На думку М.Шелера, дух є не просто найвищим принципом, що визначає сутність людини, а вираженням надвітального, навіть антивітального призначення людини. Дух є єдине буття, яке не може саме стати предметом, є чистою і позбавленою домішок актуальністю - таке буття полягає виключно в свобідному здійсненні його станів [3, 60-61]. Як духовна істота, людина вільна від вітальної залежності і відкрита світові. У цьому, за Шелером, і полягає відмінність людини від тварини, яка "цілком живе в конкретному і в дійсності" [3, 63]. Водночас, показуючи ці унікальні потенційні можливості, які отримує людина завдяки духові, Шелер застерігає, що хоча дух є найвищим виявом сутності людини, відтак визначаючи й конституюючи специфіку її буття у світі, сам по собі він є мертвим, тобто перебуває в зародковому стані як чиста потенційність, і лише життєвий порив наповнює його життєвою силою, робить дух діяльним.
