9)Мова і мовлення

Досить поширеною була думка,що поняття мови і мовлення 1им увів у науковий біг Ф. де Соссюр. Однак це не так, бо проблема мови і мовлення була порушена вже В. фон Гумбольдтом та ін.мовознавцями. Основоположник психологізму Г.Штейнталь розрізняв мовлення(говоріння), здатність говорити і мовний матеріал. Мова, за його уявленням – це сукупність мовного матеріалу 1-го народу. Протиставлення мови і мовлення модна узагальнити так: мова-психічне явище, що міститься в мозку людини; соціальне системне, пасивне, потенційне, нестійке, однократне, синхронічне, суттєве. Мовлення-психофізичне явище, що знаходить в фізичному середовищі; індивідуальне, несистемне, активне, реальне, стійке, довговічне, діахронічне, побічне. Оскільки існує 2 обєкти, то їх повинні вивчати дві різні науки-лінгвістика мови і лінгвістика мовлення. Сучасні лінгвісти для розмежування мови і мовлення використовують ті ознаки які запропонував Соссюр. Але у теперішньому мовознавстві все менше уваги приділяється таким протиставленням як: а)мова психічне явище, а мовлення психофізичне, б)мова-соціальне явище, мовлення-індивідуальне, в)мова-системне явище, мовлення- асистемне. Отже, ми бачимо, що до цього часу терміни, мова і мовлення та їх критерії розмежування не отримали однозначного тлумачення. Із ознак висунених для розмежування мови і мовлення після Соссюра є такі: 1)мова-щось загальне, мовлення-конкретне, 2)мова-постійна, довговічна, мислення-перемінне, нестійке, недовговічне(М. ТРУБЕЦЬКОЙ). Майже всі лінгвісти вважають мову, знанням або системою знаків, а мовлення- реалізацією цих знань, або цих системних знаків. Для правильного пояснення співвідношення мови і мовлення потрібно враховувати всі 3 можливих підходи до досліджуваного явища: гносеологічний (філософський), онтологічний (власне лінгвістичний) і прагматичний(цільовий). У гносеологічному плані мову і мовлення потрібно розглядати як явище різного ступеня абстракції. Мова-загальне абстрактне, мовлення-окреме конкретне. Знаходячись у діалектичному зв’язку мова і мовлення є відносно незалежними явищами. У плані онтологічному мова належить до психічних явищ, а мовлення до психофізичних, доступних сприйманню. Певною мірою мова відноситься до мовлення як ідеальне до матеріального. З прагматичного погляду мова являє собою щось стабільне і загальноприйняте, тоді як мовлення є оказіональним, випадковим, рухливим.