{№22.ЕЛЕМЕНТИ ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ СУСПІЛЬСТВА ТА ЇЇ ХАРАКТЕРИСТИКА }
Елементами політичної системи, тобто її складовими, є: а) суб'єкти (носії) політики; б) політичні норми та принципи; в) політичні відносини (стосунки); г) політичні погляди, політична свідомість та політична культура; д) зв’язки, що об'єднують названі компоненти.
Суб'єкти (носії) політики — це класи, нації, соціальні прошарки, групи; представники їхніх інтересів — різноманітні об'єднання, організації, в т.ч. держава, а також окремі люди.
Політичні норми, тобто основні правила і принципи, що регулюють політичні відносини між народами, націями, політичними партіями та іншими суб'єктами політики.
Політичний процес — це сукупність діяльності всіх суб'єктів політичних відносин, що спрямована на формування, зміну чи перетворення, а також функціонування політичної системи суспільства. Політичний процес характеризується такими ознаками: а) це сукупність всієї політично значущої діяльності в рамках даного суспільства; б) діяльність реалізується суб'єктами політичної системи, спрямована на утворення та функціонування політичної системи, прийняття і виконання політичних рішень, організацію контролю за діяльністю і розвитком політичної системи.
Політичний режим — політична обстановка у суспільстві, що реально складається і характеризується якісною і кількісною мірами участі народу, окремих соціальних груп, а також громадян у здійсненні політичної влади та методами здійснення цієї влади.
Важливим компонентом політичної системи суспільства є політичні погляди, політична свідомість і політична культура.
Політична свідомість — це система ідеологічних і психологічних елементів, оцінка людиною існуючого політичного буття і вибір варіанту поведінки відповідно до індивідуальних та суспільних інтересів. До ідеологічних елементів політичної свідомості належать: ідеї, теорії, концепції, доктрини тощо.
Політична ідеологія — це систематизований вираз поглядів певного суб'єкта політичного життя (народу, певної соціальної групи, всього населення країни, окремого громадянина) на політичну організацію суспільства, на форму держави, на відносини між різними політичними суб'єктами, на їхню роль у житті суспільства, на відносини з іншими державами і націями.
Політична культура — це систематизовані знання і досвід у політичній сфері діяльності, сприйняття та засвоєння системи політичних цінностей у суб'єктів політичного життя.
№23.ПОЛІТИЧНА ОРГАНІЗАЦІЯ СУСПІЛЬСТВА, №24.СУБ’ЄКТИ ПОЛІТИКИ ТА ЇЇ ХАРАКТЕРИСТИКИ
Політична організація суспільства — це система всіх державних і недержавних організацій, громадських об'єднань і трудових колективів певного суспільства.
Закон України “Про об'єднання громадян” передбачає наявність двох видів таких об'єднань. Це політичні партії та громадські організації.
Громадські об'єднання розрізняють:
1) за порядком утворення і формами діяльності — громадські організації, політичні партії, органи громадської самодіяльності, громадські рухи;
2) за умовами членства — об'єднання з формально фіксованим (документованим) членством, об'єднання з формально нефіксованим (недокументованим) членством;
3) за кількістю членів — масові й елітарні;
4) за внутрішньою організаційною структурою — централізовані і нецентралізовані;
5) за соціальною сферою діяльності — політичні, економічні, наукові, екологічні та інші;
6) за територією діяльності — місцеві, загальнодержавні, міжнародні;
7) за соціально-правовим статусом — легальні, долегальні, нелегальні;
8) за соціальною значимістю для існування і розвитку суспільства — прогресивні, консервативні, реакційні.
Політичною партією є об'єднання громадян — прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, які мають головною метою участь у виробленні державної політики, формуванні органів влади, місцевого і регіонального самоврядування та представництво в їхньому складі.
Партії поділяються:
1) за соціальною спрямованістю програми і діяльності на: ліберальні, демократичні, комуністичні, соціалістичні;
2) за соціальною базою: партії, які виражають інтереси певного класу; певної національної чи етнічної групи; прихильників певного релігійного чи іншого понаднаціонального світогляду.
3) за методом здійснення своєї програми: реформаторські, революційні;
4) за представництвом у вищих органах влади: правлячі й опозиційні.
Функції партій:
- представницька — виявлення, відображення й обгрунтування інтересів певної частини суспільства;
- програмна — формування, відповідно до цих інтересів, політичної програми -розвитку суспільства;
- ідеологічна — формування, розвиток і впровадження у суспільну свідомість своєї ідеології, вплив на громадську думку;
- владно-конкурентна — участь у політичній боротьбі за здобуття й утримання державної влади;
-владно-практична — реалізація і захист через державну політику інтересів відповідної частини населення;
-владно-кадрова — підготовка, добір, висування кандидатів для державного апарату.
Громадська організація — це об'єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів.
№25.ПРЕДМЕТ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА ЯК ГАЛУЗІ ПРАВА
Цивільне право є галуззю права, предметом якого є майнові і особисті немайнові відносини в суспільстві. Майнові відносини є суспільними відносинами виробничого, економічного характеру. Ці відносини зв'язані з володінням, користуванням і розпорядженням майном, а також переходом майна від однієї особи до іншої.
Цивільне право регулює також особисті немайнові відносини, пов'язані з майновими відносинами, і відносини у сфері інтелектуальної власності (авторське, патентне право, право на відкриття.) Окрім цих відносин, цивільне право регулює також особисті немайнові відносини, не пов'язані з майновими: право на честь, гідність і ділову репутацію громадян і організацій.
№26.МЕТОДИ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА
В основі методу цивільно-правового регулювання лежить юридична рівність учасників цивільно-правових відносин.
Таким чином, цивільне право - це галузь права, яка регулює особисті майнові та немайнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Майнові відносини пов’язані з належністю, набуттям, володінням, користуванням і розпорядженням майном, а також переходом майна від однієї особи до іншої. Тобто із реалізацією права власності.
Особисті немайнові відносини:
- пов'язані з майновими відносинами - відносини у сфері інтелектуальної власності (авторське, патентне право, право на відкриття.)
- не пов'язані з майновими: право на честь, гідність і ділову репутацію громадян і організацій
Особисті немайнові відносини виникають на підставі здійснення особистих немайнових прав, зокрема таких, як право на життя, право на охорону здоров’я, право на безпечне для життя і здоров’я довкілля, право на повагу до людської гідності, право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості.
№27.МІСЦЕ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА В СИСТЕМІ ПРАВА
Серед основоположних нормативних актів, які становитимуть основу нової господарської системи, вирішальне значення належить цивільно-правовим законам, що передбачають нову систему видів і форм власності, яка відображає плюралізм відносин власності.
Посилюється роль цивільно-правового договору в самостійній організації господарської діяльності суб'єктів товарно-грошових відносин. Все це свідчить про зростаючу соціальну цінність цивільного права в правовій державі і визначає його місце в системі правових галузей. Сучасне право поділяється на окремі галузі і залежно від критеріїв, покладених в основу їх розмежування, і функціональних особливостей кожної з галузей. До таких критеріїв належать: предмет, метод правового регулювання та функції даної галузі.
Взаємодія галузей сучасного права забезпечує всебічне правове регулювання суспільних відносин в Українській державі.
Цивільне право як самостійна галузь права має відповідний предмет, метод цивільно-правового регулювання та функції.
№28.ЗАСАДИ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА
Основні засади цивільно-правового регулювання товарно-грошових відносин визначаються Конституцією України. Зокрема, вперше в Основному законі нашої держави закріплено право приватної власності. Це означає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї творчої та інтелектуальної діяльності (ст. 41).
Засади цивільного права — це фундаментальні ідеї, згідно з якими здійснюється регулювання відносин, що складають предмет цивільного права.
Загальними засадами цивільного законодавства є:
1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини;
2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом;
3) свобода договору;
4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом;
5) судовий захист цивільного права та інтересу;
6) справедливість, добросовісність та розумність.
№29.ФУНКЦІЇ ЦИВІЛЬНОГ ПРАВА
Цивільне право як галузь права виконує цілу низку функцій. Під поняттям "функція цивільного права" слід розуміти певний напрям впливу цивільно-правових норм, що визначається специфікою предмета, методу та завдань, що стоять перед ним. Цивільному праву притаманні такі основні функції:
• регулятивна, яка полягає в тому, що цивільне право здійснює регулювання правовими нормами відносин, що належать до його предмета;
• охоронна, суть якої в захисті порушених суб'єктивних цивільних прав, шляхом їх відновлення чи еквівалентного відшкодування завданої шкоди;
• попереджувально-виховна, яка полягає в застосуванні до правопорушника засобів цивільно-правового захисту, чим здійснює виховний вплив на його подальшу поведінку та запобігає подальшим правопорушенням з його боку;
• попереджувально-стимулююча, тобто стимулювання до правомірної поведінки інших осіб, а також запобігання здійсненню ними неправомірних діянь, внаслідок невідворотного застосування до правопорушників цивільно-правових санкцій.
№30.СИСТЕМА ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА
До системи цивільного права належить:
-Інституційна система(загальна) - передбачає розподіл правових норм за окремими інститутами. Під цивільно-правовим інститутом розуміють групу цивільно-правових норм, що регулюють однорідні суспільні відносини (найму, купівлі-продажу, спадкування тощо).
-Пандектна система(особлива) - передбачає виділення загальної частини цивільного права і відокремлення речового права від зобов'язального. Пандектна система відображає статику речового і динаміку зобов'язального права - основних майнових прав, Що виникають у суспільстві.
Цивільне право України будується за Пандектною системою.
№31.ДЖЕРЕЛА ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА
Джерело права – це форма вираження правових норм, що має загальнообов’язковий характер.
Джерело права – є нормативні акти, де найвище місце займають закони.
Джерела цивільного права:
-Цивільне законодавство.
-Міжнародні договори України (мають приорітет перед національним законодавством 3 ст. Конституції України).
-Звичаї, які складаються у сфері зобов’язальних відносин (ст. 526 -Цивільного кодексу) .
-Звичаї ділового обороту – це загальноприйняті правила поведінки, які склалися в діловому обороті (неодноразово, завдяки багаторазового використання).
Всі цивільно-правові акти складають певну систему, які побудовані за принципом ієрархії (тобто чим вища юридична сила нормативного акту, тим вище він в системі законодавства).
Принципи ієрархії:
-Очолює – Конституція України, на основі неї приймаються інші і не повинні суперечити їй.
-Цивільний кодекс України – централізований, загальногалузевий, кодифікований нормативно-правовий акт.
-Цивільні закони («Про акціонерне товариство», «про страхування»).
-Підзаконні нормативно-правові акти (укази Президента України, розпорядження і постанови Кабінету Міністрів України).
-Відомчі нормативно-правові акти (Акти міністерств та інші акти виконавчої влади).
№32.ПРАВО ТА ДІЄЗДАТНІСТЬ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ
Суб’єктами цивільно-правових відносин є фізичні та юридичні особи, які вступають між собою в цивільно-правові відносини з приводу майна та особистих немайнових благ.
В окремих випадках суб’єктом зазначених відносин може бути держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб’єкти публічного права.
Людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою. До фізичних осіб належать громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства.
Для визнання осіб суб’єктами цивільного права необхідна наявність цивільної правосуб’єктності, тобто їх правоздатності та дієздатності.
Цивільною правоздатністю називається здатність особи мати цивільні права і нести цивільні обов’язки. Правоздатність у громадянина України виникає у момент його народження і припиняється з його смертю (або визнання громадянина померлим). Цивільна правоздатність як суспільно-правова якість визнається за всіма громадянами, які повинні бути рівними перед законом. Цивільна правоздатність закріплюється в цивільному законодавстві як рівна для всіх і для кожного незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі, освіти, мови, релігійних поглядів, роду і характеру занять, місця проживання тощо. Жоден громадянин за своє життя не може бути позбавлений цивільної правоздатності, але може бути обмежений у ній.
Цивільна дієздатність — це здатність фізичної особи своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов’язки, самостійно їх виконувати та відповідати у разі їх невиконання. Обсяг цивільної дієздатності залежить від віку та психічного здоров’я фізичної особи. Виходячи з цього, цивільна дієздатність поділяється на такі види: повна дієздатність; неповна дієздатність; часткова дієздатність; обмежена дієздатність; визнання громадянина недієздатним.
Повна дієздатність настає з досягненням повноліття — 18 років. Згідно з чинним законодавством у разі одруження особи до досягнення повноліття повна дієздатність у неї настає з моменту реєстрації шлюбу.
Неповну цивільну дієздатність мають фізичні особи у віці від 14 до 18 років. Вони мають право: самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами; самостійно здійснювати авторські права на результати літературної, художньої, наукової і технічної творчості, що охороняються законом; бути учасником та засновником юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи. Крім того, неповнолітня особа вчиняє інші правочини за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників. У разі заперечення того з батьків, з яким проживає дитина, правочин може бути здійснений з дозволу органів опіки та піклування.
Часткова цивільна дієздатність характерна для осіб віком до 14 років (малолітні), які мають право самостійно вчиняти дрібні побутові правочини; вкладати кошти у банківські (кредитні) установи та розпоряджатися ними; здійснювати особисті немайнові права автора на твори науки, літератури та мистецтва, об’єкти промислової власності або інші результати своєї творчої діяльності, що охороняються законом. Якщо кошти внесені на ім’я дитини іншими особами, ними мають право розпоряджатися батьки або один з них, що проживає з дитиною, або опікун. Малолітні не несуть цивільно-правової відповідальності за заподіяну ними шкоду.
Обмежена цивільна дієздатність визначається судом щодо фізичних осіб, які страждають на психічний розлад здоров’я, що суттєво впливає на їх здатність усвідомлювати значення своїх дій або керувати ними. Крім того, суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо і тим ставить себе чи свою сім’ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов’язана утримувати, у скрутне матеріальне становище. При цьому обмежена цивільна дієздатність фізичної особи настає з моменту набуття чинності відповідним рішенням суду. Правовими наслідками зазначеного рішення є те, що над фізичною особою, яка обмежена у дієздатності, встановлюється піклування; вона може самостійно вчиняти лише дрібні побутові правочини (правочини щодо розпорядження майном та інші правочини, що виходять за межі дрібних побутових, вчиняються особою, яка обмежена у дієздатності, за згодою піклувальника). Одержання заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів особи, яка обмежена у дієздатності, та розпорядженнями здійснюються піклувальником. У той же час піклувальник може письмово дозволити фізичній особі, яка обмежена у дієздатності, самостійно одержувати заробіток, пенсію, стипендію, інші доходи та розпоряджатися ними. Крім того, особи, які обмежені у дієздатності, самостійно відповідають за невиконання нею договору, укладеного за згодою піклувальника, та за шкоду, що заподіяна ними іншій особі.
Громадянин, який внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу здоров’я не здатний усвідомлювати значення своїх дій чи керувати ними, може бути визнаний судом недієздатним, у зв’язку з чим над ним встановлюється опіка, що призводить до втрати ним можливості вчиняти будь-який правочин. Односторонні угоди (наприклад, заповіт, видача довіреності і т. п.), які були укладені до визнання особи недієздатною, припиняють свою дію. У разі одужання чи значного поліпшення психічного стану громадянина, якого визнано недієздатним, суд поновлює його у дієздатності.
У разі, коли громадянин зникає, його місце перебування невідоме та його розшуки не дають позитивних результатів, а тривала відсутність на місці його проживання робить правовідносини за його участю невизначеними, громадянин визнається безвісно відсутнім, а потім оголошується померлим у порядку, визначеному чинним законодавством.
№33.ІНДИВІДУАЛІЗАЦІЯ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ
У фізичної особи може бути псевдонім, прізвисько, та інші індивідуальні ознаки. До них відноситься ознаки:
-природного походження, вік, стать, обличчя2, іноді національність);
-побутові (зменшене назва, прізвисько);
-психолого-характеризуючі (почерк, підпис3);
-територіальні (місце постійного чи переважного проживання);
-формальні, що відображені у виданих на ім’я фізичної особи офіційних документах, зокрема у паспорті;
-соціальні (честь, репутація);
-особисті (гідність, самооцінка, досвід певної юридично значимої діяльності, визначність у колі фахівців,імідж1);
-професійні ( вигадані імена: сценічне [ТАЯ2, Ані Лорак, Руслана], псевдонім, фанове [Шева, Парамон], ді джейне, культове, шоуменське, тощо. Такі імена використовують гадалки (Емілія), білі та чорні чарівники;
-медичні (психічне захворювання, інше захворювання, яке є перепоною для проживання у одній кімнаті з іншими членами сім’ї, потреба у сторонньому догляді);
-юридичні (прізвище, ім’я, по батькові, громадянство, сімейний стан, статус державного посадовця, підприємець, інвалід);
-публічні (ідентифікаційний код платника податку, судимість, статус “рецидивіст”, тощо);
-комунікаційні (доменне ім’я, електронний підпис, електронна адреса, поштовий ящик);
-майнові (номер рахунку в комерційному банку, володілець акцій чи інших цінних паперів, місце знаходження нерухомого майна тощо);
-корпоративні (певне прізвисько в компанії (Сірий, дід), професійному середовищі (батя, головний,);
-фахові, освітянські;
-інші (релігійна приналежність).
Як суб’єкт підприємницької діяльності фізична особа може мати й інші індивідуальні ознаки.
Індивідуалізаційні ознаки можуть бути постійні, по крайній мірі в межах України, або змінювані (місцепроживання). Але в основному слід виходити з презумпції постійності та в принципі довічної приналежності певних індивідуалізаційних ознак, що сприятиме зміцненню правопорядку, впевненості в надійності особи у ділових та інших відносинах.
№34.ВИЗНАЧЕННЯ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ БЕЗВІСНО ВІДСУТНЬОЮ
Визнання особи безвісти відсутньою – встановлений судом факт довготривалої відсутності особи в місці її проживання, що має певні правові наслідки для тих відносин у яких така особа перебувала.
Відповідно до ст. 43 ЦКУ фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування. У разі неможливості встановити день одержання останніх відомостей про місце перебування особи початком її безвісної відсутності вважається перше число місяця, що йде за тим, у якому були одержані такі відомості, а в разі неможливості встановити цей місяць - перше січня наступного року.
Безпосередньо порядок визнання фізичної особи безвісно відсутньою встановлюється ЦПКУ. Такі справи розглядаються судом у порядку особливого провадження (глава 31 ЦПКУ).
Для визнання особи безвісти відсутньої необхідні такі умови:
-відсутність особи у місці її проживання більше одного року;
-відсутність відомостей про місце перебування фізичної особи;
-неможливість встановити місце перебування у встановленому законом порядку через цивільний розшук;
-відсутність перепон для застосування такого правового інституту. Не можуть бути визнаними безвісти відсутніми особи, які знаходяться у кримінальному розшуку, переховуються від слідства та суду. Не можна визнавати безвісти відсутньою особу, стосовно якої вірогідно відомо, що вона є жива, але місце її перебування встановити неможливо;
-довготривалою відсутністю цих осіб порушуються права та законні інтереси осіб, які знаходяться у правовідносинах з ними і мають права вимог;
-подана до суду заява (формальна вимога) про визнання особи безвісти відсутньою.
Визнання особи безвісти відсутньою має певні правові наслідки, які передбачені ст. 44 ЦКУ:
1. На підставі рішення суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою нотаріус за останнім місцем її проживання описує належне їй майно та встановлює над ним опіку.
2. За заявою заінтересованої особи або органу опіки та піклування над майном фізичної особи, місце перебування якої невідоме, опіка може бути встановлена нотаріусом до ухвалення судом рішення про визнання її безвісно відсутньою.
3. Опікун над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, або фізичної особи, місце перебування якої невідоме, приймає виконання цивільних обов'язків на її користь, погашає за рахунок її майна борги, управляє цим майном в її інтересах.
№35.ОГОЛОШЕННЯ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ ПОМЕРЛОЮ
Оголошення фізичної особи померлою є більш радикальним правовим засобом, що за своїми наслідками прирівнюється до фізичної смерті. По суті це – юридична смерть фізичної особи, за якою все таки зберігається ймовірність її появи і можливість поновлення у певних правах. Це встановлений судом факт довготривалої відсутності особи в місці її проживання і допущенням ймовірності її смерті, що прирівнюється за наслідками до фактичної смерті і має значення для тих відносин у яких перебувала оголошена померлою особа.
Оголошення особи померлою застосовується у тому разі коли в офіційних відомостях зокрема в записах актів цивільного стану не зареєстрована смерть фізичної особи чи є підстави вважати, що за даний конкретних обставин людина могла загинути.
Підстави для оголошення особи померлою встановлені у ст. 46 ЦКУ. Фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування:
-протягом трьох років;
-якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, - протягом шести місяців;
-якщо особа пропала безвісти у зв'язку з воєнними діями, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців.
Як і в попередніх випадках основною вимогою є те, що місце перебування такої особи невідоме і встановити його неможливо. Також потрібно, щоб це слугувало визначеності цивільним правовідносинам, захисту прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб.
Потрібна також формальна умова – звернення із заявою до суду про оголошення особи померлою.
Фізична особа оголошується померлою від дня набрання законної сили рішенням суду про це. Фізична особа, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припустити її загибель від певного нещасного випадку або у зв'язку з воєнними діями, може бути оголошена померлою від дня її вірогідної смерті.
Законом визначені правові наслідки оголошення фізичної особи померлою. Вони, як зазначалось прирівнюються до правових наслідків, які настають у разі смерті. Ці наслідки такі:
-Припиняється особистий правовий статус фізичної особи, що має приватноправові і публічно правові наслідки.
-На підставі рішення суду вносяться запис у книгу реєстрації актів громадянського стану і особа вважається померлою.
-Зацікавленим особам видається свідоцтво про смерть оголошеної померлою особи чи його копії.
-Майно такої особи переходить у спадок. Якщо є заповіт, то нотаріус оголошує його зміст, а спадкоємці можуть учиняти дії що свідчать про прийняття спадщини. Однак, спадкоємці фізичної особи, яка оголошена померлою, не мають права відчужувати протягом п'яти років нерухоме майно, що перейшло до них у зв'язку з відкриттям спадщини. Відповідно з метою забезпечення виконання цієї заборони нотаріус, який видав спадкоємцеві свідоцтво про право на спадщину на нерухоме майно, накладає на нього заборону відчуження.
-Припиняються видані цією особою чи на її ім’я довіреності.
-Припиняються зобов’язання, що мають особистий характер і могли бути виконані тільки оголошеною померлою особою, наприклад договір літературного чи художнього замовлення;
-Припиняється його участь у господарських товариствах, об’єднаннях громадян;
-У спрощеному порядку припиняється шлюб.
№36.АКТИ ЦИВІЛЬНОГО СТАНУ
Цивільний стан – правове становище конкретної фізичної особи як носія персоніфікованих і належних тільки їй суб’єктивних прав та юридичних обов’язків. Цивільно-правовий стан фізичної особи – об’єкт правової охорони цивільним та публічним правом.
Цивільно правовий стан фізичної особи моделюється на основі загально правового статусу людини. Він також визначається спеціальним правовим статусом, наприклад державного службовця і конкретизується через індивідуальне правове становище – сукупність належних певній конкретній особі суб’єктивних прав і юридичних обов’язків.
Спеціальний правовий статус визначається для певної категорії осіб за їх загальними ознаками: інвалід, ветеран війни тощо. Він може визначатись за професійною ознакою: лікар, державний службовець, міліціонер.
Серед актів цивільного стану виділяються такі акти:
-які зафіксують такі факти, що впливають на правове становище фізичної особи: народження та смерть1 (визнання померлим), одруження та розірвання шлюбу, усиновлення та встановлення (визнання) батьківства;
-спрямовані на індивідуалізацію фізичної особи шляхом присвоєння і реєстрації його прізвища, імені та по батькові. На підставі вчинених записів громадянам видається спеціальний документ — свідоцтво. Наприклад до одержання паспорта єдиним документом неповнолітнього є свідоцтво про народження. Перебування у шлюбі свідчить свідоцтво про шлюб. Смерть людини посвідчується свідоцтвом про смерть.
Не є актами цивільного стану інші реєстраційні процедури: реєстрація нерухомості, транспортних засобів, вогнепальної мисливської, спортивної та іншої зброї, реєстрація як суб’єкта підприємництва.
Закон також передбачає можливість відновлення органами реєстрації актів цивільного стану, зокрема втрачених записів за наявності підтверджуючих це документів. Деякі з них можливо встановити у судовому порядку, наприклад факт смерті. Законодавством передбачається також анулювання записів на підставі рішень суду.
№37.ОПІКА ТА ПІКЛУВАННЯ
Стаття 55. Завдання опіки та піклування
1. Опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення
особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх,
неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом
здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати
обов'язки.
Стаття 56. Орган опіки та піклування
1. Органи, на які покладено здійснення опіки та піклування,
їх права та обов'язки щодо забезпечення прав та інтересів фізичних
осіб, які потребують опіки та піклування, встановлюються законом
та іншими нормативно-правовими актами.
Стаття 57. Обов'язок повідомляти про фізичних осіб, які
потребують опіки або піклування
1. Особа, якій стало відомо про фізичну особу, яка потребує
опіки або піклування, зобов'язана негайно повідомити про це орган
опіки та піклування.
Стаття 58. Фізичні особи, над якими встановлюється опіка
1. Опіка встановлюється над малолітніми особами, які
позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, які
визнані недієздатними.
Стаття 59. Фізичні особи, над якими встановлюється піклування
1. Піклування встановлюється над неповнолітніми особами, які
позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами,
цивільна дієздатність яких обмежена.
Стаття 60. Встановлення опіки та піклування судом
1. Суд встановлює опіку над фізичною особою у разі визнання
її недієздатною і призначає опікуна за поданням органу опіки та
піклування.
2. Суд встановлює піклування над фізичною особою у разі
обмеження її цивільної дієздатності і призначає піклувальника за
поданням органу опіки та піклування.
3. Суд встановлює опіку над малолітньою особою, якщо при
розгляді справи буде встановлено, що вона позбавлена батьківського
піклування, і призначає опікуна за поданням органу опіки та
піклування.
4. Суд встановлює піклування над неповнолітньою особою, якщо
при розгляді справи буде встановлено, що вона позбавлена
батьківського піклування, і призначає піклувальника за поданням
органу опіки та піклування.
(Стаття 60 в редакції Закону N 2450-IV (2450-15) від
03.03.2005)
Стаття 61. Встановлення опіки та піклування органом опіки та
піклування
1. Орган опіки та піклування встановлює опіку над малолітньою
особою та піклування над неповнолітньою особою, крім випадків,
встановлених частинами першою та другою статті 60 цього Кодексу.
Стаття 62. Місце встановлення опіки або піклування
1. Опіка або піклування встановлюються за місцем проживання
фізичної особи, яка потребує опіки чи піклування, або за місцем
проживання опікуна чи піклувальника.
Стаття 63. Призначення опікуна або піклувальника
1. Опікуна або піклувальника призначає орган опіки та
піклування, крім випадків, встановлених статтею 60 цього Кодексу.
2. Опікуном або піклувальником може бути лише фізична особа з
повною цивільною дієздатністю.
3. Фізична особа може бути призначена опікуном або
піклувальником лише за її письмовою заявою.
4. Опікун або піклувальник призначаються переважно з осіб,
які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з
урахуванням особистих стосунків між ними, можливості особи
виконувати обов'язки опікуна чи піклувальника.При призначенні опікуна для малолітньої особи та при
призначенні піклувальника для неповнолітньої особи враховується
бажання підопічного.
5. Фізичній особі може бути призначено одного або кількох
опікунів чи піклувальників.
(Стаття 63 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2450-IV
(2450-15) від 03.03.2005)
Стаття 64. Фізична особа, яка не може бути опікуном або
піклувальником
1. Опікуном або піклувальником не може бути фізична особа:
1) яка позбавлена батьківських прав, якщо ці права не були
поновлені;
2) поведінка та інтереси якої суперечать інтересам фізичної
особи, яка потребує опіки або піклування.
Стаття 65. Опіка або піклування над фізичною особою, щодо
якої не призначено опікуна або піклувальника
1. До встановлення опіки або піклування і призначення опікуна
чи піклувальника опіку або піклування над фізичною особою здійснює
відповідний орган опіки та піклування.
Стаття 66. Опіка або піклування над фізичною особою, яка
перебуває у спеціальному закладі
1. Якщо над фізичною особою, яка перебуває у навчальному
закладі, закладі охорони здоров'я або закладі соціального захисту
населення, не встановлено опіку чи піклування або не призначено
опікуна чи піклувальника, опіку або піклування над нею здійснює
цей заклад.
Стаття 67. Права та обов'язки опікуна
1. Опікун зобов'язаний дбати про підопічного, про створення
йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та
лікуванням.Опікун малолітньої особи зобов'язаний дбати про її виховання,
навчання та розвиток.
2. Опікун має право вимагати повернення підопічного від осіб,
які тримають його без законної підстави.
3. Опікун вчиняє правочини від імені та в інтересах
підопічного.
4. Опікун зобов'язаний вживати заходів щодо захисту цивільних
прав та інтересів підопічного.
Стаття 68. Правочини, які не може вчиняти опікун
1. Опікун, його дружина, чоловік та близькі родичі (батьки,
діти, брати, сестри) не можуть укладати з підопічним договорів,
крім передання майна підопічному у власність за договором
дарування або у безоплатне користування за договором позички.
2. Опікун не може здійснювати дарування від імені
підопічного, а також зобов'язуватися від його імені порукою.
Стаття 69. Права та обов'язки піклувальника
1. Піклувальник над неповнолітньою особою зобов'язаний дбати
про створення для неї необхідних побутових умов, про її виховання,
навчання та розвиток.
Піклувальник над фізичною особою, цивільна дієздатність якої
обмежена, зобов'язаний дбати про її лікування, створення
необхідних побутових умов.
2. Піклувальник дає згоду на вчинення підопічним правочинів
відповідно до статей 32 та 37 цього Кодексу.
3. Піклувальник зобов'язаний вживати заходів щодо захисту
цивільних прав та інтересів підопічного.
Стаття 70. Правочини, на вчинення яких піклувальник не може
давати згоду
1. Піклувальник не може давати згоду на укладення договорів
між підопічним та своєю дружиною (своїм чоловіком) або своїми
близькими родичами, крім передання майна підопічному у власність
за договором дарування або у безоплатне користування на підставі
договору позички.
Стаття 71. Правочини, які вчиняються з дозволу органу опіки
та піклування
1. Опікун не має права без дозволу органу опіки та
піклування:
1) відмовитися від майнових прав підопічного;
2) видавати письмові зобов'язання від імені пі
