Сукупний попит, як відомо, складається iз попиту на споживчі товари (С) та інвестиційні товари (/). Закон Сея передбачає piвність обсягу національних витрат (тобто сукупного попиту AD) i величини національного доходу (Y). Ця piвнicть може мати місце, коли суспільство в цілому повністю витрачає отриманий дохід без залишку. Але на практиці дохід домашніх господарств розподіляється на споживання (С) i заощадження (S). Наявність заощаджень (S) означає, що частина коштів iз потоку доходів вилучається, i таким чином це призводить до затоварювання ринку, i, відповідно, до зростання запасів благ, на що підприємці ввдповвдають скороченням виробництва, зайнятості i, як наслідок, доходи домашніх господарств знижуються. Вихід з цієї ситуаци економісти-класики вбачають у тому, що заощаджені кошти повинні повністю витрачатися на інвестиції.
Власники заощаджень не зацікавлені зберігати кошти в ліквідній формі, а помістять їx у банк під певний процент. Чим вищий процент (/), тим вищий стимул до заощаджень (S), таким чином, обсяг заощаджень є зростаючою функцією від ставки процента (/):
У свою чергу, підприемці готові використовувати пропоновані на ринку заощадження, вкладаючи ix у виробництво з метою отримання додаткового прибутку. Пдприемці будуть нарощувати обсяги виробництва до тих пip, поки гранична ефективність цього фактора перевищуватиме процентну ставку (/), тобто справедливим буде співвідношення:
Таким чином, заощадження є функцією процента i реального доходу (залежністъ пряма):
Умови рівноваги ринку заощаджень за класичною моделлю (в закритій економіці): (Мал..)
