Анотування - процес аналітично-синтетичного опрацювання інформації, мета якого - отримання узагальненої характеристики документа, що розкриває логічну структуру і зміст. Анотації використовуються для стислої характеристики наукової статті, монографії, дисертації тощо, а також у видавничій, інформаційній та бібліографічній діяльності.
Анотації виконують дві основні функції:
• сигнальну (подається важлива інформація про документ, що дає
можливість встановити основний його зміст і призначення, ви
рішити, чи варто звертатися до повного тексту праці);
• пошукову (анотація використовується в інформаційно-пошукових, зокрема, автоматизованих системах, для пошуку конкретних документів).
Анотація складається з двох частин: бібліографічного опису і власне тексту. Анотація не розкриває зміст наукового джерела, а лише інформує про наукове джерело певного змісту й характеру. Анотація дозволяє користувачеві скласти достатнє й об'єктивне попереднє уявлення про незнайому для нього наукову публікацію і тим самим допомагає в пошуку, відборі та систематизації потрібної інформації.
За функціональним призначенням анотації бувають довідкові та рекомендаційні.
Довідкова анотація уточнює заголовок і повідомляє відомості про автора, зміст, жанр та інші особливості документа, що відсутні в бібліографічному описі.
Рекомендаційна анотація покликана активно пропагувати, зацікавлювати, переконувати в доцільності прочитання документа, тому в рекомендаційних анотаціях є дидактична спрямованість, педагогічні рекомендації, методичні поради тощо, за обсягом вони ширші, аніж довідкові.
За обсягом та глибиною розрізняють анотації описові та реферативні.
Описові анотації, узагальнено характеризуючи зміст первинного документа і подаючи перелік основних тем, що в ньому відображені, відповідають на питання: про що повідомляється у документі? Реферативні анотації не тільки подають перелік основних тем, а й розкривають їх зміст. Вони відповідають на два питання: про що повідомляється в основному документі? що саме з цього приводу повідомляється? Текст анотації вирізняється лаконічністю, високим рівнем узагальнення інформації, що представлена в первинному документі. У тексті анотації не варто використовувати складні синтаксичні конструкції, що перешкоджають сприйняттю тексту.
План аналізу документа під час складання довідкової анотації
1. Відомості про автора.
2. Відомості про форму (жанр) тексту.
3. Предмет, об'єкт або тема.
4. Характеристика змісту анотованого документа.
5. Характеристика довідкового апарату видання.
6. Цільове й читацьке призначення документа.
План аналізу документа під час складання рекомендаційної анотації
1. Відомості про автора.
2. Характеристика анотованого твору.
3. Оцінка твору.
4. Характеристика художньо-поліграфічного та редакційно-
видавничого оформлення.
5. Цільове й читацьке призначення документа.
Для того, щоб швидко віднайти в тексті аналізованого документа основне, варто послуговуватися маркерами - словами і словосполученнями, що стали стійкими ознаками певного аспекту.
Якщо для наукових досліджень анотації часто подають стандартні формулювання (автор розповідає, стаття присвячена, у монографії розглядаються), то для текстів науково-популярних, художніх, публіцистичних тощо варто подбати про оригінальні конструкції: доцільно використовувати різноманітні варіанти подачі матеріалу: запитання до читача, порівняння з шитими документами, виділення головної ідеї тощо. Бажано, щоб у кількох рядках тексту існувала часова відповідність та однотипність дієслівних форм. Наукова термінологія, що використовується в анотації, має бути загальноприйнятою, відповідати сучасному рівню знань.
Текст бібліографічного опису не повинен зливатися з анотацією. Анотація починається з нового рядка.
Анотації до кандидатської та докторської дисертацій.
Наприкінці автореферату дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата чи доктора наук подаються анотації, які лаконічно відображають основний зміст і результати наукового дослідження. Анотації друкуються у такій послідовності: українською, російською та англійською мовами; одна з них, на вибір здобувача, має бути розгорнутою, обсягом 2 сторінки машинописного тексту (до 5 000 друкованих знаків); дві інші - ідентичні за змістом (обсягом до 0,5 сторінки, до 1200 друкованих знаків). Після кожної анотації наводяться ключові слова відповідною мовою, загальна кількість - не менше трьох і не більше десяти.
Реферування - процес аналітично-синтетичного опрацювання інформації, що полягає в аналізі первинного документа, знаходженні найвагоміших у змістовому відношенні даних (основних положень, фактів, доведень, результатів, висновків). Реферування має на меті скоротити фізичний обсяг первинного документа за збереження його основного смислового змісту, використовується у науковій, видавничій, інформаційній та бібліографічній діяльності.
Реферат - це 1) вторинний документ, результат аналітично-синтетичного опрацювання інформації, поданий у вигляді стислого викладу наукової праці, вчення, змісту джерела із зазначенням характеру, методики, результатів дослідження та збереженням його мовностилістичних особливостей; 2) вид письмового повідомлення, короткий виклад головних думок, поєднаних однією темою, їх систематизація, узагальнення й оцінка.
Студентам усіх напрямів вищої освіти навички реферування допомагають опрацьовувати на якісному рівні та в значних обсягах науково-навчальну, науково-популярну, суто наукову літературу за спеціальністю. Реферативне читання наукових джерел за фахом є обов'язковим під час написання курсовий, бакалаврських, дипломних робіт.
Основні функції реферату:
інформаційна - реферат подає інформацію про певний документ;
• пошукова - реферат використовується в інформаційно-пошукових й автоматизованих системах для пошуку конкретних тематичних документів та інформації.
Реферати класифікують за кількома ознаками:
1) належністю до певної галузі знань (реферати з суспільних, гуманітарних, природничих, технічних, точних та інших галузей науки);
2) способом характеристики первинного документа (загальні
реферати або реферати-конспекти, що послідовно передають у загальному вигляді зміст усього первинного документа; спеціалізовані
або проблемно-орієнтовані реферати, що акцентують увагу читача
на окремих темах або проблемах первинного документа);
3) кількістю джерел реферування (монографічні - в основу по
кладений один первинний документ; реферати-фрагменти, складені
на окрему частину первинного документа, його розділ, підрозділ, пара
граф; оглядові або зведені, групові реферати, коли до роботи залучається
кілька або ціла низка тематично споріднених реферованих праць);
4) формою викладу (текстові, табличні, ілюстровані або змішані);
5) обсягом або глибиною розгортання теми (короткі, обсяг яких
обмежений - не більше 850 знаків; розширені, обсяг яких не лімітується
і може складати 10-15% від обсягу первинного документа, залежно
від його значущості, новизни й доступності);
6) укладачем (автором) реферату (автореферати, написані самим
автором дисертації, монографії чи іншого твору; неавторські, складені
працівниками реферативної чи інформаційно-бібліографічної служби);
7) рівнем формалізації реферування (наприклад, інтелектуальні
реферати, складені людиною на підставі її інтуїтивного уявлення про
значення інформації, що подається у первинному документі; або формалізовані реферати, складені на основі формалізованих методик - анкетні,
аспектні реферати, реферати-екстракти (уривки) тощо).
Об'єктами реферування можуть бути:
• наукові статті (теоретичні, експериментальні, методичні, описові та ін.);
• розділи з монографій, збірників праць тощо;
• патентні документи;
• депоновані рукописи.
Реферат, як доповідь на будь-яку тему, написана на основі критичного огляду літературних та інших джерел, готується за одним або кількома джерелами, у ньому автор подає чужі та власні думки. Рекомендований обсяг реферату - 10-12 сторінок друкованого тексту (0,5 друкованого аркуша).
Як писати реферат
1. Визначити тему.
2. Дібрати літературу: а) документи, першоджерела; б) монографії,
довідники, збірники; в) газетні та журнальні матеріали.
3. Ґрунтовно вивчити літературу, зробити виписки цитат, основ
них думок.
4. Скласти список розділів, який може і бути планом реферату.
5. Продумати план реферату, можливе його розширення.
6. Систематизувати опрацьований матеріал.
7. Остаточно продумати та уточнити план реферату.
8. У кінці реферату слід подавати список використаної літератури.
9. Бібліографічний опис джерела списку літератури оформити
відповідно до вимог.
Структура реферату
1. Титульна сторінка (назва міністерства, якому підпорядкована
установа; назва закладу; назва кафедри, на якій виконано роботу; назва дисципліни; тема реферату; назва виду документа
(реферат); посада (студент) та номер групи, У якій навчається
автор; прізвище, ім'я, по батькові автора; місто і рік написання).
2. План.
3. Текст, який складається зі вступу, основної частини, висновків.
4. Список використаної літератури.
Автореферат - короткий письмовий виклад наукового твору самим автором, найчастіше - автореферат дисертації. Призначення автореферату - ознайомити наукових працівників з методикою дослідження, результатами й основними висновками дисертації.
