Макроекономіка як наука є теоретичною базою економ. політики держави. Але її практичне застосування ускладнюється тим, що вона представлена великою сукупністю конкуруючих між собою теоретичних доктрин, кожна з яких по-різному являє механізм функціонування економіки з ринковими відносинами, і по-різному вбачає співвідношення між ринком і державою, подає протилежні рекомендації щодо ролі держави в стабілізації економіки.
У системі теорій макроекономічного регулювання виділяють декілька основних теорій: класичну, кейнсіанську, монетариську, теорію економіки пропозицій, теорію раціональних очікувань.
Фактично, класична теорія й історично започаткувала макроекономічну науку. Найбільш видатними представниками клас. теорії є А.Сміт, Д.Рікардо, Дж. Міль, Ж-Б. Сей, А.Маршал, В.Парето, А.Пігу, Л.Вальрас.
Прихильники клас. теорії вважають, що ринковий мех.-м здатний автоматично забезпечувати повну зайнятість без державного втручання в економіку, тобто повну зайнятість без державного втручання в економіку, тобто повна зайнятість є нормою для економіки з ринковими відносинами. Вони визнають, що інколи на економіку можуть негативно впливати зовнішні фактори, такі як війни, політичні перевороти, засуха, біржові крахи тощо, які тимчасово виводять її з стану повної зайнятості. Проте здатність ринку до автоматичного саморегулювання є достатньою, щоб через деякий час знову відновити в економіці такий рівень вир-ва, який відповідає умовам повної зайнятості. Це означає, що можливий відхід економіки від стану повної зайнятості є не внутрішнім продуктом ринкової економіки, а лише результатом впливу на неї зовнішніх обставин.
Згідно з класичною теорією мех.-м ринкового саморегулювання економіки склад. з декількох елементів.
- Ситуація, коли величина сукупних витрат буде недостатньою для вир-ва потенційного ВВП, є малоймовірна. Якщо навіть сукупні витрати за будь-яких обставин зменшаться порівняно з потенційною величиною, то досить швидко такі важелі як ціна і з/п примусять економ. суб`єктів збільшити сукупні витрати до потенційної величини. Неможливість виникнення в економіці дефіциту сукупних витрат спирається на закон Сея, згідно з яким процес вир-ва товарів створює доход, який дорівнює вартості вироблених товарів. Закон спирається на передумову, що весь доход, отриманий виробниками товарів, повністю використовується на закупівлю інших товарів. У дійсності це не так, оскільки певна частина доходу може бути спрямована на заощадження, що породжує невідповідність між вир-м та спожив-ням, тобто між S та D. Сукупні витрати будуть недостатніми для закупівлі всієї маси вироблених товарів, у результаті чого скоротиться сукупний попит, ВВПф відхилиться вниз від ВВПп, що свідчить при виникнення в ек-ці неповної зайнятості.
- Та частка доходів, яка спрямовується на заощадження, знову повертається на товарний ринок у вигляді інвестицій. Прихильники теорії визнають дестабілізуючий вплив заощаджень на рівновагу між доходами та витратами, проте дана обставина не вимагає державного втручання в ек-ку, в чому й полягає суть другого елементу теорії. Інвестиційні витрати підприємців компенсують ті вилучення з потоку “доходи-витрати”, які відбуваються у формі заощаджень. Якщо запропонований обсяг заощаджених грошей перевищує попит на них з боку інвесторів. або зменшується порівняно з ним, то % ставка знижується або підіймається і завдяки цьому урівноважує їх між собою. Це означає, що рівноважна % ставка вирівнює заощадження та інвестиції автоматично. За цих умов необхідності держ. втручання в економіку не виникає.
- Обсяг сукупної продукції, яку можуть реалізувати її виробники, залежить не лише від величини сукупних витрат, а й від рівня товарних цін. Це означає, що навіть тоді, коли % ставка за будь-якої причини нездатна привести у відповідність заощадження домогосподарств та інвестиції під-в, падіння сукупних витрат буде компенсоване пропорційним зниженням цін.
Згідно з класичною теорією здатність економіки до цінового саморегулювання забезпечується конкуренцією між продавцями, яка породжує високу еластичність цін стосовно попиту.
Підсумовуючи: згідно з класич. теорією механізм % ставки, гнучких товарних і ресурсових цін надає ринку здатність автоматично підтримувати повну зайнятість в економіці. За цих умов виключається необхідність втручання держави в економіку, тобто найбільш раціональною має бути політика державного невтручання.
