47) Лінгвістична концепція Яна Бодуена де куртене.

Бодуен видатний російський і польський мовознавець. Основні лінгвістичні ідеї Бодуена де Куртене викладені у працях «Деякі випадки дії аналогії в польсь-кій мові» (1868), «Про давньопольську мову до XIV ст.» (1870), «Дослід фонетики резанських говірок» (1874; докторська дисертація), «Дослід теорії фонетичних альтернацій» (1895), «Деякі розділи порівняльної граматики словянських мов» (1881), «Про класифікацію мов» (1910) і в численних (600) статтях. Лінгвістична концепція вченого була різко полемічною щодо панівної молодограматичної парадигми. Вихід із кризи мовознавства кінця XIX ст. він вбачав у звязку лінгвістики з психологією і соціологією, у послідовному синхронному підході до мови, у відмові від обовязкового історизму. Не сприймав логіцизм і молодограматичні концепції мовних законів: «Немає жод-них "звукових законів"». Бодуен де Куртене зосередив увагу на процесах, які мають місце в індивідуальному мовленні. Він вважав, що реально існує лише індивідуальне мовлення. Національна мова, на його думку, існує тільки в ідеалі, а насправді це наукова фікція.Учений закликає вивчати людину як носія мови (щодо цього Бодуен де Куртене солідарний з молодограматиками). Однак учений тут же наголошує на нерозривності в мові індивідуального і загального: те, що є в індивіда, є одночасно й загальним, що пояснюється однаковістю психічних особливостей у всіх індивідів. Отже, мова є явищем колективно-індивідуальним. На відміну від молодограматиків для концепції Бодуена де Куртене характерний не індивідуальний, а колективний (соціальний) психологізм. Є підстави стверджувати, що попри психологічну забарвленість концепції їй притаманне розуміння соціальної суті мови: «Сутність люд-ської мови виключно психічна», -- пише вчений, а далі продовжує: «Оскільки мова можлива тільки в людському суспільстві, то крім психічного аспекту ми повинні бачити в ній завжди аспект соціальний. Основою мовознавства повинна служити не тільки індивідуальна психологія, а й соціологія». Новим для мовознавства XIX ст. є намагання Бодуена де Куртене обґрунтувати необхідність і важливість статичного (описового) аналізу мови всупереч панівному на той час порівняльно-історичному. Не заперечуючи порівняльно-історичного методу, вчений доводить, що для розкриття механізму мови годиться тільки описовий метод, бо система мови являє собою стійкий стан мовних компонентів. Так Бодуен де Куртене підійшов до розрізнення двох станів мови: статики й динаміки, що пізніше буде названо Ф. де Соссюром синхронією й діахронією. При цьому вчений зауважує, що «в мові, як і загалом у природі, все живе, все рухається, все змінюється». У мові одночасно діють закони рівноваги і закони історичного розвитку мови. Статика стосується пер-ших, а динаміка - других. Отже, мову Бодуен де Куртене розглядає як діяльність, що розгортається в часі і просторі. Ученого цікавлять причини мовних змін. І він уперше в історії мовознавства виділяє таку причину, як прагнення до зручності, до різного роду економії затрат, чим пояснюються такі мовні зміни, як спрощення сполучень приголосних, явища асиміляції, дисиміляції, регулярність морфологічної системи тощо. Бодуен де Куртене розуміє мову як систему. Мова, вважав він, це така сукупність, частини якої повязані між собою відношеннями значення і форми. Кожне мовне явище можна вичерпно описати лише за умови врахування його системних звязків. У мовній системі він виділяє три підсистеми: фонетичну, морфологічну й синтаксичну. Бодуен де Куртене вважав, що системність характерна й для динамічного аспекту мови, а тому й вимагав ураховувати системний характер і в діахронічному аналізі. Поняття системності мови в Бодуена де Куртене тісно повязане з поняттям мови як системи знаків, тобто сукупності «численних випадкових символів, які групуються в системі за «протиставленнями і відмінностями». Першим звернув увагу на соціальну диференціацію мови. Однією з головних заслуг Бодуена де Куртене є введення до мовознавства понять фонеми і морфеми. Поняття фонеми в його вченні видозмінювалося, але незмінною була його психологічна інтерпретація. Кінцево фонема визначається як психічний представник звука, що має смислорозрізнювальну функцію. Фонема - результат мовного узагальнення, абст-ракція від реальних звукових реалізацій, інваріант стосовно варіантів, тобто звуків. Морфему Бодуен де Куртене трактував також психологічно: «Морфема -- будь-яка частина слова, що має самостійне психічне життя і далі не членується з цього погляду (тобто з погляду самостійного психічного життя). Отже, це поняття охоплює корінь, [...] усі можливі афікси, як суфікси, префікси, закінчення [...] і так далі». Родового поняття морфеми до Бодуена де Куртене не було. Бодуен де Куртене є творцем теорії чергувань, яку виклав у праці «Дослід теорії фонетичних альтерна-цій» (1895). Ця теорія стала основою морфонології -- звязувальної ланки між фонологією і морфологією. Оригінальні типологічні ідеї містяться в його праці «Про класифікацію мов», де запропоновано нові підхо-ди до типологічного дослідження мов: зіставне вивчення фонетичних (довгота і короткість голосних, функції наго-лосу) і морфологічних структур мов, як споріднених, так і неспоріднених. Цінні зауваження вченого про типологію елементів слова (морфем) у мовах різних типів. Бодуен де Куртене започаткував концепцію мовних союзів (далі її розвинув М. Трубецькой), порушив проб-лему лінгвістичного часу(стосується темпів розвитку однієї мови порівняно з іншою), уперше звернув увагу на важливість для лінгвістики вивченнямовленнєвих розладів (афазій), що згодом стало предметом наукових зацікавлень Р. Якобсона. Бодуен де Куртене збагатив мовознавство численними оригінальними ідеями. Однак його розуміння мови як системи, соціальна зумовленість мовних явищ, елементи знакової теорії мови, теорія фонем і морфонологічних змін, типологія мов - це ті проблеми, які вплинули на подальший розвиток мово-знавства, зокрема на формування структуралізму і соціологічної школи.