Поняття діяльності є одним із основних понять психологічної науки. Однак не дивлячись на методологічну і теоретичну важливість проблема діяльності і її зв’язок із свідомістю розроблена недостатньо. Численні спроби психологів і філософів дати чітке визначення поняття не дало бажаних наслідків. Тому це поняття вживається вченими в самих різноманітних значеннях. Що ж собою являє діяльність? Загальною характеристикою живої матерії є її активність, за допомогою якої здійснюється обмін речовин із середовищем. Чим вищий рівень розвитку живої матерії, тим складнішою і різноманітнішою є її активність. Активність рослин практично обмежена обміном речовин з оточуючим середовищем. Активність тварин включає елементарні форми дослідження цього середовища і научіння. Самою різноманітною є активність людини. Вона суттєво відрізняється від активності тварин, а тому для її характеристики використовують поняття „діяльність”, залишаючи для тварин поняття „життєдіяльність”. Діяльність – це зовнішня (фізична) і внутрішня (психічна) активність людини, що регулюється усвідомлюваною метою. Це специфічний вид активності людини, який спрямований на пізнання і творче перетворення оточуючого середовища, включаючи себе і умови свого існування. Суттєвою відмінністю діяльності людини від поведінки тварин є те, що вона регулюється усвідомлюваною метою. Поведінка тварин спрямована на задоволення біологічних потреб є генетично заданою. Вона має пристосувальний характер. Поведінка людини регулюється суспільно встановленими нормами задоволення потреб. Поняття діяльності є найбільш загальним у психології. Тому його дослідженню надається особливе значення. У вітчизняній психології існує дві теорії діяльності: теорія індивідуальної діяльності, розроблена О.М.Леонтьєвим, і теорія спільної (сумісної) діяльності, розроблена Б.Ф.Ломовим. Останній вважав, що теорія індивідуальної діяльності є лише частковим випадком більш загальної теорії спільної діяльності, бо ніяка індивідуальна діяльність неможлива без діяльності багатьох інших людей.
Згідно А.Н. Леонтьеву розрізняють діяльності зовнішню і внутрішню. Зовнішня діяльність - це діяльність з предметами матеріального світу або їх позначеннями, вона називається, відповідно, матеріальна або матеріалізована. Внутрішня діяльність - це діяльність на рівні свідомості, в ідеальному плані - операція образами, символами, ідеями.
Предметна зовнішня діяльність випереджується внутрішньою діяльністю. Фізичне оперування речами замінюється уявним. Процес такого переходу від зовнішньої дії до внутрішньої – інтеріорізація. Людина може оперувати образами предметів, які відсутні в даний момент, вона думає, згадує і цим вивільняється від залежності від зовнішньої ситуації, яка визначає всю поведінку тварини. В діяльності нерозривні її внутрішні і зовнішні сторони. Перехід внутрішніх дій у зовнішні – екстеріорізація. Зовнішня сторона – рухи, за допомогою яких людина впливає на світ, визначається внутрішньою (мотивами, знаннями, волею), але й внутрішня виявляється у зовнішній, яка виявляє міру відповідності результатів з очікуваними.
