пользователей: 30398
предметов: 12406
вопросов: 234839
Конспект-online
РЕГИСТРАЦИЯ ЭКСКУРСИЯ

Державна політика у сфері культури в УСРР. Репресії 1930-х: Голодомор, «Розстріляне відродження»

Після одержання телеграми Сталіна і Молотова (грудень 1932 р.) з вимогою «припинити українізацію» всі школи були переведені в основному на російську мову навчання.

На початку 30-х років було здійснено уніфікацію вищої та середньої освіти. Вищим навчальним закладом став інститут, а середнім спеціальним — технікум. У 1934 р. було скасовано плату за навчання в усіх вузах і технікумах, запроваджені наукові ступені кандидата й доктора наук, вчені звання професора, доцента, ліквідовано бригадно-лабораторний метод навчання, запроваджено індивідуальне оцінювання знань, обов'язкове складання заліків та іспитів. На 1 січня 1941 р. в УРСР діяли 173 вузи (197 тис. студентів) і 693 середні спеціальні навчальні заклади (196 тис. учнів). Наприкінці 30-х років в Україні в основному було вирішено проблему створення кадрів нової інженерно-технічної інтелігенції. Чисельність фахівців перевищила 500 тис. осіб. Проте в навчальних програмах домінували політичні предмети, виробничий ухил, витісняючи загальноосвітні дисципліни.

Попри диктат, утиски сталінського тоталітарного режиму багато галузей науки досягли значних успіхів. У 1932 р. в Українському фізико-технічному інституті (м. Харків) вперше в СРСР було штучно розщеплене атомне ядро. Того ж року електрозварювальна лабораторія Є. Патона була реорганізована в Інститут електрозварювання. Всесвітньої слави здобув офтальмолог В. Філатов.

У 1936 р. у структурі Української академії наук було утворе но суспільствознавчі інститути. У 1936 р. ВУАН було перейменовано на АН УРСР, а багатьох його співробітників репресовано. Репресії стали невід'ємним елементом сталінської «культурної революції». Діяльність митців, які змушені були прославляти Сталіна, Компартію, стала настільки регламентованою, що почала втрачати ознаки творчості. У 1934 р. різноманітні літературні об'єднання були закриті й злиті у Спілку письменників України. За письменниками об'єднувалися у творчі спілки інші працівники мистецтва. Це дало змогу партії легше керувати «культурним фронтом». Культурні процеси були уніфіковані за допомогою єдиного методу — «соціалістичного реалізму», який вимагав передусім оспівування соціалізму. Поширилося нігілістичне ставлення до пам'яток культури. Були знищені поховання багатьох гетьманів України, зруйновані культові споруди (церкви), які мали велику архітектурну цінність. Історично-художні цінності з музеїв за безцінь продавалися за кордон.

Національно-культурне відродження 20-х років було жорстоко придушене сталінізмом та ввійшло в історію як «розстріляне відродження».

Більшовики, прийшовши до влади, почали формувати особливу політичну культуру, підпорядковану реалізації ідеї по будови соціалізму, боротьбі з його ворогами та утвердженню марксизму-ленінізму. їх діяльність базувалася на ленінській тезі, висловленій у промові на Всеросійській нараді політосвіт З листопада 1920 p.: «Мета політичної культури... — виховати справжніх комуністів, здатних... допомогти трудящим масам перемогти старий порядок і вести справу будування держави... без експлуататорів».

Установленню монопартійної політико-культурної системи в Україні сприяла дія таких чинників:

низький рівень загальної та політичної освіти і культури членів партії, релігієподібне розуміння ними соціальних процесів, спрощений погляд у світ;

більшовицька етика (ідеологічна непримиренність, виправдання насильства, войовничий атеїзм). Етичним вважалося те, що служило справі революції. Класовому перегляду підлягали сімейні стосунки, особисте життя. Невідповідність соціального походження батьків суворим класовим вимогам приводили до штучного розмежування

сімей; — особливості тактики реалізації власного культурного ідеалу (мета виправдовує засоби, класовий розкол суспільства, нав'язування думки про експансію зовнішніх і внутрішніх ворогів, використання каральних органів). Діяльність більшовиків сприяла створенню антагоністичного політико-культурного поля в Україні. Зокрема, існуючий антагонізм між більшовиками і українським селом поглибили діяльність комнезамів, штучне розшарування села, колективізація, голодомор, перепони на шляху до щонайменшої можливості його самоврядування.

Вплив Компартії на масову свідомість посилювався внаслідок деморалізації мас, соціального розпаду і маргіналісації суспільства в результаті війни і революції; використання неприязні мас до «старої» інтелігенції, навіть до тієї її частини, яка спів працювала з владою; застосування таких методів боротьби, як нейтралізація «антирадянського» елемента, агентурний нагляд (інформатори, агенти), цілеспрямований розкол суспільства, нацьковування одних верств населення на інші, не правове насилля, залякування, примус, знущання, використання соціально-економічних криз для знищення політичних опонентів.

 

2. Мордуючи селянство голодомором, комуністичний режим ні на мить не забував і про інтелігенцію, яка очолювала процеси українізації, стимулювала національну самосвідомість українського народу, а відповідно й прагнення реального суверенітету. Цілеспрямована боротьба проти української національної інтелігенції, насамперед тієї, яка брала активну участь у національно-визвольних змаганнях 1917—1921 рр. та українізації, видатних діячів науки й культури, розпочалася вже наприкін. 1920-х років. її першими наслідками стали викриття згадуваного вже "національного ухилу" в КП(б)У, розгром міфічних "Українського національного центру", "Польської організації військової", "Блоку українських націоналістичних партій", "Всеукраїнського боротьбистського центру", "Троцькістсько-націоналістичного блоку" та ін. Застосовуючи фіг зичний і психологічний терор, каральні органи змушували своїх жертв визнавати членство у цих сфабрикованих "таємних антирадянських організаціях" на показових судових процесах.

19 квітня 1930 р. особливий склад Верховного суду УСРР виніс вирок у справі "Спілки визволення України" (СВУ), трактованої як контрреволюційна організація. Із загальної кількості заарештованих для проведення показового процесу над "ворогами народу" було виділено 45 знакових постатей — провідних учених, письменників, діячів культури. Серед них академіки С. Єфремов та М. Слабченко, науковці А. Ніковський, Й. Гермайзе, церковний діяч В. Чехівський, письменниця Л. Старицька-Черняхівська. Разом з ними до судової відповідальності притягувалися молоді люди, яким інкримінували членство в юнацькій організації СВУ — "Спілці української молоді". Згідно з документами звинувачення, СВУ — СУМ мали організації у всіх головних містах України і ставили за мету за допомогою чужоземних держав, емігрантських сил, підбурювання селянства проти колективізації, вбивства Сталіна та його соратників, відокремити Україну від СРСР і утворити Українську самостійну державу. Незважаючи на те, що конкретної вини не було встановлено, підсудні одержали від 2 до 10 років ув'язнення, а згодом були знищені. Всього під час процесу і після нього за звинуваченнями в причетності до СВУ було репресовано бл. 30 тис. осіб, переважно інтелігенція і студентство. Один зі слідчих у справі СВУ С. Брук цинічно заявив; "Нам треба українську інтелігенцію поставити на коліна, це наше завдання — і воно буде виконане; кого не поставимо — перестріляємо!"

Після процесу СВУ погром української інтелігенції продовжився. У зв'язках з СВУ звинуватили ієрархів Української автокефальної православної церкви. Як наслідок, у січні 1930 р. УАПЦ змушена була само розпуститися, а митрополита М. Борецького, десятки єпископів та сотні священиків незабаром заслали до таборів.

Наступного року значну частину інтелігенції на чолі о М. Грушевським було звинувачено у належності до вже іншої "ворожої організації'" — "Українського національного центру". Жертвами брехливих звинувачень стали 50 осіб, яких засудили на строк від трьох до шести років. (У 1934—1941 рр. 33 з них знов засудили за "антирадянську діяльність" і "шпигунство". 21 особу розстріляли, 12 отримали нові строки. Більшість із них померли в таборах.) М. Грушевського як керівника "бойової націонал-фашистської організації" та "теоретика буржуазного націоналізму" вислали до Росії, де він 24 листопада 1934 р. помер за загадкових обставин. Почалися гоніння проти Всеукраїнської академії наук: було введено цензуру на її видання, закривалися найдіяльніші секції, виганялися й піддавалися репресіям т.зв. буржуазні націоналісти.

З особливою силою нова хвиля репресій охопила українське суспільство після того, як у січні 1933 р. Сталін призначив особистим представником в Україні П. Постишева. Разом з ним прийшли новий голова Об'єднаного державного політичного управління (ОДПУ) — В. Балицький і тисячі російських функціонерів. Постишеву було доручено завершити колективізацію, провести чистку в компартії та припинити українізацію. У міру того як набирало обертів правління нового сталінського опричника в Україні, страчувалися чи висипалися в табори тисячі представників нової української інтелігенції, що з'явилася у 1920-ті роки. За даними О. Субтельного, з 240 українських письменників тоді зникло 200; із 35 вчених-мовознавців знищили 62. Декілька сотень українських кобзарів, які зібралися на свій з'їзд, заарештували і розстріляли. Оголошували шпигунами і заарештовували філософів, художників, редакторів. Деякі діячі, не бажаючи зректися своїх поглядів, накладали на себе руки, як це зробили М. Скрипник та М. Хвильовий. Загалом, за деякими даними, у Радянській Україні в 1930-х роках було ліквідовано майже 80 % творчої інтелігенції, що дає підстави назвати цей період "розстріляним відродженням".

Репресії проти української інтелігенції нерідко підтримували й українські націонал-комуністи, але незабаром настала і їх черга. У 1932 р. ЦК ВКЩб) звинуватив КП(б)У в толерантності до українського "націоналістичного ухильництва". У результаті боротьби проти націоналізму чисельність республіканської парторганізації за кілька років зменшилася удвічі. До жовтня 1933 р. зі своїх посад було усунено 80 % секретарів парторганізацій і 75 % усіх чиновників у місцевих радах. Виключення з партії та звільнення з роботи тягнуло за собою арешт і розстріл, у кращому випадку — вислання й ув'язнення в таборах. На зміну десяткам тисяч репресованих українських керівників прибували кадри з Росії та інших радянських республік.

Якщо репресії кінця 1920-х — першої пол. 1930-х років були насамперед спрямовані проти українців, то терор 1937—1938 рр. охопив увесь Радянський Союз і мав на меті змести всіх реальних та уявних ворогів комуністичного режиму. У той час репресіям піддавалися не лише керівні особи, а й робітники, колгоспники, інтелігенція, військовослужбовці й навіть діти "ворогів народу". Суспільство дедалі глибше занурювалося у трясовину страху, розпачу, деградувало морально. За особистою вказівкою Сталіна від імені ЦК ВКЩб) заарештованих піддавали тортурам. Так, у підмосковній тюрмі "Сухановка" існувало не менше 52 видів катування.

Не витримуючи нелюдських мук, жертви давали свідчення і на себе, і на своїх знайомих, і навіть на рідних. Так забезпечувалася нова хвиля арештів.

Нерідко масові страти в'язнів приурочувалися до певних більшовицьких дат. Так, 27 жовтня, 1, 2, 3 і 4 листопада 1937 р. на виконання постанови політбюро ВКП(б) напередодні 20-річчя Жовтневого перевороту капітан НКВС М. Матвєєв в урочищі Сандармох на півдні Карелії власноруч виконав смертні вироки 1111 в'язням Соловецького табору особливого призначення. Серед них були бл. 300 вихідців із України: історик М. Яворський, поет-неокласик М. Зеров, режисер Л. Курбас, драматург М. Куліш, міністр освіти УНР А. Крушельницькій з двома синами, письменники М. Ірчан, О.Слісаренко, В. Поліщук, П. Филипович, Г. Епік, В. Підмогильний.

Загалом із січня 1935 р. по червень 1941 p. у СРСР було репресовано 19 840 000 осіб, з них упродовж першого після арешту року були ліквідовані або померли від тортур 7 млн. Стосовно України, то прямі людські втрати в У PCP від репресій у 1927— 1938 pp. становили щонайменше 4,4 млн. осіб.

Масові репресії не тільки призвели до фізичного винищення найбільш активної та інтелектуальної частини нації, а й понівечили долю багатьох людей, пов'язаних родинними узами з репресованими, — т.зв. "членів сімей ворогів народу", сприяли моральному розтлінню тих, кого терор не торкнувся. За розмахом знищення населення власної країни комуністичний терор не знає собі рівних у світовій історії. ВІН залишився в пам'яті людства під назвою Великого Терору.


 


23.12.2015; 03:27
хиты: 105
рейтинг:0
для добавления комментариев необходимо авторизироваться.
  Copyright © 2013-2024. All Rights Reserved. помощь