Проголошення утворення СРСР призвело до певних (хоча і формальних) змін у структурі владних органів центру (федерації) і суб'єкті Союзу. Вони були закріплені першою Конституцією СРСР (січень 1924 р.) та у її республіканському варіанті - новій редакції Конституції УСРР, прийнятій на IX Всеукраїнському з'їзді Рад (травень 1925 p.).
На рівні федерації зміни владної структури фактично зводилися до трансформації всеросійських органів влади у загальносоюзні Так, загальносоюзними центрами влади стали ЦК РКП(б) і РНК РСФРР. Росія, виходячи з механізму утворення СРСР, повинна була отримати власну партійну і радянську вертикалі органів влади Однак вожді партії визнали небезпечним утворювати конкурентний компартійно-радянський центр у Москві. Був створенні тільки Раднарком РСФРР, який керував другорядними підприємствами. Партійного центру не було, і російські губпарткоми підпорядковувалися безпосередньо ЦК РКП(б). Виходило, що фактично провідне місце в ієрархії народів у росіян сполучалося з відсутністю національної державності, а це (за С. Кульчицький) означає що російська радянська державність була імперською.
В УСРР формально верховним органом влади й далі залишався Всеукраїнський з'їзд рад. Він був покликаний через законодавчу верховні управлінську та контрольну функції вирішувати питання державного, господарського і соціально-культурного будівництва на Україні, виробляти загальні засади й напрями діяльності уряду і всіх "органів радянської влади в УСРР" (Я. Онищенко). Основою організаційної діяльності з'їздів були пленарні засідання. Нормативно-правові акти Всеукраїнських з'їздів рад на території республіки мали директивний характер та найвищу юридичну силу. Однак з утворенням СРСР керівництво республіки мусило керуватися постановами з'їздів рад СРСР, директивами з'їздів ВКП(б) і КП(б)У та пленумів ЦК ВКП(б) і КП(б)У. Нова редакція Конституції УСРР (1925 р.) внесла зміни у черговість скликання з'їздів - щорічно, аз 1926 р. чергові Всеукраїнські з'їзди Рад скликаються не щорічно, а раз на два роки.
Між з'їздами функції верховного органу влади виконував Всеукраїнський Центральний Виконавчий комітет (ВУЦВК), повноваження якого регулювало Положення про ВУЦВК (12 жовтня 1924 р.). Останнє визначало порядок виборів ВУЦВК, термін його повноважень тощо. Зокрема, ВУЦВК наділявся правом зупиняти чинність, скасовувати і змінювати акти усіх нижчестоящих органів влади та управління. Формою діяльності ВУЦВК були сесії (скликалися тричі на рік).
У період між ними функції найвищого органу державної влади в Україні виконувала Президія ВУЦВК, діяльність та склад якої регулювалися Указом про порядок роботи Президії ВУЦВК (1 липня 1926 р.). Зокрема, згаданим документом передбачалося також створення Малої Президії ВУЦВК, яка відігравала роль внутрішнього допоміжного органу. Оскільки розмежування законодавчих і виконавчих функцій радянське право цього періоду ще не знало, то Президія ВУЦВК, поряд з виконавчою владою, мала й широкі законодавчі повноваження. її повноваження мали повну силу законів, якщо їх не скасовували постанови пленумів або з'їздів рад УСРР. Сесії ВУЦВК скликалися Президією: чергові - не рідше трьох разів на рік; надзвичайні - з ініціативи Президії ВУЦВК або за поданням Раднаркому УСРР чи на вимогу не менш як третини членів ВУЦВК. Конкретні питання на розгляд ВУЦВК могли вносити його Президія, Раднарком, а також окремі члени ВУЦВК. Уся робота ВУЦВК контролювалася і спрямовувалася КП(б)У.
ВУЦВК утворював також Раду народних комісарів. Згідно з новою редакцією Конституції Раднарком УСРР вже не входив до верховних органів влади. Він ставав розпорядчим і виконавчим органом ВУЦВК. Останній надавав право Раднаркому видавати декрети і розпорядження, що були обов'язкові до виконання на усій території УСРР. Положення про Раднарком УСРР (12 жовтня 1924 р.) досить детально визначало склад РНК. До нього, зокрема, входили: голова, його заступники, наркоми (землеробства, фінансів, внутрішньої торгівлі, праці, внутрішніх справ, юстиції та прокуратури республіки, робітничо-селянської інспекції, освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення), голова Вищої Ради народного господарства УСРР, уповноважені наркоматів СРСР при УСРР. Раднарком УСРР звітував перед союзними органами. Президія ЦВК УСРР мала право скасовувати рішення ВУЦВК і РНК УСРР. У 1927-1929рр було також прийнято ряд положень про окремі наркомати, в яких чітко визначалися їх структура, права та обов'язки.
У загальносоюзних органах влади УСРР була репрезентована своїми делегатами на з'їзді Рад СРСР, зі складу українських делегатів з'їздів Рад виділялась певна кількість членів до Ради Союзу та п'ять членів (нарівні з іншими союзними і автономними республіками) до Ради Національностей, які разом становили двопалатний Центральний Виконавчий комітет СРСР, що діяв між з'їздами Рад. Окрім того, з 1924 р. (з часу утворення Молдавської АСРР у УСРР) до Ради Національностей входило ще п'ять членів від МАСРР Поточне законодавство було компетенцією Президії ЦВК.
Утворення СРСР призвело до перерозподілу повноважень між Центром і союзними республіками. Вони були розмежовані з чітко вираженою тенденцією до централізації. Найважливіші галузі державного і господарського життя (п'ять наркоматів): зовнішні політика і торгівля, оборона, шляхи сполучення і зв'язок були цілком віднесені до компетенції загальносоюзної влади, під керуванням загальносоюзних (т. зв. "злитих") народних комісаріатів уряд) СРСР. У деяких галузях УСРР (як і інші союзні республіки) зберігає свої керівні органи, які, однак, працювали за вказівками відповідних центральних інституцій Союзу. Це були об'єднані союзно-pecпубліканські ("директивні") наркомати: фінансів, праці, робітничо-селянської інспекції, внутрішньої торгівлі, Вищої Ради Народного господарства. Пропозиції представників радянської України на нараді ЦК РКП(б) з відповідальними працівниками союзних республік (червень 1923 р.) перевести наркомати закордонних справ і зовнішньої торгівлі з розряду "злитих" у розряд "директивних" наркоматів були відхилені. Керівники загальносоюзних та об'єднаних(директивних) наркоматів становили уряд СРСР - Раднарком.
Максимум самостійності в державному управлінні України) перші роки після "укладення" Союзу зберігалося у т. зв. місцин наркоматів (виключно республіканських), а саме: внутрішніх справ, сільського господарства, освіти, юстиції, соціального забезпеченні охорони здоров'я. Проте й тут право союзних органів встановлювати "загальні засади" (ст. 1 Конституції СРСР 1924 р.) зводило нанівець суверенні права союзних республік.
Отже, під формулою "союзу" маскувалася здійснювана одержавленою партією централізація народногосподарського і військового управління на територіях радянських республік. У межах реалізації імперського задуму щодо подальшої централізації державного управління в СРСР і перетворення його фактично в унітарну державу повноваження УСРР згодом були ще більше обмежені (напр., перевід багатьох "місцевих" наркоматів у розряд об'єднаних і підпорядкування їх відповідним наркоматам СРСР - внутрішніх справ, сільського господарства, юстиції, охорони здоров'я).
