Виступ декабристів налякав нового царя Миколу I, який заходився змінювати самодержавно-поліцейський режим і владу поміщиків в країні. Російське самодержавство тримало під поліцейським наглядом всю країну, придушувало усі прояви інакодумства. Над усіма друкованими виданнями була встановлена найсуворіша цензура. Деспотичний царський режим включав в себе зосередження усієї влади в руках царя, усунення усіх суспільних верст від участі в політичному житті, недопущення будь-яких форм самоврядування, натомість — панування бюрократії в усіх сферах життя. Миколаївська реакція тяжко позначилась на становищі українського народу. Найгостріших форм гноблення зазнавало кріпосне селянство. Селяни фактично повністю були безправні і відбували панщину. Дещо кращими було становище державних селян, які вважалися вільними. Проте й ця категорія хліборобів терпіла знущання від державних урядовців та поміщиків, були надзвичайно обтяжені податками, рекрутською, шляховою та іншими повинностями. Яскравою сторінкою визвольної боротьби були виступи селянства Поділля, повязані з імям Устима Кармалюка. Подібні до Кармалюкових селянські повстанські загони створювались й у інших регіонах України. Під впливом революційних подій 1848 р. прокотилася нова хвиля селянських виступів на Правобережній Україні, де уряд змушений був запровадити надзвичайний стан. У цих тяжких для українського народу умовах частина запорізького козацтва не залишила надій повернутися на Україну. Коли розпочалась війна Росії з Туреччиною, кошовий Задунайської Січі Гладкий з кількома сотнями козаків перейшов на бік російської армії. Однак більшість задунайського козацтва залишилось у Туреччині і зазнала жорстоких репресій, з боку турецьких властей, які ліквідували Задунайську Січ. Ліквідація Задунайської Січі означало кінець існуванню останньої самостійної української політичної організації. Але незважаючи на національне поневолення і кріпосницьке рабство, в якому опинився український народ, він не втратив прагнення до свободи і незалежного політичного існування.
