Успіхи людини в житті, її взаємини з іншими членами суспільства залежать від уміння спілкуватися.
Спілкування – це складний процес встановлення та розвитку контактів між людьми, взаємодії особистостей, в основі якого лежить обмін думками, почуттями, волевиявленнями з метою інформування.
О. Селіванова у книзі „Сучасна лінгвістика: Термінологічна енциклопедія” подає таке визначення спілкування: спілкування – це цілеспрямований, соціально зумовлений процес обміну інформацією між людьми в різних сферах їхньої пізнавально-трудової та творчої діяльності, який реалізується переважно за допомогою вербальних засобів.
Спілкування зазвичай спрямоване на досягнення певного результату, вирішення конкретної проблеми або реалізацію професійної цілі. Воно є необхідною умовою будь-якої діяльності. Через спілкування відбувається навчання й виховання людини, засвоєння нею різних форм соціального досвіду, норм і правил поведінки, традицій і звичаїв.
Фахівці з проблем спілкування виокремлюють професійне (ділове) спілкування, що відбувається в умовах конкретної діяльності і є її засобом. Воно вбирає в себе особливості цієї діяльності і є її важливою частиною. Професійне спілкування, спираючись на загальні норми, часто має індивідуальний характер і виявляється у способах спілкування, що їх вибирає суб'єкт у певних комунікативних ситуаціях.
Спілкування відбувається за визначеними правилами і вимагає серйозної, ґрунтовної підготовки.
Правила спілкування - рекомендації щодо ефективного спілкування, які склалися в суспільстві й віддзеркалюють комунікативні традиції певного етносу. Ці правила засвоюються у процесі навчання та шляхом наслідування й репрезентуються в спілкуванні автоматично.
Спілкування іноді ототожнюють із комунікацією, одначе вони не є синонімами. У сучасній лінгвістиці існує 100 дефініцій комунікації, що зумовлені різноманітністю її способів, специфікою мети передачі та способом адресованості інформації.
Комунікація - це цілеспрямований інформаційний обмін в різноманітних процесах спілкування.
Комунікація опосередковує всі види соціальної діяльності; акумулює суспільний досвід і передає його від покоління до покоління, є чинником етнічної ідентифікації, зберігає культуру. Поняття «комунікація» ширше поняття «спілкування». Ми розглядатимемо ці терміни як синоніми «з метою наголошення на процесах соціальної взаємодії, що розглядаються в їхньому знаковому втіленні».
Функції спілкування (від лат. - виконання, здійснення) - це зовнішній прояв властивостей спілкування, ті завдання, які воно виконує у процесі діяльності індивіда в соціумі.
Відомі різні класифікації функцій спілкування: одні науковці, виокремлюючи їх, розглядають спілкування в контексті його органічної єдності з життям суспільства в цілому та безпосередніми контактами людей, інші - як обмін інформацією, взаємодію та сприйняття людьми один одного, ще інші - з погляду мети спілкування. Узагальнюючи різні підходи до проблеми функцій спілкування, можна говорити про багатоаспектний характер цього феномену.
Відомий фахівець з теорії та практики спілкування Ф. С. Бацевич виокремлює такі функції спілкування:
· контактну (створення атмосфери обопільної готовності передавати і сприймати інформацію та підтримувати зв'язок до завершення акту спілкування;
· інформаційну (обмін інформацією, запитаннями і відповідями);
· спонукальну (заохочення адресата до певних дій);
· координаційну (узгодження дій комунікантів);
· пізнавальну (адекватне сприйняття і розуміння змісту повідомлень);
· емотивну (обмін емоціями);
· налагодження стосунків (розуміння свого місця в системі рольових, статусних, ділових, міжособистісних стосунків);
· регулятивну (залежно від мети, яку ставить перед собою адресант, він і організовує своє спілкування, дотримується певної стратегії й тактики).
Усі ці функції між собою тісно взаємодіють у процесі спілкування.
Професійне спілкування у сфері ділових взаємостосунків репрезентує й інші функції:
інструментальну (отримання і передавання інформації, необхідної для здійснення певної професійної дії, прийняття рішення);
інтегративну (засіб об'єднання ділових партнерів для спільного комунікативного процесу);
функцію самовираження (демонстрування особистісного інтелекту і потенціалу);
трансляційну (передавання конкретних способів діяльності);
функцію соціального контролю (регламентування поведінки, а іноді (коли йдеться про комерційну таємницю) й мовної акції учасників ділової взаємодії);
функцію соціалізації (розвиток навичок культури ділового спілкування);
експресивну (намагання ділових партнерів передати і зрозуміти емоційні переживання один одного.)
