зазначення, порівнюючи його з видовими назвами, внесеними до Переліку видових назв товарів.

Перелік видових назв товарів формує установа на підставі Положення про Перелік видових назв товарів, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

Якщо заявлене на реєстрацію географічне зазначення міститься в Переліку видових назв товарів, то заявнику надсилають рішення про відмову в реєстрації.

Якщо за результатами експертизи визначено, що заявлене позначення не відповідає умовам надання правової охорони географічному зазначенню, установа приймає рішення про відмову в Реєстрації.

Рішення про відмову в реєстрації надсилають заявникові.

Якщо за результатами експертизи визначено, що заявка відповідає встановленим вимогам, відомості про заявку публікують в офіційному бюлетені Установи.

Заявник має право відкликати заявку в будь-який час до дня реєстрації географічного зазначення.

Заявник може оскаржити рішення установи за заявкою в судовому порядку, а також звернувшись до Апеляційної палати протягом 2 місяців від дати одержання рішення установи.

На підставі прийнятого установою рішення про реєстрацію географічного зазначення здійснюють відповідну реєстрацію.

Реєстрацію здійснюють шляхом внесення до Реєстру необхідних відомостей про географічне зазначення.

Відомості про реєстрацію географічного зазначення публіку-в офіційному бюлетені установи.

Свідоцтво про реєстрацію права на використання географічного зазначення видає установа протягом місяця від дати реєстрації зазначення.

Свідоцтво, що засвідчує реєстрацію права на використання кваліфікованого зазначення походження товару, діє протягом 10 років від дати подання заявки.

Заявка на реєстрацію в іноземній державі географічного зазначення, пов'язаного з географічним місцем на території України, може бути подана тільки після його реєстрації в Україні.

Дія реєстрації географічного зазначення може бути припинена судом у разі втрати характерних для даного географічного місця умов і можливостей виготовлення товару, описаного в Реєстрі, а також визнання цього зазначення видовою назвою товару.

Дію реєстрації географічного зазначення, пов'язаного з географічним місцем в іноземній державі, припиняють також у зв'язку із припиненням правової охорони цього зазначення у країні походження.