Перші подихи бароко в архітектурі з’являються майже рівночасно в початках XVII ст. у Львові (костьоли бернардинів, єзуїтів) та Києві (перебудова Успенського собору італійцем С. Брачі). Але самостійна творчість українських митців розпочинається в другій половиш XVII ст. та досягає найбільшого розцвіту в добу Мазепи. Новий характер української архітектури складається головно під впливом двох чинників — старої традиції мурованого будівництва, започаткованої в княжу добу, й дерев’яного народного будівництва. Перший тип будов постав зі сполуки церкви із західним і базилічним типом бароко, що, до речі, близько стояв до візантійсько-української базиліки. До таких оздоб належать великі церкви в Бережанах, Троїцька церква в Чернігові, собор Мгарського монастиря коло Лубен, дві будови гетьмана Мазепи в Києві — Михайлівський собор і Братська церква Академії. Іншим типом є будови, що в плані й просторовому об’ємі йдуть за давньою традицією українського дерев’яного будівництва. До трибанних церков належать знаменитий Покровський собор у Харкові, церкви Києво-Печерської лаври, собор у Ромнах. До найстарших 5-банних належать згадана вже Сутківська твердиня, церква Адама Киселя в Нискиничах на Волині та перебудова Спаса на Берестові в Києві за часів Петра Могили. До розвиненої барокової доби належать прекрасні будови Київської лаври — Усіх Святих, Воскресіння та Петра й Павла, св. Юра Видубицького монастиря, будови Чернігова, Батурина, Ізюма. Ближче стоять до українського бароко іудейські синагоги, де часом поєднуються східні мотиви левів, птахів тощо (Щаргород на Поділлі, Сатанів, Тернопіль 1672 р.). З небагатьох збережених зразків цивільного будівництва особливої популярності набув так званий Дім Мазепи в Чернігові.