Багато писалося в ці часи мемуарно-історичних творів. Крім згадуваних вже літописів Самовидця, Г. Граб'янки і С. Величка в кінці XVIII ст. з'являється анонімна "Історія русів". Видатною пам'яткою паломницької прози стали "Странствованія" В. Григоровича-Барського.
“Літопис Самовидця” має непересічну цінність для науковців. Він дає змогу грунтовніше вивчити добу козаччини та особистостей, які її творили. Самовидець розповідає про події, які відбувалися в Україні, і пов’язує їх із процесами в сусідніх державах — Росії, Польщі, Молдавії.
Літопис Г. Граб’янки й сьогодні є цінним першоджерелом. До нього додаються два реєстри Війська Запорозького — до Б. Хмельницького та після його смерті. Г. Граб’янка вводить у літопис словник незрозумілих слів, що полегшує сприйняття твору.
Найбільш фундаментальною працею є чотиритомний “Літопис” С. Величка. Автор “Літопису” не відокремлює Україну 1648—1654 pp. від історичного розвитку країн, з якими її звела. Він цитує німецького історика Пуффендорфа, який розповідає про Б. Хмельницького та його оточення.
“Літопис” С. Величка за жанровими особливостями належить до художньо-літературного дослідження. Цей жанр допускає можливість викладу певної гіпотези бачення проблеми. Автор стверджує, що український народ виживе, незважаючи на всі намагання сусідів звести його з історичної арени “Літопис” С. Величка вперше було видано в Києві 1858 p.
