42)Словянська компаративістика (Й. Добровський, А.Востоков)

У 1820 р. відомий російський учений Олександр Востоков (1781—1864) у «Розвідці про слов'янську мову» виявляє й доводить споріднені зв'язки між слов'янськими мовами. Це фактично перша праця з історичної фонетики слов'янської групи індоєвропейських мов. Її значення не тільки в конкретних висновках щодо слов'янських мов (історія слов'янських мов, стосунок давньоруської мови до старослов'янської, польської та сербської), а й у визначенні методів історичного дослідження споріднених мов. На основі зіставлення слов'янських мов Востокову вдалося розкрити таємницю юсів. Ці букви позначали відповідно носові голосні [ę] та [ọ], які колись були в усіх слов'янських мовах, а згодом зникли, замінившись на [а] й [у] в усіх мовах, крім польської. Так, практично одночасно в різних країнах було «відкрито» порівняльно-історичний метод дослідження мов. Бопп на матеріалі відомих йому індоєвропейських мов, Раск на матеріалі ісландської, грецької, латинської та балто-слов'янських мов, Грімм на матеріалі германських, а Востоков — слов'янських мов незалежно один від одного дійшли аналогічних, взаємодоповнювальних висновків щодо порівняльно- історичного методу. За ними пішли інші вчені, які опрацьовували принципи порівняльно-історичного дослідження різних груп індоєвропейської мовної родини: Фрідріх-Крістіан Діц, Йоган-Каспар Цейс, Франко Міклошич Чеський мовознавець Йозеф Добровський був засновником нової славістики. Ученого, котрий своєю діяльністю дав поштовх розвиткові слов'янського мовознавства не лише у Чехії, а й далеко за її межами, нині гідно називають «патріархом словянської філології». Добровський перший почав досліджувати лексику церковних книг, зіставляючи словникові відповідники старослов'янських текстів з лексикою живих слов'янських мов. Але для багатьох слів такі паралелі не зазначені, очевидно, тому, що дослідник не знайшов їх, бо користувався пам'ятками пізніших списків, лексика яких значно відрізняється від лексики старослов'янських пам'яток X — XI ст.Уже в першій своїй праці «Історія чеської мови та літератури» (1792) вчений викладає не лише проблеми, пов'язані із чеською мовою, а й загальні слов'янські проблеми. Дослідник твердо переконаний, що всі слов'янські мови близько споріднені між собою, але разом із тим і вважає, що розбіжності між окремими слов'янськими мовами існували вже з найдавніших часів. Ще в 1792 р. Й.Добровський виділив дві групи слов'янських мов — південно-східну і північно-західну. До першої він відніс російську, старослов'янську, сербську, хорватську, словенську, до другої — чеську, словацьку, лужицьку, польську. У Відні 1822 р. вийшла праця Й. Добровського «Основи давнього наріччя слов'янської мови», яка була перекладена на російську мову і видана під назвою «Грамматика язьжа славенского по древнему наречию». У цій праці автор зібрав великий фактичний матеріал переважно з рукописів. Але він не згрупував його за періодами, тому факти, взяті з пам'яток різних епох і зведені разом, створили картину якоїсь ідеальної слов'янської мови, котру не можна віднести до того чи іншого часу. Ще однією хибою цієї праці є неісторичний підхід до пам'яток.Цінність досліджень Й. Добровського полягає і в тому (зараз воно має лише історичне значення), що він навів зіставлення церковнослов'янської лексики з лексикою живих слов'янських мов, вперше подав системний аналіз граматики власне старослов'янської мови, визначив її південнослов'янську мовну основу, зробив аналіз особливостей старослов'янської фонетики і орфографії, описав словотвір, морфологію, синтаксис. Недоліком у працях славіста є те, що він вважає глаголицю пізнішою переробкою кирилиці, що її здійснили далматинські священики для збереження слов'янського письма від переслідувань збоку католицького духовенства (ця теорія була пізніше спростована).Вивчаючи старослов'янське письмо, Й Добровський написав працю, спеціально присвячену глаголиці.