1. Найбільш масовий тип спілкування людей у суспільстві — ділове спілкування. Без нього неможливо обійтися у сфері дипломатичних, адміністративних, правових, економічних, комерційних відносин. Уміння успішно проводити ділові переговори, грамотно і правильно складати діловий документ і чимало іншого сьогодні стало невід'ємною частиною професійної культури людини: менеджера, керівника всіх рівнів, референта, службовця. Для досягнення високої результативності практично в усіх видах комерційної діяльності необхідно володіти певною кількістю знань, відомостей, уявлень про правила, форми і методи ведення підприємницької справи, про принципи ділового спілкування.
Культура ділового спілкування сприяє встановленню і розвитку стосунків Співробітництва і партнерства між колегами, керівниками і підлеглими, партнерами і конкурентами, багато в чому визначаючи ефективність цих стосунків: чи розвиватимуться вони успішно у напрямку реалізації інтересів партнерів або ж виявляться неефективними, а то й зовсім припиняться, якщо партнери не дійдуть згоди і не знайдуть спільну мову.
«Бізнес— це уміння спілкуватися з людьми»,«єдиний спосіб налаштовувати людей на енергійну діяльність— це спілкування з ними», — ось думка справжніх керівників та підприємців. З цього, погляду сучасна людина має володіти наукою ділових стосунків, уміти їх встановлювати і цивілізовано підтримувати, долаючи протиріччя, вирішуючи конфлікти, беручи на себе в разі потреби роль посередника, повинна вміти скеровувати власну діяльність на користь інших людей/а так само своєї справи.
Специфічною особливістю ділового спілкування є його регламентованість, тобто підпорядкованість установленим правилам і обмеженням.
Ці правила визначаються типом ділового спілкування, формою, ступенем офіційності, конкретними цілями і задачами, які стоять перед учасниками діалогу, а також національно-культурними традиціями і суспільними нормами поведінки.
Вони фіксуються, оформляються у вигляді протоколу (дипломатичного, дідового), існують у вигляді загальноприйнятих норм соціальної поведінки, у вигляді етикетних вимог, обмежень спілкування у часі.
У залежності від різних ознак ділове спілкування поділяється на:
- усне — письмове (з погляду форми мови);
- діалогічне — монологічне (з погляду одно - чи дво спрямованості потоку інформації між мовцем і слухачем);
- міжособистісне — публічне (з погляду кількості учасників);
- безпосереднє — опосередковане (з погляду наявності чи відсутності пристрою опосередкування спілкування);
- контактне — дистанційне (з погляду положення мовців у просторі).
Усі згадані фактори ділового спілкування формують характерні риси ділового мовлення. Ділове письмове спілкування має книжне забарвлення: «Орендар зобов'язується нести, повну відповідальність за всі збитки, що він може заподіяти Орендодавцеві внаслідок використання наданих площ не за прямим призначенням відповідно до цього договору ...». Ділове усне мовлення вбирає особливості різних стилів, утому числі розмовного: «Шановні добродії! Маю честь запропонувати вам до розгляду доповідь назвою «Банківські операції з цінними паперами. Скажу відразу: гроші повинні працювати! Хочу навести кілька доказів...»
Монолог у діловому спілкуванні являє собою тривале висловлювання однієї особи. Він відносно безперервний, послідовний і логічний, характеризується певною завершеністю, складною структурою.
Діалог призначений для взаємодії між двома або кількома співрозмовниками, причому в обміні інформацією мовні партнери можуть мінятися ролями. Діалог є в основному спонтанним (не може бути заздалегідь спланований), еліптичним (фрази згорнуті» коротші, ніж у монолозі), експресивним.
Дистанційне, опосередковане спілкування (телефонна розмова, поштове і факсове відправлення, пейджинговий і мобільний зв'язок і .т.-ін.) відрізняється від контактного, безпосереднього підвищеною увагою до інтонаційного забарвлення мовлення (усне спілкування), стислістю і peгламентованістю, неможливістю використанні жестикуляції і наочності як носіїв інформації.
Володіння всіма жанрами ділового усного і письмового спілкування входить до професійної компетенції сучасного керівника, менеджера.
Як уже зазначалося, спілкування за формою знакового представлення переділяється на усне, письмове та друковане.
Усне спілкування - це форма реалізації мовної діяльності за допомоги звуків, що являє собою процес говоріння. Воно широко застосовується в різних сферах суспільної діяльності людей.
Фахівці з проблем спілкування чітко визначають найважливіші особливості усного спілкування у порівняння з писемним.
Отже, для усного спілкування визначальним є: безпосередня наявність адресата, замкнена цілісна комунікативна ситуація, складниками якої є комуніканти й текст, невербальні засоби спілкування, інтонація, емоційність та експресивність. Головна складність в оволодінні усним спілкуванням є необхідність і вміння визначити на слух (навіть інтуїтивно) доцільність чи недоцільність того чи іншого слова, звороту, інтонації, манери мовлення в кожній конкретній ситуації.
