В результаті політичної реформи значно підсилився вплив політичних партій на процеси формування й реалізації державної політики України як загальнонаціонального так і регіонального рівня. Передусім на ключових суб’єктів процесу формулювання змісту і напрямів державної політики та їх практичної реалізації перетворились парламентські партії. Крім того, вони отримали можливість прямого впливу на кадрову політику на рівні вищих і центральних органів державної влади, на регіональному рівні та і органах місцевого самоврядування. Це висуває перед українськими політичними силами більш чітко окреслені цілі та завдання.
Головною метою функціонування українських політичних партій в умовах парламентсько-президентської форми правління є – їх становлення як незалежних, відповідальних суб’єктів політичної системи, здатних в умовах демократії та конкурентних змагань здобувати й реалізовувати державну владу відповідно до національних інтересів України. Це зумовлено наступними тенденціям розвитку політичних процесів в країні в період після президентських виборів 2005 р. Передусім, відбулось реальне закріплення принципів демократії, що виявилось в процесі формування органів влади різних рівнів за результатами виборів. Організація та проведення виборів до Верховної Ради України в 2006 та 2007 рр., в органи місцевого самоврядування в 2006 р. оцінені як демократичні не лише вітчизняними і зарубіжними спостерігачами, а й власне населенням країни.
Водночас, змістовна складова діяльності певних політичних сил в період розпочатку виборчої кампанії 2006 р. і до нині містить положення, що прямо суперечать національним інтересам України. В публічній риториці парламентських (Партія регіонів України, Комуністична партія України) і непарламентських політичних сил (Опозиційний блок «Не так», Прогресивна соціалістична партія України тощо) домінує тематика антинатівського спрямування та запровадження особливого статусу російської мови.
Намагання «антикризової» коаліції змінити результати виборів 2006 р. і переформатувати структуру Верховної Ради України з особливою гостротою поставило в якості провідної цілі діяльності політичних партій – забезпечення принципу політичної відповідальності політичних сил за результати діяльності та дотримання ними положень передвиборчих програм. У забезпеченні цього принципу зацікавлені не лише виборці, а, перш за все самі політичні сили, оскільки він надає їм змогу успішно діяти й реалізовувати свої програми не лише перебуваючи при владі, а й в опозиції.
Наступною ціллю діяльності політичних партій в України є забезпечення репрезентативність інтересів населення. Політичні партії є основною ланкою політичної системи, що виступають репрезентантом інтересів громадян через формування представницьких та, опосередковано, виконавчих органів влади. Але, покращення якості влади, формування сприятливих умов для співпраці органів влади та інститутів громадянського суспільства може бути здійснене лише політичними партіями, готовими до адекватних відповідей на виклики сьогодення. З метою забезпечення репрезентативного характеру представництва політичним партіям необхідно сприяти процесам політичної ідентифікації громадян з певною соціальною групою відповідно до їх інтересів і мотивів (ідеологічна сегментація соціального простору); підтриманню постійної надлокальної комунікації всередині групи і між соціальними групами в реальному процесі прийняття рішень з наступною їх презентацією в публічних дебатах; проведенню публічних дебатів і консультацій різних соціальних груп з експертами в процесі опрацювання і прийняття державних рішень.
Важливою ціллю діяльності політичних партій є підвищення рівня міжнародної суб’єктності України, що зумовлюється зростанням “партизації” міжнародної політики в умовах глобалізації та європейської інтеграції. Це виявляється в формуванні транснаціональних та регіональних партійних утворень та зростанні їх впливу на перебіг політичних процесів різного рівня локалізації. Політичні партії активно використовують формати двосторонньої співпраці, членство в транс’європейських та транснаціональних об’єднаннях і для вирішення проблем внутрішньої та зовнішньої політики національних держав, і для забезпечення розвитку національних партій.
Досягнення посталих перед політичними партіями та їх об’єднаннями цілей можливе шляхом реалізації низки завдань.
Насамперед, йдеться про здатність політичних сил в своїх програмних документах формувати конкретні політико-економічні позиції щодо стратегічних і тактичних напрямів розвитку суспільства, оскільки парламентські партії, що одноосібно чи в коаліції утворили правлячу більшість, стають розробниками національної політичної стратегії. Беручи участь у формуванні уряду, організації його діяльності, вони отримують змогу реалізувати програмні положення, підтримані громадянами під час виборів. Поряд з цим, аналіз передвиборчих програм політичних партій 2006 р. і 2007 р. засвідчує абстрактність їх положень, декларативність, відсутність у програмах механізмів досягнення задекларованих цілей. Наприклад, «Пріоритетним є збереження і примноження промислового і науково-технічного потенціалу країни, що надасть можливість поступового переходу до економіки знань» (Передвиборча програма Партії регіонів «Стабільність і добробут». 2007 р.); «скасування політичного статусу міністрів з тим, щоб вони займались виконанням своїх функціональних обов’язків, а не політичними інтригами» (передвиборна програма виборчого блоку політичних партій « Блок Литвина” «Від безладу – до справедливого порядку!”); «Стимулюватимемо створення нових дитячих садків у т.ч. приватних. Дошкільна освіта забезпечить кожній дитині володіння українською мовою і вивчення народних традицій» (передвиборна програма Блоку «Наша Україна – Народна самооборона»: «Для людей – а не політиків»). Значні складності становить також кореляція програм політичних партій та сформованих ними блоків. Нині можна констатувати, що політичні партії та блоки, в основному, готують свої програмні документи лише як одну з вимог реєстрації партії Міністерством юстиції України або реєстрації ЦВК для участі у виборчій кампанії.
Державна політика вимагає узгоджених стратегій та програм розвитку для всієї країни, особливо в контексті глобалізації. І завданням політичних партій є не лише участь в органах державної влади, але і участь партій в формуванні і підтримці публічної комунікації з інститутами громадянського суспільства при опрацюванні, підтримці і прийнятті рішень державного рівня. Задля цього необхідно забезпечити публічний характер процесу прийняття рішень і участь у цьому процесі інститутів громадянського суспільства при посередництві політичних партій. Механізмом вирішення зазначеного завдання є формування громадянських мереж, передусім взаємодії політичних сил з незалежними аналітичними центрами («мозковими центрами»), залучення цільових груп та експертного середовища до процесу розробки й ухвалення законодавчих рішень. Партії повинні організовувати сам процес публічної комунікації між громадянами і владними інститутами. В такий спосіб забезпечується довіра громадян до політичної системи суспільства, яка ґрунтується на розумінні прийнятих рішень.
Особливого значення набуває й подальший розвиток регіональної мережі самих політичних партій.
Організація й підтримання постійного діалогу органів влади і інститутів громадянського суспільства сприятиме підвищенню рівня громадянської компетентності та політичної культури громадянського суспільства і досягненню актуальної цілі діяльності політичних партій - дотримання принципу політичної відповідальності.
Наступним завданням політичних партій є формування корпусу висококваліфікованих професійних політиків, здатних реалізовувати програмні цілі партій в органах державної влади та місцевого самоврядування. Здійснювана українськими політичними партіями кадрова політика демонструє ознаки кланово-олігархічної спрямованості та недостатньої демократизації партійних організацій: тривалий термін повноважень партійних працівників; практична відсутність ротації керівних кадрів; відсутність реальних альтернативних кандидатів при формуванні керівництва партій. Запровадження пропорційної виборчої моделі із закритими спискам на парламентських виборах 2006 р. і 2007 р., поглибило наявні проблеми. В контексті посилення персоналізації партій і формування іменних партійних блоків, практично для всіх провідних політичних сил виявився відчутним брак кваліфікованих та знаних серед населення політиків. Свідченням цього є: по-перше, включення до складу перших п’ятірок виборчих списків кандидатів у депутати Верховної Ради України представників інших політичних сил, або відомих діячів культури чи спорту; по-друге, залучення до формування персонального складу Кабінету Міністрів України в 2006 р. представників непарламентських політичних сил. Невідповідність якісного стану політичних партій підвищенню рівня політичної відповідальності виявилась і на рівні органів місцевого самоврядування, передусім муніципалітетів. Виявилось, що недостатньою є кваліфікація та досвід управління комунальним господарством і соціо-гуманітарними процесами; по-друге, відсутність уявлень про сучасні світові тренди урбаністичного розвитку та неспроможність сформувати перспективну стратегію для власної територіальної громади; по-третє, залежність лідерів місцевих партійних організацій від систем різноманітних бізнес-інтересів; по-четверте, відсутність достатнього досвіду громадської діяльності та почуття відповідальності перед громадою.
Членство політичних партій України в транснаціональних партійних утвореннях є не лише формою обговорення проблем суспільно-політичного та економічного розвитку геополітичного регіону, формування та удосконалення партійних ідеологій, оцінювання переваг і недоліків функціонування моделей демократії, обміну досвідом щодо механізмів практичної реалізації партійних програм. Така участь в зазначених об’єднання або співпраця з ними дозволяє вітчизняним політичним партіям вирішувати низку завдань, зокрема:
· формування позитивного іміджу України на регіональному та глобальному рівнях;
· присутність політичної еліти держави у «партійних клубах» європейського та світового рівня;
· лобіювання інтересів України, вплив на процеси попереднього обговорення, з’ясування та узгодження важливих для держави рішень;
· безпосереднє ознайомлення з європейським досвідом партійного будівництва, взаємодії з владними інститутами та електоратом, важливе для забезпечення процесів консолідації демократії в Україні.
Підсумовуючи, належить зазначити, що готовність та спроможність вітчизняних політичних сил реалізувати вище окреслені цілі та завдання чинитиме вирішальний вплив на якість та спрямування перебігу політичних процесів в країні.
