Кінець XVII — початок XVIII ст.. характеризувався загостренням соціальних суперечностей в Україні. Невдоволення селянства і рядового козацтва політикою старшини неодноразово виливалися у відверті повстання. Досвід багаторічної боротьби виробив у козацько-старшинських колах переконання, що лише політична автономія у складі Російської держави створює реальний грунт для подальшого розвитку України й забезпечення її життєвих інтересів. Розглядаючи соціально-економічне становище Гетьманщини, слід звернути увагу на певне піднесення її суспільного і культурного розвитку, господарського життя за часів гетьманування Данила Апостола. Однак це викликало занепокоєння російського царизму, який побоювався втратити свої позиції в Україні. Пiсля смертi гетьмана управління Україною було передано т.зв. Правлінню гетьманського уряду 1734-1750 на чолі з кн.Шаховським, яке згiдно з вказівками Петербурга вело лінію на дискредитацію автономного устрою місцевих урядових установ і призвичаєння українського населення до великороссийского правления. Царизм безоглядно розпоряджався людськими і матеріальними ресурсами України в імперських інтересах.