Автор технології — М. П. Гузик. Цільовою установкою є навчання кожного на рівні його можливостей і здібностей, створення умов комфортності та успіху для залучення кожного учня в діяльність з метою стимулювання пізнавальних інтересів і розвитку навчальних та комунікативних умінь і навичок. Технологія передбачає рівневу диференціацію за рахунок поділу дітей на змінні та відносно гомогенні за складом групи, кожна з яких опановує програмний матеріал на базовому й варіативному рівнях (базовий рівень визначається державним стандартом).
Навчання на основі рівневої диференціації може відбуватися в трьох варіантах:
-коли учні розподіляються по різних класах, що навчаються за різними програмами;
-коли в межах одного класу на добровільних засадах утворюються групи з поглибленого вивчення окремих предметів;
-профільне навчання у старших класах.
Умовами для успішної реалізації цієї технології є відкритість результатів навчання, досягнення яких заохочується; необхідно також пам’ятати, що рівень викладання має бути вищим, ніж рівень обов’язкового засвоєння; у процесі навчання необхідно забезпечити послідовність просування за рівнями. Кожен учень добровільно вирішує для себе, на якому рівні засвоювати матеріал (не нижче Держстандарту) та в якому вигляді звітувати про це.
Навчальний процес з використанням рівневої диференціації складається з семи етапів
-розбір нового матеріалу; (1-й урок)
-фронтальне опрацювання нового матеріалу; (2-й урок)
-індивідуальне опрацювання матеріалу; (3-й урок)
-внутрішньопредметне узагальнення; (4-й урок)
-міжпредметне узагальнення; (5-й урок)
-коригування формальних знань (на репродуктивному рівні); (6-й урок)
-контроль і коригування (на творчому рівні). (7-й урок)
На перших двох типах уроків в основному використовується фронтальна (колективна) робота, а в подальшому — індивідуальна та групова.