П. Я. Гальперін — вітчизняний психолог радянського періоду, відомий своєю концепцією поетапного формування розумових дій, що була викладена у книзі "Основні результати досліджень з проблеми формування розумових дій та понять" (1965).
У теорії Гальперіна чітко розділяються орієнтуюча частина дії та її виконавча частина: "саме орієнтуюча частина в першу чергу відповідає за хід (процес) научіння та якість його результатів". Щоб сформувати у дитини уявлення про те, що і в якій послідовності потрібно робити, необхідно спочатку побудувати певний "алгоритм" виконання завдання, тобто схему орієнтуючої основи дії, та дати її дитині у вигляді не тільки усних вказівок та пояснень, як це зазвичай буває, а у зовнішній, "матеріалізованій" формі, наприклад, у вигляді картки, на якій все розписано.
Дитина має не просто завчити необхідні формулювання, їй необхідно навчитися правильно виконувати необхідні дії за цим алгоритмом. Власне, "заучування" прийде саме, навіть непомітно для дитини. Але як здійснити це научіння?
Спочатку дитина активно користується карткою, в якій записана "перспектива виконання" всієї дії: що робити, як саме і що має бути отримане в результаті. Дія на цьому етапі максимально розгорнута і виконується фактично з опорою на зовнішні допоміжні засоби, тобто в матеріальній, або матеріалізованій, формі.
Через певний час для дитини зовнішній засіб організації її діяльності стає непотрібним: вона завчила послідовність організації діяльності — і не просто у словесних формулюваннях, а на рівні розуміння своїх дій, смислу кожної з них. На цьому етапі вчитель вимагає від дитини попереднього проговорювання вголос кожного кроку розв'язання задачі (етап голосного мовлення). Виявляється, якщо проминути цей етап, дитина буде робити помилки при розв'язанні завдання без опори на картку. Власне внутрішня дія в неї ще не сформована, і проговорювання вголос слугує необхідним засобом такого формування.
Далі йде етап "зовнішнього мовлення про себе", коли дитина промовляє про себе всю послідовність необхідних дій, і нарешті, етап "дій у прихованому мовленні", коли здасться, що для виконання завдання вже нічого не потрібно: "подумав і розв'язав". Насправді, за розумовою дією лежить цілий ряд процесів довгого поетапного формування, причому сама дія зазнає перетворень за декількома параметрами. У ході такого поетапного формування можуть бути отримані навички не тільки вирішення конкретного завдання, але й суміжних з ним завдань. До того ж складається своєрідна "дисциплінованість мислення",долається ефект "броунівського руху думок" тощо.
