Російська збройна агресія проти України[1][38] (також Російсько-українська війна[1]) — пряме та опосередковане застосування збройної сили Російською Федерацією проти суверенітету та територіальної цілісності України.Складовими частинами російської збройної агресії проти України у 2014–2015 роках є:[1] Російська інтервенція до Криму 2014 Війна на сході України
27 січня 2015 року Верховна Рада України визнала у своїй заяві-зверненні до міжнародних організацій Росію як країну-агресора
Передумови конфлікту
Передбачення цивілізаційного конфліктуКлючовою передумовою конфлікту стала дедалі неприязніша політика путіністської Росії щодо України. Ця політика, з огляду на зміст російської пропаганди у ЗМІ, за останні роки стала просто ворожою. Агресивність російської політики стосовно України вилилася у перші жертви з боку останньої ще за часів режиму підконтрольного Росії В. Януковича.
У лютому 2008 року Олександр Сокуров в інтерв'ю на телебаченні зазначив[44], що до того часу, поки розвиток культури в Росії не стане головним завданням всіх державних інструментів,— ідеології, промисловості, бюрократії, армії, загалом усіх державних інститутів,— не буде рішучих змін у житті Росії. І, оскільки це завдання не вирішується, то Росію очікують великі війни: на півдні країни; аж надто тяжка війна з Україною; надто тяжкий конфлікт із Казахстаном.
Інцидент в Азовському морі
17 липня 2013 року в Азовському морі, далеко за межами територіальних вод Росії, катер берегової охорони прикордонної служби РФ влаштував погоню за українським риболовецьким човном, наздогнав його і протаранив, унаслідок чого загинуло четверо з п'яти українських рибалок, а щодо вцілілого і врятованого переслідувачами п'ятого порушили карну справу за «браконьєрство та порушення кордону». Російські прикордонники були без форми, замовчували той факт, що відразу знайшли тіла всіх загиблих, і не віддавали їх, бо хотіли приховати кульові поранення. Вцілілий українець Олександр Федорович, госпіталізований у російському Єйську, стверджував, що російські прикордонники стріляли в українців без попередження і потопили човен.
Євромайдан21 листопада 2013 року в Україні розпочалися антиурядові протести як реакція на рішення Кабінету Міністрів України про призупинення процесу підготування до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Євросоюзом і значно поширилися після силового розгону демонстрації в Києві вночі 30 листопада. У рамках поняття протестів кінця 2013 року відбувалися, зокрема, мітинги, демонстрації, студентські страйки.
16 січня 2014 року у Верховній Раді України з порушенням установленої процедури голосування[46] було прийнято[47] 10 законів, направлених на звуження конституційних прав і свобод громадян[48][49][50]. Прийняті закони викликали широке обурення в українців і спричинили ескалацію конфлікту.До 19 січня 2014 протести перейшли у бойові протистояння на вулиці Грушевського в Києві, внаслідок чого загинуло 6 осіб, більше 1000 були травмовані. Ще більш кривавими бої стали, починаючи з 18 лютого, за два дні боїв загинуло більш ніж 100 осіб з обох боків.
Наслідком перемоги революції стало: відсторонення президента Януковича від влади та його втеча в Росію, відновлення конституції України 2004 року, скасування диктаторських законів, призначення дострокових президентських виборів.
Зміна влади кардинально зменшила силу впливу Росії на Україну, також Віктор Янукович закликав Володимира Путіна відновити конституційний лад в Україні за допомогою Збройних сил Росії.
Підготовка Росії до інтервенції
28 квітня 2013 телеканал Росія-24 у своєму випуску новин повідомив про створення нового російського спецназу для закордону, в задачі якого входять дії на суміжних з Росією територіях. Як зазначено в репортажі метою цих формувань є досягнення політичних і економічних цілей Росії в інших країнах, шляхом створення для країни-жертви серйозних внутрішніх проблем. Крім інших задач ці спецпідрозділи зосереджуються на організації партизанського руху з подальшим навчанням і керівництвом повстанців та фізичному усуненню політичних опонентів. У репортажі детально висвітлюються методи їх роботи
23 лютого 2014 на мітингу в Москві заступник голови Державної Думи Російської Федерації Жириновський Володимир Вольфович, заявив про необхідність розділення України на три частини та направлення в Україну російських добровольців, які стануть основою армії Республіки Малоросії зі столицею в Харкові.
Проросійські мітинги в Криму
23 лютого 2014 року почалися проросійські та проукраїнські мітинги (в останніх брала участь велика кількість кримських татар на чолі з лідером Меджлісу Рефатом Чубаровим). 27 лютого невідомі озброєні люди без знаків розрізнення (ймовірно колишні бійці спецпідрозділу «Беркут», що брали участь у придушенні протестів у Києві («Беркут» було розформовано 25 лютого), та російські спецпризначенці) захопили й блокували Верховну Раду Криму та інші адміністративні будівлі, аеропорти в Сімферополі та Севастополі, установи зв'язку, засоби масової інформації тощо. На їхню вимогу до Парламенту Криму прийшла частина депутатів, що проголосували за проведення референдуму про розширення автономії Криму 25 травня 2014, в день президентських виборів в Україні. При цьому присутність кворуму є сумнівною, оскільки на засідання не допустили ЗМІ.[55] Невдовзі було двічі змінено дату референдуму: перенесено спершу на 30 березня, а потім — на 16 березня. Також було змінено формулювання питання — замість розширення автономії йшлося про приєднання до складу Росії. При цьому, оскільки Україна є унітарною державою, питання про відокремлення регіону можна вирішувати лише на національному референдумі. З огляду на це, ще до проведення референдуму лідери країн ЄС, США та багатьох інших визнали його незаконним, а його результати — недійсними.
Захоплення Верховної Ради АРК
У ніч на 27 лютого будівлі Верховної Ради та Уряду АРК захопили озброєні невідомі особи та встановили на будівлях російські прапори. За словами народного депутата Сергія Куніцина адміністративні будівлі захопили професійно підготовлені люди, які озброєні автоматами, кулеметами, гранатометами тощо[56]. За повідомленнями ЗМІ центр Сімферополя було перекрито правоохоронцями, піднятими по тривозі[57], обмежено рух громадського транспорту[58].
Вторгнення російських військ на півострів
1 березня 2014 року Рада Федерації РФ підтримала звернення президента Росії Володимира Путіна про дозвіл на застосування Збройних сил Російської Федерації на території України[59] Рада національної безпеки і оборони України у зв'язку з агресією з боку Росії, ухвалила рішення привести Збройні сили України в повну бойову готовність та розробила «детальний план дій на випадок прямої військової агресії з боку РФ»].17 березня в Україні вперше оголошена мобілізація указом в.о. Президента України О. В. Турчинова.
«Референдум» 16 березня
16 березня 2014 року відбувся «референдум» про статус Криму, на якому за офіційними даними 96,77% жителів АРК та міста Севастополь проголосували за возз'єднання відповідних територій з Російською Федерацією. 17 березня Верховна Рада АРК проголосила незалежність Республіки Крим, а 18 березня у Георгіївській залі Московського Кремля Президент Росії Володимир Путін спільно із самопроголошеними Головою Ради Міністрів АРК Сергієм Аксьоновим, спікером Верховної Ради АРК Володимиром Костантиновим, та головою СМДА Олексієм Чалим підписали Договір про прийняття Республіки Крим до складу Росії. 21 березня Рада Федерації Росії прийняла закон про ратифікацію Договору від 18 березня та закон про утворення нових суб'єктів федерації — Республіки Крим та міста федерального значення Севастополь, закріпивши анексію цих регіонів Росією.27 березня 2014 Генеральна Асамблея ООН підтримала територіальну цілісність України, визнавши Крим і Севастополь її невід'ємними частинами. За відповідну резолюцію проголосували 100 країн-членів ООН зі 194. Проти проголосували 11 країн, 58 країн утрималися, решта не брала участі в голосуванні.
