Осьовий час – це поняття, яке ввів відомий німецький філософ Карл Ясперс. Під цим поняттям він розуміє певний період в історії людства, під час якого відбувся самий різкий поворот в історії – з’явилася людина такого типу, яка збереглася і донині.
Ясперс датує осьовий час 800-200 р. до н.е. Саме в цей період з’являються майже одночасно найвідоміші філософи: в Китаї – Конфуцій, Лао-цзи, Мо-цзи, Ле-цзи; в Індії – Будда; в Ірані – Заратустр; в Греції – Гомер, Парменід, Гераклід, Платон, Архімед. Нове, що виникло в цю епоху в трьох згаданих культурах, зводиться до того, що людина усвідомлює буття в цілому, саму себе і свої межі. Перед нею відкривається жах світу і власна безпорадність. Стоячи над прірвою, вона ставить радикальні питання, вимагає звільнення і спасіння. Усвідомлюючи свої межі, вона ставить перед собою найвищі цілі, пізнає абсолютність у глибинах самосвідомості і в ясності трансцендентного світу. Все це відбувалося за допомогою рефлексії. Основні ідеї грецьких, індійських, китайських філософів і Будди, думки пророків про Бога були далекі від міфу. Почалася боротьба раціональності і раціонально перевіреного досвіду проти міфу (логосу проти міфу). Всі ці зміни в людському бутті можна назвати одухотворенням: тверді споконвічні підвалини життя починають коливатися, спокій полярностей змінюється занепокоєнням протиріч і антиномій. Людина вже не замкнута в собі. Вона не впевнена у тому, що знає саму себе, і тому відкрита для нових безмежних можливостей. Вона здатна тепер чути і розуміти те, про що до цього моменту ніхто не питав і що ніхто не сповіщав. Вперше з'явилися філософи. Людина в якості окремого індивідуума наважилася на те, щоб шукати опору в самій собі.
