49) «Курс загальної лінгвістики Ф. де Соссюра»

Фердинанд де Соссюр (1857 - 1913) – один з видатних лінгвістів ХХ ст. Проблеми, поставлені й розглянуті Соссюром у ―Курсі загальної лінгвістики‖, - мова й мовлення, системність мови, її знаковий характер, синхронія й діахронія й внутрішня лінгвістика – вже багато в чому були сформульовані його попередниками й сучасниками. Проте заслуга Соссюра полягає в тому, що він , поєднавши ці проблеми, створив загальну теорію мови. Головним методом побудови лінгвістичної теорії Соссюр обрав метод антимоній. 1. Перша важлива антиномія концепції Соссюра – мова й мовлення. Вирішуючи цю проблему, Соссюр відштовхується від загального поняття мовленнєвої діяльності, складниками якої є мова й мовлення. Мова й мовлення – це лише частини більш загального феномена, яким є мовленнєва діяльність. Мова й мовлення ―тісно пов’язані між собою і взаємно передбачують одне: мова необхідна, щоб мовлення було зрозуміле й виконувало всі свої функції; мовлення, у свою чергу, необхідне для того щоб встановилася мова: історично факт мовлення завжди передує мові‖ .Разом з тим мова й мовлення різняться між собою рядом ознак. Перша відмінність між ними полягає в тому, що мова соціальна, а мовлення індивідуальне. Мова як соціальний продукт засвоюється кожним індивідом уже в готовому вигляді. Визнаючи соціальний характер мови, Соссюр наголошує на її психологічній природі: мова – це сукупність асоціацій, наявних у мозку й скріплених колективною домовленістю. На відміну від мови мовлення завжди індивідуальне, воно є ―індивідуальним актом воле вияву й розуміння‖. У мовленні немає нічого колективного, його прояви – індивідуальні й миттєві. По-друге, мова протистоїть мовленню як потенція його реалізації. Мова потенційно існує в мозку індивіда у вигляді граматичної системи й словника; реалізація цих потенційних можливостей відбувається в мовленні, у використанні засобів мови з метою комунікації. По-третє, на відміну від нестійкості й одноразовості мовлення, мова стійка й довговічна. І , нарешті, мова відрізняється від мовлення, як ―істотне від другорядного і більш-менш випадкового‖. Істотними є нормативні факти мови, закріплені мовною практикою, другорядні й випадкові – коливання й індивідуальні відхилення в мовленні. Враховуючи зазначені чинники, Соссюр вимагає окремо вивчати кожен бік мовленнєвої діяльності, пропонуючи розрізняти лінгвістику мови й лінгвістику мовлення, яка має другорядне значення. 2.Протиставлення мови й мовлення Соссюр образно називає першим перехрестям на шляху лінгвіста. Другим перехрестям він називає антиномію синхронії. Синхронія – це стан мови у даний час. Діахронія - це еволюція мови, послідовність мовних фактів у часі. Синхронічна лінгвістика вивчає мову як систему, тобто має справу з мовою, а діахронічна досліджує мовлення, її об’єкт не утворює систему. 3. Ще одне протиставлення лінгвістичної концепції Соссюра – антиномія зовнішньої й внутрішньої лінгвістики. Заслуга Соссюра в тому, що він чітко розмежував сферу дії зовнішніх і внутрішніх чинників у мові. Він відокремлює саму мовну систему, від зовнішніх умов функціонування й розвитку мови. Серед позамовних чинників, які впливають на мову, Соссюр виділяє передусім зв’язок історії мови з історією суспільства, нації, цивілізації в цілому. Історія мови й історія суспільства переплітаються і впливають одна на одну: звичаї народу відбиваються в його мові, мова значною мірою формується народом, нацією. Завоювання, колонізація, торгівельні зв’язки, міграція племен і народів,стан культури, мовна політика держави впливають на межі поширення мови, визначають її взаємодію з ін.мовами, співвідношення діалектів усередині мови, особливості формування літературної мови, нарешті, характеризують специфіку історії мови. До зовнішньої лінгвістики Соссюр відносить також географічне поширення мов та їх діалектне дрібнення. На думку Соссюра, зовнішніми чинниками пояснюються деякі мовні явища, наприклад, запозичення. Мову та її розвиток треба вивчати у зв’язку із суспільством, яке створило мову й постійно її розвиває. Такий поділ сприяв формуванню й розвитку надалі двох впливових напрямків у мовознавстві - соціологічному й структуралізму. 4.Однією з головних заслуг Ф.де Соссюра перед лінгвістикою вважають обгрунтування ним системного характеру мови. У Соссюра система мови базується на протиставленні її членів. Розглядаючи мову як систему математично точну,він користувався для позначення компонентів системи математичним терміном ―член‖,вважаючи, що всі відношення в мові можуть бути виражені в математичних формулах. Мова як система характеризується двома особливостями: усі члени системи перебувають у рівновазі;система є замкнутою. Соссюр наголошує на статичності як найважливішій ознаці мовної системи, хоча її не розглядає як цілком нерухомий стан системи. Визначальними в системі є два типи відношень між її елементами – синтагматичні й асоціативні. Синтагматичні відношення базуються на двох та більшій кількості членів відношення, ― однаковою мірою наявних в актуальній послідовності‖. Синтагматичні відношення підпорядковуються принципу лінійності. Через дію цього принципу мовні одиниці ―вишикуються‖ в лінію, де кожна одиниця утворює сполуку з сусідніми одиницями. Другий тип відношень він позначає як асоціативні, вони ―поєднюють члени цього відношення у віртуальний мнемонічний ( гр. Mneme – пам’ять) ряд‖. В асоціативні відношення Соссюр включає не лише морфологічні, але й смислові зв’язки між словами. На думку Соссюра, сукупність синтагматичних і асоціативних відношень ―утворює мову й визначає її функціонування‖. 5.Соссюр обгрунтував знаковий характер мови. Вчення про мову як систему знаків, які виражають поняття, посідає важливе місце в лінгвістичному вченні Соссюра. Він вважає мову системою знаків. Мовний знак, за Соссюром, - це протиставлена двобічна психічна сутність: означення ( акустичний образ) й означуване ( поняття). Мовні знаки – це реальності, які знаходяться в мозку людини. Центральним знаком у механізмі мови є слово. Соссюр пропонує створити нову науку про знаки взагалі - семіологію. Соссюр зазначає характерні ознаки мовного знака. Це передусім довільність знака, тобто довільність,умовність зв’язку означення з означуваним. Немінливість мовних знаків характеризується тим, що люди вживають їх так, як встановлено традицією. Важливим для системного й знакового розуміння мови було наголошування Соссюром на значимості відмінностей у знаку й мові. На його думку, у слові важливий не звук як такий, а ті звукові відмінності, які дозволяють відрізняти це слово від інших, ―бо тільки ці звукові відмінності значимі‖.