До базової культури належить культура життєвого самовизначення, сімейних відносин, економічна культура і культура праці, політична і правова, інтелектуальна, моральна, культура спілкування, екологічна, художня і фізична, культура сімейних відносин (О. Газман).
Культура життєвого самовизначення - це усвідомлення себе суб'єктом власного життя і щастя, уміння приймати рішення і нести відповідальність за власну поведінку і дії.
Базова культура зорієнтована, насамперед, на особистіс-но значущі цінності: громадянську поведінку, працю й матеріальне забезпечення, взаємини з людьми, сімейне благополуччя тощо. Тому вона сприймається вихованцем як цінність "для себе". З цієї позиції учень обирає оптимальний режим інтелектуальних, емоційних, фізичних навантажень, форми проведення вільного часу, спосіб реакції на невдачі й успіхи та інше, що позитивно впливає на ефективність виховного процесу, кінцевий результат якого - засвоєння базових основ загальнолюдської і національної культури.
сучасною педагогічною проблемою є формування культури життєвого самовизначення, від рівня та якості якої залежить здатність особистості до здійснення значимих життєвих виборів; визначення свого місця у різних сферах життєдіяльності; успішність реалізації життєвих планів. У вітчизняній науці проблема життєвого самовизначення особистості вже тривалий час досліджується у різних галузях знань, зокрема: філософії, культурології, психології, соціології, педагогіці. На філософському рівні (М. Бахтін, І. Лоський, В. Конєв та ін.) самовизначення розглядається як наукова категорія і як явище духовного життя людини (О. Бондаревська, М. Зотов, В. Кремень, Н. Щуркова та ін.). Культурологічний підхід обґрунтовує, що людина, здійснюючи моральні й ціннісні вибори, формуючи цілі діяльності та визначаючи способи, засоби їх досягнення, спирається на власні уявлення про культуру та її форми, проектуючи тим самим їх на соціум в цілому, на взаємодію зі світом, з людьми і виступає суб’єктом культури (М. Тубельський). Психологічний підхід концентрує увагу на дослідженні життєвого самовизначення як одного із особистісних новоутворень; розкриває його психологічні механізми (К. Абульханова-Славська, Б. Ананьєв, Л. Божович, Л. Виготський, М. Гінзбург, С. Рубінштейн, В. Сафін та ін.). На соціологічному (B. Агєєв, Ю. Левада, М. Наумов, З. Ядов та ін.) та педагогічному (О. Газман, К. Маркова, Л. Старовєркіна, В. Сєріков та ін.) рівнях самовизначення особистості досліджується у зв’язку з різними сферами її життєдіяльності і відносин (соціальне, професійне, особистісне, ціннісне та ін.). До вивчення проблеми у зазначеному аспекті зверталися представники різних дисциплін (зокрема: професійного – А. Журкіна, С. Калініна, Е. Клімов, Н. Пряжніков; морального – В. Афанасьев, Н. Зотов; ціннісного – К. Абульханова-Славська, А. Асмолов, О. Бондаревська, М. Гінзбург, А. Кирьякова, Е. Кострюкова, Е. Латуха; соціального – В. Журавльов, Б. Ломов, Т. Машарова, Т. Рєзнік). Значний внесок у дослідження різноманітних аспектів проблеми життєвого самовизначення належить зарубіжним дослідникам, зокрема Е. Фрому, А. Маслоу, Е. Еріксону, М. Міду, К. Роджерсу, Т. Парсонсу, Д. Голланду, Д. Уотсону та ін. Водночас аналіз наукового стану проблеми вказує на існування тих аспектів, що практично не досліджувались чи досліджувалися недостатньо. Серед них питання формування і розвитку культури життєвого самовизначення учнівської молоді. Залишається не вирішеним і питання, пов’язане з визначенням сутності поняття «культура життєвого самовизначення», обґрунтуванням педагогічного процесу, шляхів та технологій формування культури життєвого самовизначення особистості у загальноосвітніх навчальних закладах.
