В житті людей Древньої Русі велике місце займали музика, пісні та танці. Пісня супроводжувала працю, з нею ходили в похід, вона була складовою частиною свят, входила в обряди. На фресках Софії Київської (XI ст.) зображені музиканти, які грають на різних духових, ударних та струнних інструментах. Ці фрески свідчать про жанрове розмаїття музичної культури Київської Русі.
У музиці люди бачили захист від нечистої сили, від поганого сну, від пристріту. Також існували спеціальні магічні мелодії для забезпечення родючості грунту і плодючості худоби.
Артисти-скоморохи займали особливе місце серед древньоруських професійних виконавців. Вони їздили із міста в місто, із села в село і виступали на торгах, ярмарках або святах.
Умовно можна виділити три напрямки музичного життя того часу – народну музику, інструментальну й церковну. Уявлення про народну музику ми можемо зробити по архаїчних наспівах, які й понині звучать в українському фольклорі. Найдавніші їхні форми пов'язані з язицькими обрядами – заклинаннями, ігрищами, колядками, усілякими ритуалами й святами. Для церкви ці ритуали були неприйнятні – улюблені народом свята вона традиційно засуджувала, називала не інакше, як "бісівськими".
Проте, християнство принесло в культуру Русі церковні співи. Вони були одноголосими. Церковні мотиви, що прийшли з Візантії, вважалися священними й незмінними. Але згодом виникли нові форми музики, зокрема, знаменитий Київський розспів.
