Інфляційний розрив – це величина, на яку фактичні сукупні витрати повинні початково зменшитися, щоб усунути інфляційний надлишок за умов повної зайнятості.
Розрив носить назву інфляційного тому, що він викликає в економіці інфляційний надлишок ВВП. Величину інфляційного розриву (-∆СуВп) – необхідного початкового зменшення сукупних витрат – можна визначити за формулою (без врахування цінового фактору): -∆СуВп = -∆ВВПі / Мв,
де -∆ВВПі– інфляційне зменшення ВВП за умов повної зайнятості (-∆ВВПі = ВВПп - ВВПф).
Графічно інфляційний розрив можна зобразити в наступному вигляді:
На графіку потенційний ВВП забезпечується при сукупних витратах на рівні СуВ2. Але фактично економіка витрачає більше – СуВ1. Отже має місце надлишок сукупних витрат (СуВ1>СуВ2). Тому фактичний надлишок ВВП номінально перевищує потенційний: ВВП1>ВВП2. Таке явище і називається інфляційним розривом.
Інфляційний розрив виникає у зв`язку з тим, що зростання сукупних витрат (сукупного попиту) не супроводжується адекватним зростанням вир-ва (сукупної пропозиції). В умовах, коли економіка досягла повної зайнятості, під-ва не можуть швидко відповісти на збільшення сукупного попиту відповідним збільшенням фактичних обсягів вир-ва. Для цього потрібен певний час. Єдиним природним наслідком у цьому випадку є зростання цін, тобто інфляція. Тому усунення інфляційного розриву викличе лише зменшення номінального ВВП без зміни реального ВВП.
