Українська державна символіка, - як у скіфських царів, у старокняжій Київській державі та в УНР, - відображує традиційну українську символіку, що формувалася протягом тисячоліть і належить до найбагатших та найзмістовніших символічних систем людства. Ключем до її розуміння є чільний їїсимвол, нині відомий під назвою «Тризуб» .
Перша літописна згадка про тризуб як про вели-кокнязівський знак стосується ХХст.Його зображення відоме із печатки Святослава Ігоревича.Згодом цей знак карбується на срібних монетах великого князя київського Володимира Святославовича де з одного боку портрет володаря , а з іншого -тризуб.
Тризуб символізує туж саму трійцю життєтворчих енергій , що й хрест та шестикутна зірка , тобто Мудрість, Знання і Любов(або Вогонь, Воду й Життя).Тож тризуб можна зустріти на цеглі Десятинної церкви ,на плитах Успенської церкви у Володимирі Волинському, його зображення знайдено на варязькому мечі ,в гербі французької королеви Анни, на надробку св.Еріка у Швеції та ін. Поряд з офіційною функцією державного і релі-гійного символів Тризуб має на Україні і широку естетичну функцію та функцію оберега .Тризуб зоб-ражався як в орнаментах тканин, килимів, карбування , так у рукописних текстах книг, на монетах
і печатках, на ювілірних виробах, державних відзнаках, підвісках і навіть на посуді.
Крім містичного знака тризуба українська державна символіка включає жовто-блакитні барви. У давніх аріїв було три барви (варни): біла - старшина, жреці - правителі, яких звали рахмани (брахмани); червоно - малинова - воїни (шатри , кшаттії); чорна - сіячі та скотарі (вайш`ї і шудри).
Запорожці, як люди, що повністю присвятили себе священній війні за Україну, дотримувались звичаїв і символіки барви воїнів - зодягались у червоно-малиновий одяг і мали, мрім мирного жов-то-блакитного, бойовий, червоно-малиновий стяг; гетьман мав срібно-білого прапора,військово-магнатськи формування - червоно-білого, а військовонародні - червоно-чорного. Оскільки гетьман у певних ситуаціях мав виступити то від старшини, товід козацтва, то від селян , а то й від усіх зразу - він мав бунчуки білого, червоного, та чорного кольорів. Біло-червоно-чорна символіка кольорів збереглася і до сьогоднішнього дня на Східній Україні в традиції вишивати червоно-чорним по білому, що символізує єдність усіх груп одному народі .
Можна наводити чимало пикладів популярності біло-червоно-чорної барви на Україні, але жоден зцих традиційних кольорів не став державною барвою в силу двох причин. Перша полягає в тому, що ця барва є спільною для десятків націй і народностей, які розвинулися з єдиної давньоарійської спільності, а друга - в тому, що за цими кольорами протягом тисячоліть, міцно установилася соціальна функція. В українців національною барвою стала інтегруюча релігійна блакитно - жовта . Після батиївського погрому на Київських землях завмерла усяка національна і державна діяльність.
Коли ж нація почала оживати, - відродилась і символіка. Національна барва з`являється по всій Україні і ,насамперед , у розписах церков та у церковних речах - ризах, фарбованій різьбі іконостасів. Ця барва оживає також у творах мистецтва - мініатюрах і прикрасах, у масовому виготовленні жовто - блакитних тканин, у гербах українських земель. Жовто-блакитна барва була наствльки усвідом-леною як національна українська , що узаконення Центральною Радою жовто - блакитного прапора як державного символа, яке сталось 22 березня 1918р., не викликало ні в Україні, ні в Росії жодного сумніву , що до правомірності цього акту.
