Мамардашвілі цікавиться тими проблемами онтології, які пов’язані, передусім, із буттям свідомості, сутністю людини взагалі. На думку філософа, людина є акт, а не факт. Тобто ми не можемо говорити про наявне буття людини як якоїсь речі, нехай і специфічної. "Свідомість є зусиллям, творчістю" [Смирнов В. М.К. Мамардашвили: философия сознания // Комунист — 1991, №8. — С.73]. Існування людини не може бути апріорною впевненістю для нас, навпаки, людини фактично не існує без якогось зусилля: "нас немає взагалі. ... Ми є - після..." [Мамардашвили М.К. Картезианские размышления. — Второе изд. — М.: Издательская группа "Прогресс", 2001. — С.342]. Після чого? Для існування людини необхідне тренсцендування, вихід за межі природно даного, адже людина — це "істота, що є в тій мірі, у якій вона самотвориться якимись засобами, що не дані в самій природі" [Мамардашвили М.К. Необходимость себя. Введение в философию. — URL: http://www.philosophy.ru/library/mmk/vved.html]. Має щось відбутись, щоб утворилось це "після", яке єдине може свідчити про наше існування.
