Для інфляційного податку існує крива Лаффера, яка показує величину надходжень від інфляційного податку при різних рівнях інфляції. Коли економіка знаходиться у стані рівноваги і темпи інфляції не змінюються з часом.
- рівень інфляції;
ІТ – інфляційний податок.
Із зростанням інфляції база оподаткування (у цьому випадку – це попит на реальні грошові залишки) зменшується.
Максимальний інфляційний податок ІТ досягається на рівні мах. Подальше зростання інфляції призводить до скорочення надходжень, тому що високий рівень інфляції не компенсує скорочення рівня реальних грошових залишків, які і обкладаються податком (відрізок ML на графіку).
Висновок. При стійких темпах інфляції існує максимальний бюджетний дефіцит, який фінансується за допомогою друкування грошей. Уряд може тимчасово фінансувати дефіцит вищий за максимальних (ІТмах), але за рахунок прискорення інфляції, замість збереження її стабільного темпу. Якщо уряд намагається довгий час фінансувати більший, ніж ІТмах дефіцит бюджету, то це призводить до гіперінфляції.
Економісти називають банківський процент номінальною процентною ставкою, а збільшення купівельної спроможності споживача-реальною процентною ставкою.Якщо номінальну процентну ставку позначити через i, реальну процентну ставку-r, а інфляцію-π, то залежністьміжцимитрьомазміннимиможна буде записати як:
r=i– π
Тобто реальна процентна ставка є різницею між номінальною процентною ставкою та рівнем інфляції
i=r+π
Рівняння записане у такому вигляді має назву рівняння Фішера.Воно вказує на те, що номінальня процентна ставка може змінюватися під впливом двох причин: внаслідок зміни реальної процентної ставки або ж внаслідок зміни рівня інфляції.
У відповідності з рівнянням Фішера, збільшення рівня інфляції на 1% призводить до підвищення номінальної процентної ставки на 1%. Це співвідношення маєназву ефекту Фішера.
