Покликання - уривок, витяг з якого-небудь тексту, який цитують у викладі матеріалу, з точною назвою джерела й вказівкою на відповідну сторінку. Бібліографічні покликання - це сукупність бібліографічних відомостей про цитовану працю. Під час написання наукової роботи дослідник зобов'язаний оформлювати покликання на кожну цитату, наслідувану думку, приклад того чи іншого автора, у якого їх запозичено, ті ідеї чи висновки, на підставі яких розробляють проблеми чи розв'язують завдання, поставлені у статті, монографії тощо. Це дає змогу відшукати потрібний документ і перевірити точність зазначених відомостей, з'ясувати інформацію, обставини, контекст.
Відсутність покликань - підстава говорити про плагіат, а їх наявність визначає етику дослідника. Науковий етикет вимагає точно відтворювати цитований текст, бо найменше скорочення наведеного витягу може спотворити зміст, викладений автором.
Загальні вимоги до цитування такі:
а) текст цитати беруть у лапки, наводять у граматичній формі, в якій
його подано у джерелі, зі збереженням особливостей авторського написання;
б) цитування повинно бути повним, без довільного скорочення авторського тексту, без спотворення думки автора. Пропуск слів, речень,
абзаців за цитування позначають трьома крапками (...) або крапками
в кутових дужках <...>, якщо перед випущеним текстом або за ним
стояв розділовий знак, то його опускають;
в) кожну цитату обов'язково супроводжують покликанням на джерело;
г) за непрямого цитування слід максимально точно викладати думку
автора, робити відповідні покликання на джерела.
Покликання в тексті на літературне джерело зазвичай оформлюють у квадратних дужках, де першою цифрою позначають номер літературного джерела у списку використаних джерел, а другою - сторінку, з якої запозичено цитату, наприклад, [15, 257], у монографіях, статтях можливе й таке оформлювання покликань: прізвище автора, рік видання, сторінка: [Караванський 2004, 245]. Під час огляду літератури з досліджуваної проблеми може застосовуватися покликання на все джерело, декілька джерел. Наприклад: [12]; на думку І. Вихованця [42; 44; 46]; «У працях [1-5]»; [Городенська, 2009].
Покликання бажано робити на останні видання публікацій, на більш ранні видання - лише в тих випадках, коли праці, у яких міститься необхідний матеріал, не перевидавалися. Покликання на ілюстрації, таблиці або формули, використані в дослідженні, вказують відповідно до їх порядкового номера. Наприклад: «рис. 1.1», «див. табл. 1.1.», «у формулі 1.1» тощо.
Взірець оформлення покликань:
«Це своєрідний текстовий калейдоскоп строкатої реальності з її соціальними недугами й екзистенційними потребами, соціокультурними типажами, знайомими ситуаціями, комедійністю, абсурдністю й жорстокістю буття, у якому живе українська людина» [5, 13].
Еліптичні речення П. Дудик вважає різновидом неповних, специфіка яких полягає в тому, що «уявлення про відсутній елемент встановлюється не з об'єктивної ситуації <...> і не з сусідніх речень, а безпосередньо випливає з лексико-граматичних особливостей цих речень, підказується їх значенням і формою» [2, 216].
О. Пєшковський, на думку якого еліптичні речення - недостатні граматичні сполучення, що представлені в схемі повного речення, але позбавлені тих чи інших форм [5, 126-127], визначив низку чинників, якими обумовлена реченнєва неповнота.
У сучасній науковій традиції існує кілька підходів до вивчення дискурсу як одного з найважливіших понять лінгвістики [Бацевич 2004, Селіванова 2002].
Список використаних джерел - важливий елемент бібліографічного апарату наукового дослідження, його вміщують наприкінці роботи, але готують до початку її написання. До нього заносять цитовані, аналізовані джерела, архівні матеріали, дотичні до теми.
Розрізняють такі способи розташування літератури у списку:
· Абетковий: список використаних джерел має самостійну нумерацію за прізвищами авторів; перших слів назв, якщо авторів не зазначено; авторів з однаковими прізвищами розміщують за абеткою їх ініціалів, а роботи одного автора - за назвою роботи; окремо подають абетковий ряд кирилицею (українською, російською мовами) і ряд мовами з латинським написанням літер (англійською, французькою, німецькою тощо).
· За типами документів: матеріал у списку розташовують за типом видання (книжки, статті, офіційні документи, стандарти тощо), а в межах розділу - за абеткою.
· Хронологічний список зазвичай використовують у працях історичного спрямування, де важливо продемонструвати періоди і звернути увагу на те, коли опубліковано те чи інше джерело.
· За ступенем використання: такий спосіб застосовують зазвичай у статтях (доповідях), де список використаних джерел невеликий. Взірець бібліографічного опису джерел:
І. однотомні видання
Книжки одного, двох, трьох авторів
Пономарів О. Культура слова : Мовностилістичні поради: Навч. посіб. - К.: Либідь, 2001. -240 с.
Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістики: Підручник. - К.: Видавничий центр «Академія», 2004. - 344 с.
Книги чотирьох авторів
Словник-довідник з культури української мови / Д. Гринчишин, О. Сербенська, З. Терлак.- 3-тє вид., випр. - К.: Знання, 2006. - 367 с.
Масова комунікація: Підручник / Москаленко А. 3., Губернський Л-в-> Іванов В.Ф., Вергун В. А.- К.: Либідь, 1997.- 216 с.
Перекладні видання
Пейп Т. Права людини / Пер. з англ. Ігор Савчак. - Львів: Літопис, 2000.-288с.
Праці конгресів, симпозіумів, конференцій, семінарів і т. п.
Олійник Т. Прізвисько як джерело національних традицій // Наукові записки Кіровоградського держ. пед. ун-ту.- Вип. 37.- Кіровоград, 2001. - С. 134-137.
Словники, довідники, енциклопедії
Довідник здобувача наукового ступеня : 36. нормах док. та інформац. мат. з питань атестації наук, кадрів вищої кваліф. / Упоряд. Ю. І. Цеков, переднє слово Р.В. Бойка.-К.: Редакція «Бюлетеня ВАК України», 2000.- 64 с.
Антології
Слово - Знак. Дискурс : Антологія світової літературно-критичної думки XX ст. /За ред.М. Зубрицької.-Львів: Літопис, 1996.-633 с.
Хрестоматії
Матеріали з історії національної журналістики Східної України початку XX ст. / Упоряд. Н.М. Сидоренко, О.І. Сидоренко. - К., 2000.- 456 с.
Навчальні програми
Українська мова за професійним спрямуванням: Типова програма
вступного іспиту до аспірантури / Уклад. Шевчук С. В., Висоцький
А. В. Клименко І. В. - К.: Видавництво Національного педагогічного
університету імені М. П. Драгоманова. - 20
Бібліографування - це вид аналітико-синтетичного опрацювання, який полягає в укладанні опису документа. Такі описи можуть бути різними - бібліографічними, архівними, інтернетними тощо. Бібліографічні описи описують опубліковані паперові видання, архівні - описи архівних документів, інтернетні - описи веб-сторінок Інтернет.
