Зарубіжна система освіти активно реалізовує дистанційне навчання за допомогою тьюторства (йдеться про педагогічну діяльність, спрямовану на організаційно-педагогічне керівництво самостійною роботою тих, хто навчається за індивідуальним планом, або в умовах, коли на самостійне опрацювання наукових джерел відведено значний відсоток навчального часу).
У Європі показовим прикладом є Національний університет дистанційної освіти в Іспанії, що відзначив свій 20–річний ювілей. Університет включає 58 учбових центрів в країні і 9 – за кордоном (Бонн, Брюссель, Лондон, Женева, Париж і ін.)
Якісна освіта, як головна складова людського капіталу, є основоположним елементом конкурентоспроможності й стійкого розвитку країни. До індексу розвитку людського капіталу (HDI), який визначає Організація Об'єднаних націй, вища освіта входить з перевагою 1/6 і вимірюється коефіцієнтом обхвату вищою освітою молоді у відповідному віці.
Болонський процес означає:
1) Прийняття системи чітко певних і порівнянних ступенів, у тому числі шляхом використання додатків до дипломів, для забезпечення зайнятості європейських громадян і міжнародної конкурентоспроможності європейської вищої освіти. У Європі багато уваги приділяється уніфікації студентських документів за типом “транзитної залікової книжки”, додатки до дипломів, в яких на національній і англійській мовах буде максимальне повно відбиватися.
2) Перехід на дворівневу систему навчання. Як у Європі, так і в Україні існують значні відмінності між ступенями, що отримуються в класичних університетах. Європейці вважають це за можливе при умові, аби рівень освіти відповідав різноманітності запитів індивідуума, академічного співтовариства і ринку праці. У Європі в основному введена система 3+2 роки (Європейська модель),4+2 –Американська модель.
3) Встановлення кредитної системи як засіб високої мобільності студентів. Європейський диплом бакалавра вимагає накопичення від 180 до 240 годин кредитів, а ступінь магістра – додатково 60-120 годин. У Європі, як і в США, використовується шкала з п'ятьма позитивними відмітками.
4) Мобільність студентів, викладачів, адміністрації. Глобалізація життя вимагає фахівців, які мають можливість проживати і вчитися в різних країнах. У планах Європи, щоб кожен студент міг хоч би місяць прожити за кордоном. Це поважно для уміння просувати свою (у тому числі освітню продукцію) на зовнішній ринок. В той же час зарубіжні вузи економлять час, потрібний для вивчення іноземної мови.
5) Співпраця у забезпеченні якості освіти з метою створення критеріїв і методології порівняння. Європа інтенсивно приступає до створення мережі агентств з контролю якості і акредитації. Держава надає організаційну роботу, профспілкам і, перш за все, міжнародним.
6) Європеїзація вищої освіти, зокрема, в розробці навчальних планів, тренінгів, досліджень. Мета – створити європейську систему освіти, конкурентоздатну американській.
7) Інтеграція безперервної освіти в університетську. Концепція довічного вчення «крізь усе життя» дозволить отримати протягом життя декілька дипломів і ступенеів, і надасть університетам значні фінансові ресурси. Інтеграція в університетах чисельних галузевих інститутів поліпшить матеріальну базу університетів і пов'яже їх з життям.
8) Партнерство студентських і офіційних освітніх інститутів.
9) Підвищення привабливості і конкурентоспроможності європейської вищої освіти.
Слід зазначити, що перехід на викладання з урахуванням вимог Болонського процесу передбачає істотне збільшення і перехід на якісно новий рівень самостійної роботи студента.
