Кожному комп’ютеру користувача, який під’єднано до мережі, надаються
реквізити (адреса). Адресація ??спосіб ідентифікації абонентів в мережі.
Для однозначної ідентифікації комп’ютерів в мережі використовується
32-бітова адреса, так звана ІР-адреса (Internet Protocol), що дозволяє
однозначно визначити даний комп’ютер і є унікальною в рамках однієї мережі.
Запис ІР-адреси містить 4 десяткові числа, розділені крапками. Кожне число
відповідає 1 байту і може набувати значень від 0 до 255. Прикладом ІР-адреси є
192.168.32.3. Такий крапковий десятковий запис набагато легше піддається
запам’ятовуванню і більш читабельний, ніж єдиний рядок з восьми
шістнадцяткових цифр. Тому значна частина ІР-адрес подається в крапковому
десятковому записі.
Для визначення розміру мережі в протоколі ІР використовується поняття
субмережі і маски субмережі. Термін “субмережа” з’явився внаслідок того, що маска дозволяє виділити підмножину ІР-адрес, в результаті чого у великій
мережі можна виділити їх частини – невеликі мережі (субмережі).
Використання маски субмережі дозволяє на комп’ютерах цієї субмережі
розділяти адреси на локальні і нелокальні. Локальним комп’ютерам пакети
посилаються безпосередньо. Програмне забезпечення протоколу використовує
маску субмережі як бітову маску адреси комп’ютера. В масці субмережі
вказується, які біти адреси комп’ютера є бітами адреси мережі, а які – бітами
адреси комп’ютера. Будь-яка адреса, біти адреси мережі якої збігаються з
бітами адреси мережі комп’ютера, з якого відправляються дані, є локальним по
відношенню до цього комп’ютера. В іншому випадку адреса не є локальною.
Наприклад, якщо маска субмережі є 255.255.255.0, то перші 24 біти
задають адресу мережі, а інші 8 – комп’ютер. Це означає, що 192.168.32 (або
11000000 10101000 00100000) – адреса мережі, а 3 (або 00000011) – номер
комп’ютера.
Оскільки 1 байт складається з 8 двійкових розрядів, то за допомогою 8-
розрядного двійкового коду можна подати 256 різних значень від 00000000 до
11111111, тобто теоретично за допомогою 4 байтів можна подати більше 4
мільярдів унікальних ІР-адрес (2564). На практиці ж через особливості адресації
кількість можливих адрес складає біля 2 мільярдів.
Будь-який комп'ютер, під'єднаний до мережі Інтернет, має свою
унікальну логічну IP-адресу.
ІР-адреси можуть призначатися комп'ютерам на постійній основі (це
називається статичним виділенням адрес) або лише на один сеанс під’єднання
до мережі Інтернет (динамічне виділення адрес). Як правило, статичневиділення адрес відбувається при постійному під’єднанні до мережі Інтернет, а
динамічне – при тимчасовому під’єднанні до глобальної мережі.
Більшість комп’ютерів користувачів мережі Інтернет мають динамічні
адреси. Тобто після завершення сеансу роботи з мережею Інтернет ІР-адреса,
яка була надана комп’ютеру користувача на сеанс під’єднання до мережі, може
надаватися комп’ютеру іншого користувача і т.д. Це дає змогу економити
кількість адрес, практично не ускладнюючи роботу користувачів, які
використовують в мережі Інтернет переважно її інформаційні ресурси.
Комп'ютери, що є носіями таких ресурсів, мають статичні ІР-адреси. Якби їх
адреси були динамічними, то це б ускладнювало доступ до ресурсів,
розміщених на них. Тому ці комп'ютери повинні мати постійні ІР-адреси.
Для користувачів працювати з IP-адресами незручно, тому їм
пропонується простіша логічна система доменних імен – DNS (Domain Name
System) – послідовність імен доменів, розділених крапками: microsoft.com,
rambler.ru, itl.net.ua, raix.kharkov.ua і т. п.
