25 липня 1687 р. над річкою Коломаком відбулася рада, на якій гетьманом було обрано генерального осавула Івана Мазепу 1687 — 1709. Іван Мазепа народився у 1632 р. в родовому маєтку Мазепинцях. Відбувши навчання у Києво-Могилянському колегіумі, Мазепа опинився при дворі Яна-Казимира, який звернув на нього увагу й вислав за рубіж для вдосконалення воєнних знань. Мазепа пробув за кордоном три роки, де вивчав не тільки воєнну справу, а й мови. Далі він вступив на службу до гетьмана Дорошенка, який імпонував Мазепі своїм глибоким патріотизмом. Згодом Мазепа стає генеральним осавулом в уряді гетьмана Самойловича й набуває широкої популярності в козацько-старшинському середовищі. Соцiальна полiтика Мазепи свідчила про перемогу старшинської олігархії і здачу перед нею позицій гетьманської влади, яка в усьому солідаризувалася з новою українською аристократією. Під час свого перебування у Москвi він зажадав від царя дозволу на здійснення запису козаків з тим, щоб відділити козацький стан від посполитих і не допускати переходу селян у козацтво. В 1701 р. гетьманським універсалом офiційно була пiдтверджено панщинні обовязки у два дні на тиждень. Однак ця регламентація не стала перешкодою дальшому зростанню класових суперечностей. Необхідно усвiдомити, що незважаючи на певні успiхи у поширенні впливів Мазепи на Правобережжі — підтримка С.Палія у відродженні козацтва і колонізації краю — наміри українських політиків зберегти Гетьманщину як самостійний політичний організм знаходились у гострій суперечності з самодержавно-централістичною, бюрократичною системою, що почала формуватися Петром Першим. Необхідно усвiдомити, що незважаючи на певні успiхи у поширенні впливів Мазепи на Правобережжі — підтримка С.Палія у відродженні козацтва і колонізації краю — наміри українських політиків зберегти Гетьманщину як самостійний політичний організм знаходились у гострій суперечності з самодержавно-централістичною, бюрократичною системою, що почала формуватися Петром Першим. 5 травня 1710 р. козацька рада у Бендерах обрала гетьманом колишнього генерального писаря Пилипа Орлика. Він очолив першу українську політичну еміграцію, яка тривалий час намагалась протидіяти деспотизму російського самодержавства. Уклавши на весні 1711 р. договори з Швецією і Туреччиною, Орлик із своєю армією та допоміжними татарськими силами вирушив на Правобережну Україну. Кримський союзник виявився фатальним для Орлика татари почали жорстоко спустошувати Правобережжя, забирати в полон населення це призвело до остаточної втрати Орликом підтримки широких верст народу і краху надій утвердитись в Україні. В еміграції П. Орлик активно доводив необхідність створення загальноєвропейської коаліції проти Росії з метою визволення України.
