пользователей: 21219
предметов: 10452
вопросов: 177398
Конспект-online
зарегистрируйся или войди через vk.com чтобы оставить конспект.
РЕГИСТРАЦИЯ ЭКСКУРСИЯ


міграційна політика Німеччини.

Німеччина історично, до початку ХХ ст., була країною з негативним міграційним сальдо.

Тільки у період між 1800 і 1930 роками майже 7 млн. німців покинули свою батьківщину з економічних або політичних мотивів. Більшість з них виїхала за океан.

З кінця другої світової війни ситуація змінилася: до 1949 року майже 12 мільйонів вимушених переселенців повернулися в чотири окупаційні зони. А в др. пол. ХХ ст. за чисельністю іммігрантів Німеччина стала лідером в Європі.

У період між 1950 і 1997 роками близько 29 мільйонів чоловік в'їхали до Німеччини у якості

  • трудових мігрантів та членів їх сімей,
  • переселенців, що клопочуть про надання притулку
  • німецьких громадян, що проживали за кордоном.

У цей же часовий проміжок майже 20 млн. німців і іноземців покинули країну. Деякі виїхали добровільно, інші - після закінчення терміну дії їх дозволу на роботу по найму або унаслідок відхилення їхнього прохання про надання політичного притулку.

На сьогоднішній день перебування в Німеччині 7,4 млн. іноземців і близько 3,2 млн. переселенців дає чіткі уявлення про масштаби міграційної динаміки населення протягом останніх чотирьох десятиліть.

Проте, Німеччина , на відміну, наприклад, від США - не вважає себе країною іммігрантів. Ті, що перебували у вигнанні в післявоєнні роки і переселенці, як правило, теж не розглядаються як іммігранти. Разом з тим: після припинення вербування робочої сили за кордоном в 1973 р. фактична міграція, що мала як свою кінцеву мету Німеччину, не відповідала бажанням цієї країни, але допускалася нею з правових, гуманітарних або політичних причин. Не дивлячись на розкол Європи, Німеччина залишалася в другій половині ХХ століття перевалочним пунктом для переселень зі сходу на захід, а також стала метою для емігрантів з Південної Європи і Туреччини. На самосвідомость німців це справило незначний вплив, проте істотно вплинуло на чисельність народонаселення і його склад.

Особливості МП Німеччини

Динаміку розвитку міграційних потоків в Німеччині відображають шість основних періодів імміграції.

  1. У 1945–1950 рр. в країну спрямовуються близько 8 млн. біженців і переміщених осіб з колишніх східних німецьких регіонів.
  2. У період з 1950 по 1961 рр. (рік зведення Берлінської стіни) у ФРН прибула велика кількість біженців і Ubersiedler – німецьких переселенців з НДР. На ці роки також припала перша хвиля переселення з СРСР (Aussiedler), що стала наслідком угод ФРН і СРСР.
  3. Кінець 1950–1973 рр. характеризуються високим рівнем імміграції іноземних робочих, який продовжувався аж до «нафтового шоку».
  4. В кінці 1970-х рр. у зв'язку із забороною на залучення іноземної робочої сили з'явилися нові форми імміграції, наприклад, по каналу возз'єднання сімей.
  5. У 1980–1988 рр. спостерігалися дві різні тенденції – посилення імміграції етнічних німців з Польщі, СРСР і Румунії і збільшення числа прохачів притулку з Туреччини, Польщі і Румунії.
  6. З 1988 р. зросла притока етнічних німців з Східної Європи, збільшився наплив Ubersiedler з колишньої НДР і іноземців з Польщі і колишнього СРСР. Крім того, збільшилося число прохачів притулку з колишньої Югославії і країн Азії і Африки.

1) Наймогутніший потік іммігрантів на територію нинішньої Німеччини припав

на кінець другої світової війни і на перші післявоєнні роки (перший етап). У період між 1945 і 1949 роками окупаційні зони союзних військ повинні були прийняти майже 12 млн. тих, хто перебував у вигнанні. Одночасно з цим до моменту заснування обох німецьких держав

(После того, как Германия в мае 1945 года потерпела поражение во Второй мировой войне, её государственность была прекращена, от территории Германии были отделены обширные территории, а оставшаяся часть была разделена на 4 зоны оккупации: советскую, американскую, британскую и французскую. В 1949 году на территориях американской, британской и французской зон оккупации была создана Федеративная Республика Германия (ФРГ), на территории советской зоны оккупации — Германская Демократическая Республика (ГДР).3 октября 1990 года Германская Демократическая Республика и Западный Берлин были включены в состав Федеративной Республики Германии.)

10 млн. іноземних і каторжних робочих, військовополонених і колишніх в’язнів  концтаборів повернулися на свою батьківщину або переселилися в треті країни. Багато німців теж прагнули в той період виїхати до Америки. У 1950 році з 49 млн. жителів ФРН приблизно 8 млн. складали ті, що перебували у вигнанні - майже шоста частина від загальної чисельності населення. А в НДР в 1950 році майже п'ята частина громадян була представлена біженцями зі сходуі  тими, що перебували у вигнанні - в цілому 3,6 мільйона з 18.

2) У подальшому десятилітті (другий етап) (1950-1960рр.) в кількісному відношенні значущими були тільки переміщення між двома німецькими державами. До 1961 року 3,8 мільйонів громадян НДР покинули межі своєї держави,  з громадян ФРН - 400 тисяч.

3) Рішення про залучення іноземної робочої сили у ФРН було ухвалено в принципі ще в сер. 50-х років. Проте тільки після зведення Берлінської стін (13 серпня 1961 р.), коли майже припинився потік переселенців з НДР, вербування іноземців розвернулося в повному об'ємі (третя фаза). Вже у1964 р. до країни прибув мільйонний гастарбайтер, що у той час було відповідним чином урочисте відмічено. Протягом 9 років чисельність гастарбайтерів досягла вже 2,6 млн.

4) Після згортання процесу вербування в 1973 р. послідувала не зворотна хвиля виїзду, на що покладалися надії, а масовий притік членів сімей гастарбайтерів (четверта фаза). З робочої сили, що тимчасово перебувала у ФРН, вони перетворилися фактично на іммігрантів. Хоча Федеральний уряд  прийняв ряд мір з обмеження подальшого притоку населення до Німеччини і по стимулюванню повернення іноземців до себе на батьківщину, число іноземців в Німеччині зростало. Причому так звана  привілейована міграція за етнічною ознакою (в'їзд до країни переселенців німецького походження) до сер. 80-х років відігравала незначну роль в кількісному відношенні, оскільки існування «залізної завіси» і адміністративні перепони робили, як правило, неможливим виїзд з східної половини Європи. Разом з тим 1970-і — 1980-і рр. були періодом, коли в Німеччині виявилася і надалі почала загострюватися проблема інтеграції іноземців в німецьке суспільство.

5) Тільки в кінці 80-х рр. (п'ятий етап) етнічні переселенці склали істотну частку імміграційного потоку в Німеччині. В цей період характерно:

  • масова міграція між Східною і Західною Німеччиною;

збільшення числа тих, що клопотали про надання політичного притулку. З 1988 по 1993 рр. понад 1,4 мільйонів чоловік - переважно з східної половини Європи, з балканських країн і Туреччини - подали прохання про надання їм притулку. Ще 350 тисяч біженців із районів військових дій з Боснії-Герцеговини знайшли в Німеччині щонайменше тимчасовий притулок, не проходячи процедуру клопотання про надання їм політичного притулку. На п'ятому етапі міграційної історії Німеччини її міграційне сальдо (разность числа лиц, прибывших на какую-либо территорию, и числа лиц, выбывших оттуда за один и тот же промежуток времени) нетривалий час було навіть більшим, ніж міграційне сальдо США. До 1988 р. число іноземних громадян у ФРН складало 4,5 млн або 7,3% всієї чисельності населення. У їх складі значною була частка тих, хто народився в Німеччині, проте, з юридичної точки зору, залишався іноземцем.  Це багатомільйонне іноземне населення, не дивлячись на те, що йому були надані певні соціальні гарантії, було виключене з активного суспільного життя країни.

Як і раніше, в 1990-х рр. в офіційних документах підкреслювалося, що Німеччина не є країною імміграції. І це з урахуванням того, що в цей період Об'єднана Німеччина прийняла значне число іммігрантів — робочих і біженців — з країн Східної Європи. Імміграційний тиск з країн Східної Європи призвів до того, що німецький Уряд посилив прикордонний контроль та правила, що регулюють ринок праці. В той же час визначив безвізовий режим перетину кордону з Польщею, Угорщиною, Чехією, Словаччиною і Словенією.

Уряд Німеччини почав робити окремі кроки, спрямовані на інтеграцію іноземців в німецьке суспільство. Зокрема, прискорення інтеграції іноземців, що легально проживають Німеччині декларувалося як одна з цілей Закону про іноземців, що набув чинності 1 січня 1991 р. У Законі про іноземців 1991 р. іноземним робочим було надано право отримання свідоцтва на постійне проживання за умови п'яти років помешкання і роботи в країні, знання німецької мови, наявності нормальних житлових умов і відсутності кримінального минулого.

Проте у зв'язку із значним притоком іноземців, що претендували на отримання політичного притулку в Німеччині в 1993 р. в статтю 16 Конституцій були внесені поправки, що істотно обмежили число осіб, що мають право клопотати про захист. Згідно цим змінам на право притулку не можуть претендувати

  • громадяни країн ЄС, а також громадяни інших країн, в яких дотримуються права людини;
  • особи, що виїхали з країни, де, за визначенням уряду Німеччини, немає політичного переслідування (так звані «спокійні» країни), можуть отримати притулок у разі доведеності факту політичного переслідування з боку держави;
  • особи, що виїхали до Німеччини через третю країну, в якій немає переслідувань з політичних мотивів.

Обмежувальні правила істотно понизили можливість отримання політичного притулку давши тим самим поштовх на початок шостого етапу в міграційній історії Німеччини після 1945 року.

  1. У 1997 році у ФРН було зафіксовано найнижче міграційне сальдо з середини 1980-х років: вперше після 1984 року міграційне сальдо для іноземців в 1997 і 1998 роках було негативним (у 1997 році воно було зафіксоване на рівні -22000). Серед німців (включаючи переселенців) в 1997 році сальдо було позитивним (+115000). У 1998-1999 рр. іноземців Німеччина налічувала понад 7 млн. серед яких значну частку (десь 1,4 млн.),  склали ті, які самі іммігрантами не є, але народилися у Німеччині як діти іноземців, тобто представники «другого покоління», які не мали, згідно чинному законодавству, ні німецького громадянства, ні права на те, щоб залишитися в Німеччині на тривалий термін, якщо вони не є громадянами іншої держави-члена ЄС.

Однією з центральних проблем регулювання міграційних процесів в Німеччині традиційно є поєднання територіального і національного принципу.

Із самого початку в Конституції Західної Німеччини простежувалося ігнорування політичного поділу Німеччини, що безпосередньо відкривало можливість отримання в майбутньому громадянського статусу всім німцям. У громадянському праві пріоритетне місце було свідомо віддане етнічному принципу визначення національної приналежності. Впродовж ХХ ст. в німецькій науковій думці змінили одна одну три основні концепції інтеграції іноземців: концепція асиміляції, концепція ротації гастарбайтерів, модель етнічного або культурного різноманіття – мультикультуралізм [17, s. 130].

Слід відзначити, що у справі інтеграції за останні десятиліття досягнуто прогресу: законом полегшено набуття німецького громадянства, контакти між мігрантами і німцями стали інтенсивнішими.  З 1 січня 2000 р. в силу вступили положення про реформування Закону про громадянство, що полегшують умови натуралізації і отримання німецького громадянства. Право на отримання громадянства ФРН отримали діти іноземців, народжені в Німеччині, якщо один з батьків був резидентом країни протягом восьми років. При цьому законом передбачається, що до 23 років діти іноземців можуть зберігати громадянство своїх батьків. Термін постійного помешкання для подачі клопотання про натуралізацію знижено з 15 до 8 років для дорослих іноземців, до 5 років для дітей, до 3 років для іноземців, що взяли шлюб з німцями. У серпні 2000 р. Німеччина ввела засновану на бальній системі оцінок мігранта програму "Грін кард" для залучення кваліфікованої робочої сили в галузях, пов'язаних з розвитком інформаційних технологій (до 2000 р. бальний підхід до відбору мігрантів не використовувався). Це означало, що закон 1973 р., що забороняв наймати робочу силу з третіх країн, почав втрачати свою силу.

А завдяки закону, що набув чинності у 2005 р., про імміграцію вперше з'явилася широка правова база, регулююча всі сфери міграційної політики. Федеральний уряд розглядає подальшу інтеграцію осіб з міграційним минулим як один з основних напрямів своєї діяльності. При цьому на перший план виходить інтеграція на ринку праці, тоді як освіта і допомога у вивченні мови вважаються ключем до інтеграції. З 2006 р. канцлер Ангела Меркель щорічно запрошує на інтеграційний саміт представників важливих в плані інтеграції суспільних груп і емігрантських організацій.

В даний час основні потоки мігрантів у Німеччині складають такі групи, як трудові мігранти, біженці, переселенці. При цьому, трудових мігрантів іноді характеризують як економічних, а останню категорію підрозділяють на етнічних німців і мігрантів по каналу возз'єднання сімей.

У сучасній Німеччині все населення ділять на дві категорії: німці і іноземці (включаючи осіб без громадянства і осіб з невизначеним громадянством), які складають, відповідно, 92% і 8%. У імміграційному законодавстві і статистиці Німеччини виділяється одинадцять категорій іммігрантів.

Серед іноземців найбільшу групу утворюють іммігранти з Туреччини (2,5 млн.) і колишньої Югославії або її держав-наступників (1,5 млн.).

Німеччина знаходиться на третьому місці серед десяти провідних країн світу, що приймають мігрантів. Слід виділити ряд державних проблем, пов'язаних як з попередньою, так і нинішньою політикою відносно міграції.

1.  Довгострокове майбутнє тимчасових працівників і їх сімей. Більшість іноземців в Німеччині, образно кажучи, «спадщина» тимчасових трудових переселенських програм 1950–1960-х рр. Досвід Німеччини показав, що програми тимчасових робочих легше запустити в дію, чим припинити. Крім того, подібні програми відкривають можливості для сімейної і гуманітарної міграції.

2.  Притулок і тимчасовий захист. ФРН – одна з небагатьох країн Європи, в Конституції якої (стаття 16), закріплено право на політичний притулок: «Особи, що переслідуються з політичних причин, користуються правом притулку», що означає відсутність яких-небудь кількісних обмежень числа іноземців, що просять притулок у Німеччині. У категорію «політичні переслідування» в юридичній практиці країни включаються також переслідування на етнічному і релігійному грунті. Про тих, хто не має права на притулок див.вище

3.  Етнічні німці, нащадки яких переселилися до Східної Європи і СРСР. Основний Закон Німеччини гарантував етнічним німцям право в'їзду до країни і забезпечень німецького громадянства у разі переслідування після подій Другої світової війни, навіть якщо вони не володіють німецькою мовою і не мають зв'язків з Німеччиною. Після 1993 р. так звані переселенці «третьої хвилі» позбавлялися не тільки можливості безперешкодного переїзду у ФРН, але і пільгових умов інтеграції як колишні мігранти. Прийом етнічних німців був обмежений. На даний момент передбачені спеціальні процедури, пов'язані з перевіркою рівня мовної підготовки і знань загальних відомостей про історію, політичну систему і культуру ФРН.

4.  Соціальна і політична інтеграція іноземців в суспільство. Однією з гострих проблем німецького суспільства є проблема інтеграції іммігрантів і представників етнічних меншин в німецьке суспільство. При цьому влада країни останнім часом усвідомила, що в цих умовах було б ілюзією засновувати ідею нації на абсолютній етнічній однорідності.

5.  Питання надання громадянства. Слід визнати, що громадянство є одним з найважливіших чинників інтеграції іммігрантів в нове суспільство. У ФРН громадянство не привласнюється автоматично при народженні. Також зазвичай не вирішується подвійне громадянство. Процедури натуралізації відносно скрутні, дуже невелика кількість іноземців звертаються з проханням про набуття громадянства.

6.  Нелегальна міграція. Очевидно, що для того, щоб припинити потік імміграції в ЄС, європейським країнам, зокрема ФРН, доцільно сприяти країнам-донорам в їх економічному розвитку, створенні робочих місць, зростанні рівня освіти, розвитку ідей демократії і прав людини, в становленні громадянського суспільства. Дана проблема набуває особливої актуальності у зв'язку з розширенням Євросоюзу.

Імміграційна політика ФРН на сучасному етапі в цілому направлена на обмеження в'їзду до країни малокваліфікованої робочої сили, боротьби з нелегальною еміграцією і рееміграції. При цьому при максимальному спрощенні переміщення своїх громадян в межах загальних меж ЄС передбачено впровадження єдиних стандартів поводження з громадянами інших країн, що в'їжджають на територію ЄС.

7.  Проблема еміграції. В середині першої декади XXI ст. дискусія про «Німеччину як країну імміграції» відступила на другий план, зате розгорілася дискусія про «еміграцію з Німеччини», оскільки з кінця 1990-х рр. почав рости відтік населення в інші західні країни і, особливо, в США. Проте безпідставні твердження про перетворення ФРН в країну еміграції, оскільки велика частина німецьких емігрантів повертається назад. Навпаки, ФРН знаходиться на шляху до міграційного балансу. Проте, перед Німеччиною гостро встає проблема демографічного дисбалансу, викликана істотною кількісною перевагою немолодого населення, яку передбачалося вирішити за допомогою залучення працездатного населення з інших країн.

Таким чином, ні система ротації, ні введення віз не виявилися дієвими засобами обмеження числа претендентів на отримання посвідчення на проживання, але Німеччина не намагалася виробити довгострокову політику, оскільки ситуаційні рішення спрацьовували перший час достатньо ефективно. Введенням права на возз'єднання зі своїми сім'ями на законодавчому рівні федеральний уряд сам підкріпив бажання мігрантів залишитися.

У 2002 р. в процесі законодавчого розгляду був прийнятий перший закон про імміграцію "Закон про контроль і обмеження імміграції і про регулювання перебування і інтеграції громадян ЄС і іноземців". Ухвалення цього закону позначило корінний перегляд імміграційної доктрини країни. В результаті Німеччина перетворилася з країни імміграції de facto в країну імміграції de jure. В цілому, система прийому іммігрантів в Німеччині носить обмежувальний характер, а жорстка позиція уряду відносно нелегальної імміграції цілком природна.


28.01.2015; 00:52
хиты: 593
рейтинг:0
Общественные науки
политология
государственная политика
для добавления комментариев необходимо авторизироваться.
  Copyright © 2013-2016. All Rights Reserved. помощь