2. Усне фахове спілкування відбувається у межах конкретних форм, яким властива особлива організація мовних засобів. В основу виокремлення цих форм покладено різні критерії:
1. За способом взаємодії між комунікантами виділяють:
• монологічне (говорить один учасник спілкування);
• діалогічне (зазвичай розмовляє двоє осіб);
• полілогічне спілкування (розмовляють троє і більше учасників).
2. За кількістю учасників виокремлюють:
• індивідуальне (спілкуються двоє);
• колективне спілкування.
3. З урахуванням каналів комунікації виділяють:
• безпосереднє спілкування («обличчя до обличчя»);
• опосередковане (телефон, радіо, телебачення).
4. Залежно від змісту повідомлення розрізняють:
• побутове (обговорення щоденних проблем);
• наукове (обговорення наукових проблем);
• фахово-ділове (спілкування між людьми як представниками фахових установ);
• естетичне (передавання естетичної інформації).
Усі ці форми мовленнєвого спілкування істотно різняться між собою і мають свою специфіку. Особливе значення для фахової підготовки мають такі форми мовного спілкування як діалог, монолог і полілог.
Діалог - це форма ситуаційно зумовленого спілкування двох осіб, комунікативні ролі яких упорядковано змінюються (мовець стає адресатом, а адресат перетворюється на мовця).
Висловлювання у діалозі називаються репліками (комунікативними кроками).
Діалогічне професійне спілкування завжди прогнозує мету і завдання, формується під впливом мотивів фахової діяльності.
Найхарактерніші ознаки діалогу:
• безпосередність словесного контакту двох учасників спілкування;
• швидкий обмін репліками без попереднього обмірковування;
• ситуативна залежність реплік;
• можливість імпліцитного способу передачі інформації (репліки
скорочені, нерозгорнуті);
• використання паравербальних засобів (жести, міміка, рухи тіла, погляд, відстань тощо), що реалізуються візуально;
• зорове й слухове сприйняття учасників діалогу;
• важливість інтонації, тембру, тональності. Інтонація сприяє формуванню діалогічного контексту.
Монолог - форма мовлення адресата, розрахована на пасивне й опосередковане сприйняття адресатом. Отже, реакція слухача не матеріалізується в знаковій формі мови.
Усі форми усного монологічного мовлення можна переділити на дві групи:
· безпосередньо-контактне, або аудиторне монологічне мовлення (мовець і слухач перебувають у прямому контакті, бачать і чують один одного);
· посередньо-контактне, або мікрофонне мовлення (радіо, телебачення).
Окреме місце займає внутрішній монолог - мовлення «про себе», міркування, роздуми.
Найважливіші ознаки монологу:
• однобічний характер висловлювання, не розрахований на негайну реакцію слухача;
• підготовленість і плановість (лекція, доповідь тощо);
• певна тривалість у часі;
• індивідуальна композиційна побудова значних за розміром уривків;
• розгорнуті й складні синтаксичні побудови;
• композиційна завершеність і загальна структурна цілісність висловлювання.
Полілог - форма спілкування між кількома особами. Полілог характеризується такими ознаками:
• залежність від ситуації, в умовах якої відбувається спілкування;
• високий рівень непідготовленості;
• істотне значення правил ведення полілогу;
• більш-менш однакова участь у спілкуванні всіх учасників. У межах названих форм і відбувається усне фахове спілкування
