Кінець ХIХ — початок ХХ ст. характеризувався піднесенням політичного життя в Росії, формуванням політичних партій та організацій, зростанням їх впливу на суспільний розвиток. Плідна культурницька діяльність українського громадянства у попередній період сприяла формуванню нової генерації українців, яка прагнула послідовно виборювати всю повноту політичних i національних прав українського народу. Зявляються перші зародки незалежних українських організацій. У 1891 р. постало Братство тарасівців — обєднання молодих українських патріотів, які вже не задовольнялися культурницьким українофільством старшого покоління i ставали на шлях національного радикалізму. У 1896 р. у Києві було утворено українське таємне товариство Молода Україна, метою якого, за свідченням київського жандармського управління, була пропаганда соціалізму i політичного сепаратизму на українській основі. Зазначені політичні групи, а також українські студентські громади стали основою, на якій у Харкові в лютому 1900 р. виникла перша українська політична партія — Революційна українська партія РУП. Для початків її діяльності був характерним радикально-нацiональний напрям роботи, душею якої був М.Мiхновський. Однак під впливом загальноросійського соціал-демократичного руху з другої половини 1902 р. РУП почала пройматися марксистською ідеологією, що спричинилося до її розкладу i створення ряду нових політичних партій. Першою серед них стала Українська народна партія на чолі з М.Мiхновським, яка відстоювала ідею повної української державної самостійності. Частина рупiвцiв разом з бундівськими організаціями в Україні утворили Українську соціал-демократичну партію Спілку, яка увійшла до РСДРП на правах автономної частини меншовицької організації. Більшість рупiвцiв, яка гуртувалася навколо М.Порша, В.Винниченка, Д.Антоновича, С.Петлюри, М.Ткаченка, проголосила утворення Української соціал-демократичної робітничої партії УСДРП. УСРДП прийняла соціал-демократичну програму західноєвропейського зразка, висунувши лозунг автономії замість самостійної України. Українська ліберальна інтелігенція, що обєднувалася в громадах та ін., утворила у 1904 р. українську демократичну партію. Згодом вони злилися в єдину — Українську радикально-демократичну партію. Її активними діячами були Б.Грiнченко, С.Єфремов, М.Левицький, Є.Тимченко, В.Чехiвський, Є.Чикаленко. Саме УСРДП i УРДП були головними виразниками суспільно-політичних поглядів організованого українського руху.
